Пісні, винесені з Майдану

Пісні, винесені з Майдану


У редакцію нашого тижневика вони прийшли передобідньої пори у кінці тижня. Колишній майдановець Іван Войчук та його нинішній колега – адвокат Віктор Білоус. Завітали, аби разом послухати дві пісні «Чорна гора» і «Між небом та землею», а також погутарити про життя-буття учорашнє та сьогоднішнє.

До цього вікопомного дня, коли визріло остаточне рішення їхати на Майдан, аби захищати європейський вектор розвитку нашої держави, а також честь та гідність її громадян, Іван Войчук був звичайною особистістю і, напевно,  не претендував на всесвітнє визнання. Він просто працював інженером-конструктором на підприємстві «SKF- Україна». Згодом став ландшафтним дизайнером. Зумів і свою садибу прикрасити трояндами та ялівцем. 
Коли ж тодішні правителі надумали вчинити звичайнісіньку наругу над власним народом і знову затягти його в спрутові обійми Росії, раптово помінявши політичний курс на 180 градусів, душа одчайдушного лучанина не витримала і запротестувала. І не просто словесно у власній кухонці, а усім єством. Разом з іншими побратимами-«свободівцями» він їде до столиці, щоб у мільйонному монолітному строю співвітчизників боронити свою і нашу свободу. Добре знає, яким щасливим старався «старший» брат зробити «молодшого». Гнуздав і їздив, бо ніякими рідними ми ніколи і не були. Різна кров тече у наших жилах. З’єднати нас родинними узами намагалися московські трубадурі розвинутого соціалізму з людським обличчям. А оскал у білокаменній часто був звіринний, коли хтось піднімав голос про право націй на самовизначення, тобто відокремлення.
– Їхали ми різними шляхами, оскільки тодішня доблесна «народна» міліція, виконуючи вказівку київських бонз, масово не пускала до столиці, – спливає спогад Івана Войчука. – Вадима Головацького, що проживає в районі Вишкова, з товаришами затримали. Добиралися власним транспортом, дехто через Сарни Рівненської області. Хоча і там гицелі у форменному одязі були не кращі наших волинських. Та народ, яким рухає гнів, зупинити не тільки важко, а й неможливо. У цьому мене та моїх друзів переконав Майдан.  
Іван Войчук «зареєструвався» на ньому разом з Анатолієм Пушкіном, який зараз працює заступником голови Ківерцівської райради, 20 січня 2014 р. новоприбулих чекала нелегка робота – треба було споруджувати барикади. Почали знімати бруківку на Інститутській. Двічі нашому землякові довелося зазнати морального приниження при розгоні протестантів на Грушевського. Тут він наяву побачив справжню «свободу» під міліційно-беркутівськими кийками і зрозумів, якими правами наділила народ Конституція, проголошуючи право на вільне зібрання та висловлення власної думки. Вона не може йти у розріз з думкою владної верхівки. В іншому випадку це крамола, яка може кваліфікуватися, як зазіхання на насильницьку зміну влади. Наслідки за такі дії можуть бути плачевними. 
Саме на Майдані лучанин познайомився з козаком Гаврилюком, якого дещо пізніше беркутівці голим тримали на морозі. Цю картинку, мабуть, за посередництвом телебачення побачив увесь світ. Іван Войчук найкращої думки про людські якості свого майданівського побратима. Усе, що з ним сталося, це чистісінької води правда. Нині ніяких контактів у них нема. Наш гість рахується у четвертій майданівській сотні, де отаманом Володимир Присяжнюк з с. Гірка Полонка, що в Луцькому районі. Нещодавно вони побували у Карпатах, де зустрілися з місцевими козаками.
– Повірте мені, я прийшов і розповідаю не для того, щоб прославитися. Я інвалід ІІ групи, про що є відповідне посвідчення, яким я ніде не хизуюся. – спокійно говорить Іван Іванович. – Беркутівську кулю отримав біля метро «Хрещатик» на вул. Інститутській 18 лютого 2014 року. Дуже страшно було, коли водомет навісав наді мною, він у 2 рази більший за БТР. Страшно було вмирати. Я говорив тільки «Отче наш» і більше нічого. Почав промовляти молитву і заспокоївся. 
Молився майданівець, стоячи на колінах. Саме це, на його думку, і врятувало йому життя. Лише кілька кийків отримав він від беркутівців, яким майор наказав не затримуватися біля поранених і бігти далі. Іван Войчук разом з іншими застряв у завалах. На його очах кричали та вмирали люди. Волав не своїм голосом і волинянин. Біля нього загинула 62-річна жінка з Броварів. Поблизу розірвалася шумова граната, від якої у майданівки полопали барабанні перетинки і не витримало серце. Лікувався Іван Іванович у Луцькій районній лікарні в Липинах, за що від душі вдячній медикам цього закладу. На третій день утік зі стаціонару, аби попрощатися та провести в останню дорогу свого побратима Василя Мойсея.
Саме цьому герою «Небесної сотні» хоче Іван Войчук присвятити кліп, який разом з майданівкою Діаною Петренко, котра народилася на Запоріжжі, а нині є відомим в Одесі адвокатом, знімали в Карпатах. Лишилося ще дознімати на Волині. Мойсей, за твердженням редакційного гостя, дуже любив гори. Демонстрував своє фото про сходження на Чорну гору. Войчук удвох з Діаною на студії звукозапису Волинської філармонії записали «Чорну гору», яку виконують «Гайдамаки».

Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото автора: гість «Волинської газети» Іван Войчук.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (58) - 16.4%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (153) - 43.3%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (97) - 27.5%