Не все потребує величезних коштів

Не все потребує величезних коштів

Хто насправді володіє майном у Старому місті? Цим поцікавилася під час однієї із сесій Луцької міської ради депутат та начальник управління туризму та промоції міста міськради Наталія Бунда. Чи вдалося хоча б щось дізнатися обраниці громади? Саме ця тема й визначила початок нашої короткої розмови з Наталією Петрівною. 

– На жаль, ситуація особливо не змінилася. У відповідь на запит я отримала інформацію від управління містобудування та архітектури міської ради, де зазначено: такою інформацією не володіють. Ще раніше архітектори зверталися до БТІ, але відповіді не отримали. Чому для мене це питання принципово важливе? У Старому місті багато будинків занепадають, серед яких – пам’ятки архітектури. Відповідно ми не знаємо, до кого звертатися, не маємо можливості розвивати інвестиційні проекти, бо не можемо знайти власника. Поки ситуація не зрушилася з мертвої точки, але я налаштована працювати в цьому напрямку і надалі спільно з директором історико-культурного заповідника Павлом Рудецьким. Під час зимового періоду матимемо більше часу саме для планування, зустрічей, переговорів. Готова зустрічатися і говорити з кожним власником будинку про найменшу дрібницю: фасади, таблички.
– Розумію ваш інтерес до цієї справи, зважаючи на посаду, яку обіймаєте. А як оцінюють ідею пошуку реальних власників представники виконавчої влади, зокрема міський голова? Чи не створюють перепон на шляху, бо насправді питання не є надскладним: якщо мав місце продаж майна, то мусять бути хоча б якісь документи…
– Жодних перепон. Луцький міський голова Микола Романюк неодноразово наголошував: туризм – у пріоритетах соціально-економічного розвитку міста. Микола Ярославович розуміє: не вдихнувши життя у Старе місто, не можемо думати про розвиток туризму. Багато їжджу на різноманітні заходи, розповідаю про Луцьк, але найбільше боюся, що турист послухає, прибуде і… розчарується. Тож ми повинні загорнути в гарну обгортку не абияку цукерку, а смачну. Міський голова веде перемовини з власниками, орендарями, що, сподіваюся, буде мати позитивні зрушення. Розуміємо: Старе місто реально зможе ожити завдяки ресторанно-готельному бізнесу. Водночас потреба формує попит, а попит формує пропозицію. На жаль, зараз у тій частині мало таких закладів. Мені хотілося б, аби присутня була суто волинська кухня, чого взагалі немає в Луцьку. По-доброму заздрю Львову, де віднайшли оту галицьку родзинку. 
– Орієнтуватимемося на Місто Лева?
– Не хочу сказати, що Львів, Черкаси чи інше місто – краще. Ні. Ми – інші. Й повинні пропонувати свою родзинку. До речі це вдається. Якось до нас у Центр туристичної інформації та послуг звернувся парижанин. Він приїхав до Любліна, потім до Львова, а тоді, за рекомендацією, заїхав і до Луцька. Для нас – це знак! Француз, походивши Старим містом, сказав: у вас дуже гарне європейське місто. До речі, на тому, що обласний центр Волині – європейське місто, наголошує кожен іноземний турист. Той же парижанин розповідав, що Луцьк не варто порівнювати зі Львовом, бо міста – кардинально різні.
– Фактично ми з вами зачепили тему стратегії розвитку Старого міста. Згадалося, що весною про це багато говорили з подачі однієї з громадських організацій…
– Ви говорите про ініціативу Асоціації регіонального розвитку. На разі серйозних кроків саме громадським сектором не зроблено. Можливо, робота ведеться, але нас про це не інформують. Що ж стосується роботи управління і влади загалом, то стратегія потрібна, але до її створення мають долучитися всі: влада, місцева і обласна, безпосередньо фахівці заповідника і, звичайно, громада. Є генеральний план заповідника, у якому проаналізовано теперішній стан та необхідність реконструкції об’єктів історико-культурної спадщини. На моє переконання, повинна бути довгострокова стратегія розвитку заповідника, приблизно на 10-15 років. Таким чином, ми зможемо вималювати обличчя Старого міста і цим самим дати розуміння лучанам, інвесторам та громадськості, яким воно буде. Це дуже важливо. Проте дану стратегію повинні розробити зовнішні експерти. Адже це повинен бути дуже серйозний, детальний та ґрунтовний документ, де свіжий погляд ззовні поєднається із професіоналізмом, прискіпливістю, виваженістю та нейтральністю.
– Наталіє, ви говорили: іноземці вважають наше місто європейським. Одначе у Луцьку катастрофічно бракує громадських вбиралень. Що із цим робити?
– Насправді це величезна проблема. Хоча туристи не нарікають. Вважаю, місто має зайнятися облаштуванням громадських вбиралень. Від того ми нікуди не подінемося. Слід визначитися з місцями, де буває найбільше туристів і потік людей. Якщо поруч розташований якийсь комерційний заклад, то можна залучати і його. Але то не мають бути біотуалети. Це негарно й загальний псує вигляд міста.
– У 2012-му масштабно відзначали День туризму, а цьогоріч – скромно. Чому?
– Це – абсолютно об’єктивна оцінка. Але свідомо пішли на такий крок. Весною ми практично одночасно відзначали відкриття туристичного сезону, Дні Європи та Свято морозива «Рудь». У результаті люди не могли відвідати усіх заходів. Тому вирішили: так робити не варто. Ще у серпні ми розробили величезний комплекс заходів до Дня туризму, але… 27-29 вересня у Луцьку відбувалося два фестивалі: «Берегиня» та «Мандрівний вішак». Тому не ризикнули організовувати ще щось, аби не перевантажувати заходами вихідні. Вважаю, то була би марна трата грошей, які можна використати на щось корисніше, наприклад, на випуск промопродукції чи поліграфії.
– Де речі, про інформаційну продукцію…
– Щодо джерел передачі інформації, то на першому місці – усна передача інформації «із уста в уста» (емоції, враження), на другому – Інтернет, на третьому – друкована продукція. Наприклад, якість та зміст поліграфії відіграє ключову роль на туристичній виставці. 23-25 жовтня 2013 року ми представляли Луцьк на Міжнародній туристичній виставці «Туристичний салон «Україна-2013». Туди поїхали вже з новим яскравим презентаційним буклетом. Споглядаючи зображення, відвідувачі виставки були вражені красою та неповторністю нашого міста. З жовтня ми запустили новий проект – щомісячне видання про події в місті «ЛуцькеMENU». Часто проводимо зустрічі з представниками туристичного бізнесу, де обговорюємо стан справ в туристичній галузі. Мені здається, що діалог виходить. Але завдяки тому, що в туристичній галузі міста відбуваються позитивні зрушення, завдяки підтримці міського голови, депутатського корпусу, фінансуванню галузі, розробці та реалізації цільової Програми. Насправді є речі, які можна зробити за невеликі гроші. 
– Я би зарахувала вас до когорти тих депутатів, котрі не лише пишуть передвиборчі обіцянки, а й намагаються їх реалізувати. То – справа принципу чи, можливо, громада не дає розслабитися?
– Громада допомогла, коли мені повірила. Аванс довіри – найцінніше. Певно, принциповість присутня, бо я йшла у депутати не задля отримання багатства чи прибутку, адже працюю в структурі виконавчих органів, і мені, певно, від того ще складніше. Як чиновник знаю, як непросто сформувати бюджет, а як депутат бачу, що громада потребує значних видатків з бюджету, яких по суті ніде взяти. Часто доводиться пояснювати людям видаткову та дохідну частину бюджету, звідки випливають можливості того чи іншого фінансування. Необхідно визначатися з пріоритетами й поступово до цього йти, а не керуватися принципом: «Потрібно вже й негайно!». На Вересневому, де мене обрали депутатом-мажоритарником, вдалося відкрити дільничний пункт міліції, відремонтувати Будинок культури, кілька вулиць, відновити зовнішнє освітлення, розробити проект на водовідведення тощо. Це – помітні об’єкти. Але є ще ж маса дрібних, але важливих справ. Наприклад, ремонт зупинки, даху, обрізання гілля, вивіз сміття… Над цим також працюю. Можливо, громаді хотілося би більшого, але є фінансові обмеження. Хоча переконана, що мікрорайон Вересневе міська влада поволі виводить із забутого всіма віддаленого мікрорайону. Думаю, тамтешні жителі це відчувають.
– Саме на Вересневому існує купа проблем із каналізацією…
– Так. До речі, це питання на контролі тримає міський голова. Він же запевнив, якщо не отримаємо коштів на каналізування із Державного бюджету, то наступного року віднайдемо хоча б якусь частину у місцевому, аби почати роботи з прокладання каналізації. Я дуже люблю цей район, бо він гарний, затишний, самодостатній, та й люди тут хороші і привітні. Є дитячий садочок, школа, поліклініка, Будинок культури. А ще – спокій, якого немає у спальних районах.
– Наталю, ви не народилися у Луцьку, навіть не на Волині, одначе так щиро розповідаєте про її обласний центр, тож ким себе відчуваєте?
– Із гордістю кажу, що я – волинянка. Народилася у місті Славута на Хмельниччині, а це історична Волинь. Можливо не за походженням, але за покликом душі я – лучанка. Іноді здається, що Луцьк люблю більше, ніж рідне місто. У травні їздила до Славути у складі офіційної делегації як депутат Луцької міської ради. Отак іноді складається доля. До речі, в проекті «Шлях Гедиміновичів» намагаюся поєднати ці два міста спільною справою.
Спілкувалася Світлана ГОЛОВАЧУК.
Фото з особистого архіву Наталії БУНДИ.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

Ефективна протидія смертоносній інфекції. (4) - 6.6%
Нездатність адекватно реагувати на загрози. (15) - 24.6%
Відволікання уваги від чогось важливішого. (31) - 50.8%
Мене це не стосується. (5) - 8.2%