За землю - з косою?!

За землю - з косою?!

Доведені до відчаю селяни Камінь-Каширщини готові без суду й слідства забрати землі в того, хто обманом отримав майже 20 га в центрі села. Бо, кажуть, «через такого прихватизатора іншим навіть жалюгідних соток біля хати не положено».
 
Каламутні води 
Коли 16 років тому Іван Шворак попросив на зборах селян дозволити йому хазяйнувати на величезних площах, люди були більш ніж переконані, що йдеться тільки за оренду. Тому цілком спокійно дивилися, як пан Шворак орудує на 18 га, розташованих неподалік сільради.
Яким же було здивування стобихівців, коли вони дізналися: «орендовані» площі тепер – приватна власність Івана Шворака і ще трьох членів його родини. Землю чоловік оформив як чотири паї, в кожен із яких увійшло 4,75 га!
Такі привілеї надав собі пан Шворак, оскільки на момент розпаювання радгоспівських земель був керівником фірми-правонаступниці радгоспу, а ще раніше – завскладом на цій же агрофірмі.
Скромнішими, втім також привілеями наділила себе і Шворакова сусідка Лідія Мороз. На два паї вона взяла 5 га добротної землі й теж недалеко від центру села.
А коли інші родини, яких у селі багатенько, стали писати в сільраду заяви з проханням надати ділянки під будівництво, то з вільними площами виявилося сутужно.
Та найбільше турбувала стобихівців наявність, чи то пак, відсутність поля. Адже без нього ні собі, ні худобі нічого не виростиш. А це, вважай, голодна смерть.
«Усі 16 років, відколи радгоспні площі розпаювалися, ми за землю воювали. Зверталися в суди, в прокуратуру, запрошували комісії з перевірками. Втім, справедливого розподілу землі – щоби усім порівну – досі не добилися, – нарікають селяни. – А коли тутешня влада почала в людей і ті мізерні наділи забирати, що в оренду для обробітку бралися, ми як в останню інстанцію до «Волинської газети» звернулися».

Тож коли редакційний автомобіль зупинився біля сільської ради, близько сотні бунтарів наввипередки стали ділитися наболілим.
Одні з державними актами на руках скаржилися, що їх надурили: замість обіцяних 2,16 га (стільки у Стобихівці мали надати кожному пайовику) право власності отримали всього на 1,4 га.
Інші нарікали, що вже давним-давно заплатили за виготовлення державних актів, але документа на землю (відповідно – й самого поля) досі не отримали.
Та найбільше емоцій вирувало між тими, кому на паї розраховувати взагалі не доводиться.
Серед таких обділених не лише молоді сім’ї чи працівники соціальної сфери: вчителі, медики, бібліотекарі. Навіть ті, хто в радгоспі по 20-30 літ спину гнув, хто на трудодні маленьких діток забирав, хто здоров’я своє на колгоспному полі лишив, – і ті безземельними зосталися. Як-от батько десятьох дітей Степан Мороз, який за три місяці до роздержавлення землі вже не був у штаті агрофірми. Так само, як Юрій Шварак, котрий спершу п’ятьох дітей виховав, а тепер по 2 тис. л молока в рік здає.
До слова, подібна ситуація не лише у Стобихівці. Причиною тому недолуге законодавство, в яке вже стільки років поспіль народні обранці не можуть чи не хочуть внести поправки.
От тільки найбільш завбачливі волинські громади з тупикового становища все одно зуміли вийти, іще колись прийнявши рішення на зборах селян: до переліку пайовиків зарахувати й тих працівників колгоспу, які трудилися в ньому багато літ, а на момент розпаювання у господарстві не працювали.
У Стобихівці ж усе це розпаювання, кажуть люди, відбувалося шито-крито. Бо, скажімо, майнових паїв селяни не отримали. Хоча радгосп «Карасинський» і його правонаступниця агрофірма «Полісся» таки ж мусили мати бодай якесь майно.
Та якщо на колгоспні трактори чи будівлі люди махнули рукою, то до землі-годувальниці в них ставлення трепетне. І за неї стобихівці кістьми лягти готові!
«Хто вмер – землю дали…»
«Справжнє пекло у нас почалося відтоді, як пайовикам почали землю в натуру видавати, – продовжують селяни. – Бо ж вийшло як: хто землі не мав – у сільської ради орендував. У кінці року за наділ заплатив – і хазяйнуй собі».

Так було і в матері неповнолітніх дітей Наталії, котра майже шість років обробляла з дозволу начальства 30 соток. Причому обробляла без техніки, сама, бо її благовірний тільки чарку знав. І ось коли землю почали законним власникам роздавати, жінка почула: «Забирайся! То вже наше!».
– А я 33 роки пропрацювала в бібліотеці, чоловік у колгоспі проробив у будівельній бригаді – нам сертифіката тоже не дали. Ми біля хати приватизували 60 соток, а додатково обробляли латочками 50 соток у різних місцях, – скаржиться Любов, яка утримує трьох корів. – І топіро в нас усю орендовану землю забрали! 
– А хто вмер, тому дали! – додають із юрби.
Хоча неприємні сюрпризи чекали й того, хто таки отримав державний акт. Бо те, що в документах вважається землею с/г призначення, у дійсності більше нагадує зелений гай.
«Та що ми, пенсіонери – без техніки і без здоров’я – поміж березами садити будемо?» – із відчаєм питали бунтарі.
Голова знає, та не все
Аби почути відповідь на це та безліч інших запитань, ідемо до сільського голови Івана Рекачука й тутешнього землевпорядника Валерія Сухацького.
Вони підтвердили, що брак землі у селі відчувається гостро. Особливо коли врахувати, що більшість сімей – багатодітні і кількість населення стрімко зростає. 
Не дивно, що частина молодих родин, як-от Сергія Сухацького, втомилася правди шукати й пішла в сусідній Ковельський р-н, де вже років із п’ять орендують землю в с. Черемошне.
А що ж у Стобихівці?
– Держземагентство зобов’язало нас до кінця року розібратися із землею. Тобто, по-перше, винести в натуру площі тим, хто вже отримав необхідні документи (таких людей у нас налічується сто). По-друге, завершити оформлення ще 50 актів, які нині перебувають у розробці. По-третє, з’ясувати, скільки після цього залишиться землі, котру можна буде розділити між рештою пайовиків (а це ще майже сто осіб), – перелічив план дій Валерій Сухацький, розмову котрого раз у раз перебивали стобихівці.
Людей цікавило, чому серед усіх пайовиків лише одиниці отримали належних їм 2,16 га. Чому сам розподіл землі відбувався нечесно, й у результаті персонам, наближеним до сільради, дісталися родючі землі, а хто «без блату» – мусить чагарники корчувати? Не почули бунтарі відповіді, як могло статися, що насправді родючі землі в документах стали називатися «не придатними для с/г використання» й опинилися в руках місцевого начальства та родичів.
Із сільським головою Іваном Рекачуком зустрітися вдалося не відразу. Бо обранець громади на момент візиту «Волинської газети» перебував «десь на території села».
Та від людського гніву чоловік не сховався. «Він отримує зарплату, значить у робочий час має перебувати на робочому місці!» – гукали стобихівці. Частина бунтарів телефонувала, частина шукала голову на його обійсті. Та, зрештою, Іван Степанович таки з’явився в службовому кабінеті (до честі сказати, сільським головою він уже п’ятий термін).
– Розпаювання – процес не простий. І ніде, мабуть, не проходить безболісно, – висловив міркування керівник. – Що чотирьом пайовикам дісталося 18 гектарів – це не справедливо. Але жодна з комісій не знайшла у тому порушень закону. Тому виходити маємо з того, що маємо. Зокрема, найродючіші площі сільрада вже поділила між пайовиками: всім – по 17 соток. Решту ж радгоспівських земель (де і корчі, що самосівом заросли, і ями, котрі часто затоплює) хотіли справедливо розділити. Для того жеребки тягнули, для того неодноразово збори селян скликали. Та, опріч крику, сварки, сліз, нічого не добилися.
Слухаючи Івана Рекачука, натовп у коридорі й кабінеті віри не йняв багатьом словам сільського голови. Хтось бив себе у груди. Хтось державні акти тицяв.
Щоб заспокоїти безземельних бунтарів, очільник стобихівської громади узяв та й випалив: вільних площ (які за межами села, та їх усе ж можна буде роздавати) гектарів із 500 в наявності! Та сказавши таке, очевидно, погарячкував. Бо люди, це почувши, не втрималися від сарказму. А землевпорядник запопадливо додав: ні, трохи менше буде. Та скільки точно – відповісти не зміг.
«Я ж вам пояснюю! – говорив, ховаючись від фотоапарата. – Зараз ми всі землі маємо до купи зібрати, пайовикам роздати, вільним площам інвентаризацію зробити й лише потому з’ясувати, які ділянки вільними залишаться».
І все це – справа не одного дня (чи може й ночі?).
На запитання, чому, вже давно заплативши за виготовлення державного акта, люди досі його не отримали, сільський голова пояснює: «Так сталося, тому що так сталося. А сталося через ту причину, що люди не всі здали гроші. Хтось зволікав, думав, що так виготовиться. Та за все ж треба платити».
Чому замість передбачених 2,16 га отримали по 1,4 га?
«Бо їздила спецкомісія, визнала, що в урочищі Мох та навколишніх територіях сильні чагарники, і списала ці площі як непридатні», – зазначив Іван Рекачук. А щодо орендованих земель с/г призначення, то голова взагалі здивувався: «Люди обробляли площі, які за межами населеного пункту – тобто не входять до компетенції сільради. Тож як могли ми надавати їм ці площі в оренду чи тим паче укладати договори?».
Почувши таке, люди обурилися: «То кому і за які ділянки ми щороку приносили в сільраду гроші?!». Втім їхнє питання лишилося без відповіді.
За межу зарізав косою
Та, правду кажучи, у своїх бідах стобихівці також винуваті. Навіть ті, кому пай ще 10 років тому виділився, не захотів право власності на землю оформляти. Навіщо? Ставши законним землевласником, людина автоматично позбавлялася статусу малозабезпеченого чи безробітного, тобто вже не отримувала б відповідних допомог. Окрім того, маючи державний акт на землю, мусила б додатково сплачувати 15% від вартості зданих бичка чи овочів, чи іншої сільгосппродукції. От і не спішили декотрі з пайовиків. Особливо багатодітні сім’ї, які би відразу лишилися без соціальних пільг.
А що ж тепер?
Тепер, каже начальник відділу Держземагентства в Камінь-Каширському р-ні Світлана Сус, їхні невитребувані паї перебувають у розпорядженні райдержадміністрації. Хочеш право власності узаконити – пиши заяву в сільраду й у район, тягни жеребок і отримуй ділянку із землі, яка входить до площ невитребуваних паїв. А таких площ, розповідає Світлана Петрівна, у Стобихівці налічується понад 130 га.
– Якщо в людини є сертифікат на землю, їй нічого хвилюватися. Бо він вважатиметься законним доти, доки не буде замінений на державний акт. Що не в кожному з тих актів фігуруватиме цифра 2,16 гектара, то це пояснюється якістю отриманої землі: родючіша – значить дорожча, тому її дадуть менше, гіршої – 2,16 і навіть більше, а в результаті вартість землі в обох держактах буде однакова, – пояснює Світлана Сус. – А от ті колгоспники, які на момент розпаювання вже не трудилися у господарстві – тим допомогти нічим не можемо. Суд у цій справі вже поставив крапку.
Щодо працівників соціальної сфери, то близько 10 років тому їм уже виділяли по 30-60 соток із земель запасу та резерву. Причому й у майбутньому виділятимуть.
Молоді сім’ї, котрі хочуть будуватися, теж повинні заспокоїтися, переконує начальник районного відділу Держземагентства. Бо з минулого року до Стобихівки ввійшли землі запасу та резерву, котрі перебували за межами населеного пункту. Таким чином площа село зросло на 260 га і зараз там розробляється проект детального планування, зокрема – під житлові масиви.
В ситуації зі Швораком та Мороз керівник районного Держземагентства каже: все відбувалося в рамках закону, забрати ці сумнозвісні паї і перерозподілити між іншими людьми має право тільки суд, але й він, швидше за все, скаже те саме.
На погрози самовільно захопити й розорати Шворакову землю Світлана Сус попереджає: такого робити не треба, бо тоді розбиратися приїде сільськогосподарська інспекція й, можливо, змусить «самозахватників» сплатити штраф.
– Якщо чесно, я не бачу серйозних проблем у Стобихівці. Десь місяць тому ми приїздили в це село на збори громади. Спершу всі скандалили. Та коли ми вислухали кожного по черзі, все стало на свої місця. Людей із п’ять прийшли дійсно з конкретними питаннями: замінити їм ділянки, бо ті, що витягнули під час жеребкування, дуже погані. Ми подивилися, погодилися й із площ невитребуваних паїв виділили людині іншу територію. Проте основна частина бунтарів – це господарі, які самовільно побрали по два-три гектари, а тепер, коли на цю землю прийшов законний власник, кричать: «У мене тринадцять дітей! Я нікому нічого не віддам!». Перепрошую, але ділянка належить іншій людині, і дітьми тут прикриватися нічого.
Розпаювання, погодилася Світлана Сус, у районі тяжко проходить. Одначе там, де сільский голова та землевпорядник на місці, якось вдається примирити людей, знайти компроміс. За приклад варто назвати села Воєгоще, Видерта, Грудки, Добре, Осівці.
– А якщо у Стобихівці землевпорядник, який, перебуваючи на посаді дев’ять років, досі не знає площі в межах і за межами села, не відає, скільки є земель запасу і резерву (хоча мав би всіма цифрами оперувати, навіть коли його серед ночі розбудиш), то виникає питання про доцільність утримувати такого спеціаліста, – зазначає Світлана Сус.
Хоча бувають і випадки, набагато гірші, ніж у Стобихівці. Скажімо, у Видричівській сільській раді під час розпаювання одна людина іншу за межу косою зарізала!
– До речі, ця сільрада досі в районі найбільш проблемна у плані землі, – зізнається Світлана Петрівна. – Тільки виною не селяни, а проектант, у ролі якого виступили Тетяна Чирук і її фірма «Ковельгеодезія». Люди заплатили цьому підприємству більше 50 тисяч гривень за виконання необхідних для паювання робіт. Гроші фірма взяла, але за десять років так і не спромоглася виконати своїх зобов’язань. Уже і я до неї телефонувала, і голова райдержадміністрації та його заступник – усе марно.
Словом, до кінця року Стобихівську сільраду зобов’язали дати лад земельному питанню. Сільському голові та землевпоряднику – допомогти людям знайти компроміс. А ще збагнути: за криком одна людина іншу не те що не зрозуміє, навіть не почує. 
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Багатомільйонні зарплати та премії міністрам – це…

Багатомільйонні зарплати та премії міністрам – це…

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (1) - 2.1%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (2) - 4.3%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (2) - 4.3%
Банкет під час чуми (28) - 59.6%
Гідна оплата праці держслужбовців (1) - 2.1%
Підстава для негайного звільнення чиновників (9) - 19.1%
Мені байдуже (1) - 2.1%