Кому Ветли, а кому – Ветлоград

Кому Ветли, а кому – Ветлоград

Як живеться в «селі Адама Івановича»?

Так уже повелося: кажеш Ветли, чуєш – Адам Мартинюк. Уродженець цього населеного пункту з глибинки – основний тамтешній козир. І хай би і як хто скептично до цього не ставився, у Ветлах йому відріжуть однозначно: «Це село Адама Івановича». І крапка. 

Торік поліські Ветли опинилися в центрі політичних розборок. Активістів однієї з громадських структур, що приїхала в село зі Львова пояснити поліщукам, який же він, цей Адам Мартинюк (нині народний депутат від КПУ, а в минулому – перший віце-спікер ВРУ), поганий, бо голосував за законопроект Колесніченка-Ківалова, виганяли мало не вилами. А сільського голову Любов Павлік автоматично зробили ворогом усіх журналістів (позаяк активісти називалися журналістами). Насправді нікого й ніколи там Любов Павлік із вилами не стрічає. А село на окраїні Любешівщини вражає контрастами: окремі споруди тут аж дихають історією, а деякі мають сучасний вигляд. У цього населеного пункту – дуже древня «біографія». У 14-му ст. воно було містечком із багатообіцяючою назвою Ветлоград і навіть володіло Магдебурзьким правом. З огляду на те, що саме в останні роки Ветли активно розбудовуються, а у 2013-му визнані переможцем обласного етапу конкурсу з кращого благоустрою серед сільських населених пунктів, можна припустити, що до Ветлограда Ветлам лишилося небагато. …Коли емоції попередніх виборів стихли, а до наступних ще довго, ми вирішили адресувати Ветлівському сільському голові Любові Павлік (яка вже друге скликання представляє інтереси місцевої громади) кілька запитань: 
– Любове Адамівно, кажуть, Ветли колись були містечком і називалися Ветлоградом? 
– Є такі відомості. У нас в історії більше розуміється бухгалтер сільської ради. Він навіть готує до друку свої дослідження. Ми до нього як до енциклопедії звертаємося. Інформацію збирав упродовж кількох років, використовував матеріали місцевого вчителя – вже покійного Петра Івановича Лініка. Продовжив його справу від 46 сторінок до 237-ми… Я ж більше опікуюся справами господарськими. Скажімо, цьогоріч ми стали переможцями конкурсу на кращий благоустрій і подали матеріали на всеукраїнський етап (Любов Адамівна гортає альбом зі світлинами, в якому зібрані конкурсні матеріали, – авт.). Знаєте, за останні роки село дуже змінилося…
– Як вам тут працюється? Адже Ветли – непростий куточок.
– Напевне, мені пощастило… Коли окремі наші голови не мають грошей на найнеобхідніші справи на території сільради, то нам при допомозі Адама Івановича – значно простіше. Немов паличкою чарівною змахнула – і маємо… (посміхається, – авт.). Але з іншого боку… Я стала до роботи в той період, коли саме будувалася й здавалася школа (нині там навчається понад 200 дітей). Відкривали дорогу. Запалили газ у Ветлах. Сільську раду оновили. Актовий зал при мені будували… І клуб ось-ось маємо відкрити. Це серйозні роботи, і відповідальність не менша.
Тільки садочка нема. Але ми дуже хочемо. Народжуваність у нас – хороша. Є роки, коли й по три перших класи маємо. Плануємо зробити ремонт одного з приміщень старої школи. Хотіли спочатку звести садочок із нуля (є навіть гарне місце біля школи та церкви). Але то дорого. Тому спилися на іншому варіанті. Сподіваюся, у 2014-му році приступимо до ремонту. А загалом бюджет виконуємо, хоча він у нас тісненький, та на зарплату вистачає. Торік як кращого сільського голову нагородили путівкою в санаторій. Тепер ось – лідери щодо благоустрою. 

– Вам часто заздрять колеги-голови, що маєте впливового покровителя?
– Чом ні! Я їм завжди одне кажу: «В нас час від часу відбуваються вибори до Верховної Ради. І яке село підтримує Адама Івановича , там іде будівництво. Повинні всі зрозуміти у Верховній Раді: якщо від нашого округу балотується Мартинюк, то депутати мають відійти вбік і дати людям проголосувати. От у Мукошині проголосували за Адама Івановича, вже бачите, що недаремно. Щоразу під час виборів до парламенту Ветли тримають перше місце в Україні за кількістю голосів за Комуністичну партію. Не можна на нас тут нарікати.
– А ви особисто є членом Комуністичної партії України? 
– Уже є. Після останніх виборів вступила до партії. По-перше, залишатися поза нею було б негарно. Бо у нас є такі, що можуть і сказати: «А навіщо ви їй стільки допомагаєте, коли вона навіть не комуністка?». 
– Торік ви потрапили у неприємну ситуацію, коли одна з громадських організацій прагнула на ветлівчанах побудувати кампанію проти Адама Мартинюка, а люди зустріли небажаних гостей вороже. Як тепер цю подію оцінюєте? 
– Якби зараз таке повторилося, я би поступила не так… Очевидно, що причини візиту цієї львівської групи «Відсіч» – у тому, що на округ претендували інші кандидати. Це була, образно кажучи, «наводка» опонентів. Бо тоді у всіх на слуху був законопроект Колесніченка-Ківалова. Спершу ми гарно їх попросили. Мовляв, «то Адама Івановича село, ви тут нікого не переконаєте». Хіба законопроект стосується тільки Ветлів?.. Другий раз теж просили гарно. А вже втретє – мало не плачевно все скінчилося. Їхнього буса ледве не перекинули… Прикро, що понабирали дітей, поплатили їм копійки. Якби тоді машину перекинули і хтось із людей травмувався, чи вартувало б це 100 гривень? Після цього нічого подібного не було. На виборах до нас всі ставилися з розумінням. А вже щодо кандидатів, то це справа кожного.
– Візиткою села є дорога. 45 кілометрів бездоганного асфальтного полотна дивують. Чесно кажучи, їдеш і розумієш, що ці Ветли зовсім не кінець світу…
– Якби не Адам Іванович, нам тієї дороги не бачити. Колись у нас було страшне бездоріжжя. Автобуси зовсім не ходили. А перше «таксі» – це бортова машина, яка перевозила людей час від часу. Вже потім став їздити автобус. До 90-х років за громадський транспорт слугував літак. Був такий рейс Ветли – Гірки – Любешів – Луцьк – Дорогичин – Брест – Камінь-Каширський. Та хай краще буде дорога! З Любешова їхати доводилося понад дві години. Тепер можна і за півгодини дістатися. Колись на Ветли казали, що це село, забуте Богом та людьми. А тепер в нас і лікарня, і прикордонний пост, і пост ДСНС, де працює 9 людей, і національний парк, і гарна школа, де навіть із сусіднього Невіра діти вчаться.
– А як впливає на життєдіяльність те, що довкола – заповідні території?
– Бувають зрідка конфліктні ситуації з прикордонниками. Та народ уже звик по гриби чи ягоди з документами ходити. До речі, у нашому селі – шість озер і річка! Добре, Луке, Плотиче, Рогізне, Тучне, Біле і річка Прип’ять. Я вважаю, що це – унікально. Рибалок багато, але й вони звикають до обмежень.
– Не так давно у Ветлах відкрили лікарню. Як у вашому селі вийшли із ситуації оптимізації закладів первинного рівня?
– Лікарня у нас діє з 60-го року. Тепер вона, правда, нова. Недавно відбулися збори, адже без згоди громади жодних рішень не приймають. Люди погодилися, однак не дуже схвально прийняли звістку про те, що з дільничої лікарні зостанеться амбулаторія і терапевтичне відділення. Їм головне, щоби був денний стаціонар. Важливо мати фінансування. Коли лікарня була на балансі сільської ради, то на все грошей вистачало, навіть на невеличкі премії до Дня медика. Люди не вірять. Вони мають досвід: у нас був колгосп, потім СВК, а тепер – і сліду не лишилося… Вороже сприймають і розмови щодо необхідності позбавити окремих статусу постраждалих від аварії на ЧАЕС.

– Чому? Бояться втратити пільги?
– Та скільки тих пільг?! Наші діти мають чорнобильський статус лише до 18 років. Дорослих чорнобильських їм уже не дають. Єдине, що харчування у навчальних закладах – пільгове. І на дошкільнят платять трохи більше 200 гривень. Копійки за рецепти вертають. Ще 2 гривні 10 копійок гробового – і все. Ви запитайте краще, чому від наших корів не приймають молока! Молоко з Ветлів не потрібне заготівельникам. У нас стовідсотковий лейкоз корів. Звідки ж він узявся? Якщо ягоди – чисті, гриби – чисті. Молоковоз минає Ветли, їде в Мукошин – там від двох чи трьох корів бере… В такій ситуації з молоком і Невір, і Гірки. Там тільки одиниці здають. Я не вірю цифрам, котрі свідчать: в областях, де є чорнобильські території, рівень радіації чи захворювань менший, ніж в інших. Хто людей із нашого району обстежував? 
– А чим місцеві селяни переважно займаються?
– Сіють дуже мало. Територія сільської ради – то 11 тисяч 155 гектарів, із них 60 відсотків – це ліс і болота. Ріллі – мізер. Родить тільки картопля, морква, кормовий буряк. Тому багато хто їздить на заробітки. Раніше більше їздили в сусідню Білорусь (а зовсім поруч Дорогичинський р-н РБ, – авт.). Від нас до кордону – 10 кілометрів. Їм до нас – два. Зараз такі рови там прокопали, що ні пройти не проїхати. Хоча свого часу розробляли документацію про спрощений перехід, але якось стихло. 
– Кожного, хто проїздить через Ветли, зустрічає прекрасний храм. Як нині ветлівські комуністи ставляться до того, що КПУ «увірувала в Бога»?
– У нас нема навіть думок подібних. Хіба в новинах молодому поколінню можуть нагадати, що колись комуністи вбивали людей чи закривали церкви. Ми того не пам’ятаємо. Маємо прекрасну Свято-Миколаївську церкву, розкішний іконостас. Будують дзвіницю поруч. На кладовищі, яке допоміг благоустроїти Адам Мартинюк (а воно навіть освітлюється в темну пору, – авт.), є капличка святої Євдокії. Так, до речі, звали покійну матір Адама Івановича… Хоча він не тільки на Любешівщині, а й у селах інших районів допомагає громадам будувати храми. Що було, те було. Та й не Мартинюк, і не Симоненко розвалювали церкви. Це було до них. Наші люди набожні – незалежно від партійних уподобань. 
– Дякую.
Розмовляла Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора: Любов Павлік; із найсвіжіших будов у Ветлах – новий клуб, хоча старий тут поки залишили для контрасту; сільські комуністи – люди набожні; дорога в «кінець світу». 


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (71) - 13.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%