Два Старосілля

Два Старосілля

Приїхали ми якось у с. Старосілля Іваничівського р-ну. Неодноразово бували й у Старосіллі, що на Маневиччині. Шкода, але так досі й не відвідали Старосілля Черкаської обл. чи, наприклад, Київської. Хоча... Чим живуть два волинських села із однаковісінькою назвою і, як виявилося, такою різною історією та сучасними реаліями, зараз розкажемо і трішки покажемо.

На Маневиччині люди досі живуть у СССР. То – не ностальгія, просто чотири села – Старосілля, Ситниця, Семки й Розничі – об’єднані в одну сільську раду. А Старосілля – їхня столиця.
Іваничівське старе село не таке центрове та самостійне: воно – лише третя частинка від ПСС – Павлівки, Самоволі і, звісно, Старосілля.
Цим багато сказано. Трохи розповідає Вікіпедія. В іваничівському селі протікає р. Луга, там проходить автодорога, що з’єднує населений пункт із райцентром та Нововолинськом, а залізнична колія взагалі веде до Польщі. Правда, на всі ці принади – тільки близько 300 душ населення. 
– То тепер тут так мало люду, колись наше село жило на повну, – зітхає Марія Чміль (нині пенсіонерка), котра своє життя присвятила бібліотеці і культурі Іваничівщини. – Зараз молодь їде в пошуках роботи, бо...
Ну нема в цьому Старосіллі ніякого інвестора, і де тепер його взяти!? 
Колгоспи давно розвалилися, на шахті у Нововолинську штат працівників все зменшується. А дехто просто п’є. Кажуть, із горя (то переважно чоловіцтво, бо жінкам таке „щастя” випадає вкрай рідко: у них діти, корови, свині і гектари городу, який вручну треба обробити). Проте нехай тільки хто попробує сказати, що село вимирає. Воно існує, поки тут є хоча би одна жива душа! І, шановні колеги, не пишіть про те, що населені пункти бувають депресивними: ви спочатку поговоріть із людьми, от тоді й побачите, в кого депресія більша: у нас, „городських”, чи у них, жителів глибинки. 
...От шкода, що Юхимівна їхня вже померла. Жалкують іваничівські старосільчани за нею, бо Юхимівна тут жила споконвіку, все про село знала. Марія Чміль – із приїжджих. Вона ж, кажуть тут, тепер єдина, хто може щось розказати.

Ні, не єдина: на порозі одного із цілих двох місцевих магазинів совкового зразка ми розбалакалися з дідусем. Він навіть не признавався, як його й звати (мовляв, хто тебе, дитино, знає, чим ти дишеш і чого хочеш від старого), а потім каже:
– То був колись Ляхів. Чого й коли стало Старосілля, Бог його зна...
Я щиро вірила, що відає про таке не лише Всевишній, тож спочатку спитала у всезнаючого Googlе. Він лише сказав із сайта Іваничівської центральної районної бібліотеки, що сюди подалися січові стрільці, коли їхній штаб у приміщенні теперішнього залізничного вокзалу захопили поляки. От і все...
Люди знають більше. 
Дзвінок у бібліотеку с. Павлівка дещо прояснив ситуацію. Як виявилося, а точніше – розповіла бібліотекар Світлана Савчук, не таке просте те Старосілля, як здалося після одного візиту.
– Перша згадка про село Ляхів була у 1945 році, – каже Світлана Володимирівна. – Існує легенда: „Колись, до того, як на українські землі напали татари, ішов через волинські ліси князь зі своїм військом. Були там і полонені. Зупинилися вони біля річки на перепочинок. І лишив тут Ярослав Мудрий бідаків на поселення, які в майбутньому стали охоронцями Київської Русі”.
Але є ще більша інтрига. Біля місцевого сільського озера є криниця, і не проста, а чарівна. Правда, може, не настільки велика сила тої води, як розповідає іще одна легенда, але втамувати спрагу з неї й справді приємно. Місцеві називають її Раковою. Бо у часи, про які згадка, звісно, згубилася, полонений, закований у кайдани і геть знесилений, прийшов до цілющого джерела, а звідти виповз Рак. Він зняв із нього ті кайдани, обмив водою, дав напитися – і сталося диво зцілення.
Тепер кожної 10-ї неділі після Великодня там проводять богослужіння. Минулого року навіть поставили капличку.

А що ж озеро? Воно у своїх глибинах береже страшну таємницю – поглинуло храм. Колись.
Може, то й просто легенди, але на цьому мудрі європейці давно навчилися заробляти гроші, приманюючи туристів.
Якщо говорити про Старосілля, що на Маневиччині, то там – скарб історії і сучасності, про який наша газета вже чимало розповідала. Там бурлить Стир, шумить ліс, який місцеві називають Горами, чи не в кожній хаті чути дитячі голоси, нерідко – непоодинокі. На лісовій галявині височіє курган. Є припущення, що там похований козацький характерник Іван Сірко. А ще (і це вже чистісінька правда) у Старосіллі переховувався маршал Польщі Юзеф Пілсудський. І Будинок культури гарний, і магазини сучасні, досі живе колишній колгосп, на городах працюють трактори, все рідше – люди, і то переважно ті, хто все життя копав землю руками й іншого способу навіть уявити не може. Школа на високому рівні: із сучасним спортзалом, гарним ремонтом. Першою подорожніх зустрічає церква: вона розкішна. Тут людно – більше півтори тисячі мешканців, чимало живуть у достатку. Заробляють – хто де: починаючи від місцевого колгоспу і завершуючи „дружніми” Москвою, Польщею, Італією та Португалією.
Тут традиційно святкують День села, пишно, з розмахом. Правда, чого ж гріха таїти, тоді й гарно (і не тільки тоді) випивають. Переважно – ті ж чоловіки. Тільки декому „пощастило” мати таку ж, як і сам, жінку, з котрою можна спочатку почаркувати, а потім і полаятися. Але тоді дітей шкода: вони геть нещасні. 
Про це Старосілля можна говорити багато: і торкатися історії, і сучасності. Але зараз скажу тільки про людей: тих і цих.
У селі Іваничівського р-ну є такий шахтар (уже колишній), який більше 10 літ (!) їздив велосипедом (!) до Нововолинська на роботу. Він будував хату, бо в нього діти... Тож навіть найбільші снігопади й люті заметілі не могли стати на його шляху. А зараз діє Будинок культури, бо там на славу трудиться новий молодий керівник з Іваничів Петро Денисюк.
У Старосіллі Маневицького р-ну, котре до того, як його спалили татари, йменували Новосельцем, жив дідусь, він був тут найстаршим. То у свої 99 нині покійний Андрій Величко говорив, що із села не поїхав би нізащо. А підприємець із далекої Росії Юрій Оксенюк, котрий тут народився, вкладає величезні кошти у школу, церкву, монастир, незважаючи на те, що йому ніколи не доведеться тут балотуватися ні на які вибори, немає необхідності ні перед ким вихвалятися. Він село своє – українське – любить. Отак просто і щиро. 
І в маневицькому, і в іваничівському Старосіллі гарно співають, бо ентузіазм не згас, танцюють, поважають сусідів, дружно садять і копають картоплю, ходять на толоки, де заодно пліткують і обговорюють жінок, котрі примудрилися вдруге чи й уже втретє вийти заміж, шкодують тих, кому не випало такого подружнього щастя й разочок. І поки влада та міліція вночі тихо спить, інколи примудряються на свято Андрія зняти у сусіда хвіртку й віднести її ген на сусідню вулицю. Живуть…
Світлана ДУМСЬКА.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

Ефективна протидія смертоносній інфекції. (4) - 6.6%
Нездатність адекватно реагувати на загрози. (15) - 24.6%
Відволікання уваги від чогось важливішого. (31) - 50.8%
Мене це не стосується. (5) - 8.2%