«Жити по-новому». Без старшокласників?

«Жити по-новому».  Без старшокласників?


 Село прирікають на вимирання, коли на фундаменті нової школи розбивають клумбу, а дітей зі старої виганяють у прийми.

В голові не вкладається, але хто б міг подумати, що на 80-річчя початку гігантських сталінських репресій в Україні нам знову доведеться бити в набат щодо беззакноння?! Але огидні методи 1937-го, схоже, вже перекочували в сучасність. Тільки знищують не окремих людей, а – цілі колективи! Підняли руку на найдорожче – на дітей!
Ми вже під’їжджали до смт Ратно, коли зателефонував наш шанувальник та добрий друг «Волинської газети» з Самарів Петро Шинкарук. До Петра Калістратовича, як до активіста об’єднаної громади та людини, далеко не байдужої до процесів, які відбуваються у різних сферах життя, за допогою та порадою звернулася директор Межиситьської середньої школи І-ІІІ ст. Ратнівськго р-ну Лариса Вакуліч. 
Тут хочуть закрити два класи – 10-ий та 11-ий, і таким чином повноцінну середню школу перетворити на дев’ятирічку. Таке рішення державні органи аргументують малою кількістю учнів. Але хіба у цьому винен педколектив? Звичайно, ні! До зниження народжуваності призвела викривлена соціальна політика держави, яка поставила людей на грань виживання. Не кожна родина, не маючи ніякої роботи та стабільних доходів, ризикне заводити дітей. 
А те, що в селах, особливо поліської зони, суцільне безробіття, давно не є ні для кого секретом. На превеликий жаль, державні чиновники від найнижчого до найвищого рангів цією ситуацією не дуже переймаються. Ясніше ясного: народжуваність зростає там, де хороше матеріальне становище людей. Потурбується держава про підвищення добробуту – класи стануть повнокомлектними. Тоді відразу відпаде потреба їх «оптимізовувати». 
Але навіть і в нинішній ситуації економити на дітях – це злочин. Якщо не кримінальний, то, в усякому разі, моральний. Але чи здатні це усвідомлювати ті, в кого мораль уже давно з подвійним дном?..
Коли у Межиситі два класи закриють, то, навіть людині, далекій від освіти, стає зрозуміло, що ніхто їх згодом і не подумає відновлювати. Броунівський рух у нас завжди відбувається в одному напрямку: зробити людям не краще, а гірше. Розгадати цей феномен досі нікому не вдалося. Можливо, це проясниться згодом?
Але чекати, склавши руки, ні педагоги, ні батьки не збираються. Вони майже усім селом зійшлися до школи, аби висловити журналістам своє обурення та незгоду з неадекватними напрямками діяльності волинських чинуш у галузі освіти. Найперше, вони вручили заяву, адресовану «Волинській газеті», зміст якої наводимо майже дослівно.
«Звертається до Вас громада с. Межисить Ратнівського району. Ми зіткнулися з великою проблемою. В зв’язку з оптимізацією освітніх закладів над нашою школою І-ІІІ ступенів нависла загроза перетворення її у дев’ятирічку. Середня школа у с. Межисить почала діяти з 1963 р. З тих пір вона дала путівку в життя більше тисячі учням. Серед її випускників є представники різних професій: вчителі і медики, інженери і пілоти і т. д. Однак в останні роки, як і у всій Україні, у селі знизилася народжуваність. Через це і постала проблема закриття 10 і 11класів. Але ми маємо 46 дітей дошкільного віку. Навчання наших дітей передбачається у сусідньому с. Самари-Оріхові, хоча ніяких умов підвезення поки що не забезпечено, та й сама школа має не набагато кращі умови за наші».
Ось і підписи: Оксана Магдисюк, Ганна Касянчук, Поліна Приймачук, Катерина Кобець, Ольга Сидорук, Надія Колядюк … Усього під цим листом-зверненням підписалося 88 жителів Межиситі.
Кожна держава, яка думає про перспективний розвиток у майбутньому, в обов’язковому порядку має потурбуватися про підростаюче покоління. Ця прописна істина мала б стати аксіомою діяльності кожного державного чиновника включно з президентом та народними депутатами. Чому ми це забуваємо? 
Враження таке, що діють за злим умислом: після мене хоч трава не рости. Гроші, які зекономлять на двох класах, великої погоди в Держбюджеті не зроблять. До того ж, як не крути, потрібно буде шукати гроші на придбання шкільного автобуса та на пальне, яким щоденно потрібно його заправляти. 
І як тут не згадати про «рідний» для губернатора Волині луцький автозавод, який одночасно з закриттям «непереспективних шкіл» збільшує обсяги продажу «Шкільних автобусів» у сільську глибинку? Диявольська логіка: чим більше шкіл закриють, тим більше автобусів самі в себе куплять!
Для громади села ця ноша в вигляді «Богдана», навіть якщо він і буде, виявиться явно непосильною. Відправляти пішки дитину за кілька кілометрів жоден батько не стане, тим більше – у зимову стужу. Чому ми такі байдужі до чужих доль? А якби йшлося про власних чад? Тоді б ніхто і не заїкнувся сказати щось проти.
Є і ще один небезпечний аспект такого «підходу» до долі школи. У селі ніде прилаштувати малюків через відсутність дошкільного закладу. Заклад культури заледве дихає на ладан. Коли не стане ще й двох класів, це стане додатковим стимулом для того, аби молоді сім’ї почали шукати інші місця проживання.  

Зауважімо відразу, що школа у Межиситі далеко не нова. Звели її ще у далекому 47-му році минулого століття. У Ратнівському районі вона була третьою. Згодом, у 1963-ому, побудівали ще одне приміщення. Так що класні кімнати розташовані у 2 корпусах. Нині тут працює 29 педагогів, кілька з них у декретній відпустці, 15 осіб обслуговуючого персоналу, а ще 3 беруть на опалювальний сезон. 
Символічно, що 11 молодих учителів – це вчорашні випускники школи, які після вишів повернулися додому. До початку навчального року школа майже готова. У всіх приміщеннях пахне свіжою фарбою, скрізь чистота та порядок. Парти чекають на своїх всюдисущих непосид та цікавих розумників. Очільник школи Лариса Галактіонівна, яка хазяйнує тут з 2008 р., не приховує, що це заслуга не тільки педколективу, а й батьків. Вони не рахувалися ні з часом, ні з коштами, аби якнайкраще і в строк підготувати навчальний заклад до першовересневого свята. І ось за місяць до того такий нежданий та негаданий «сюрприз» від тих мужів, які живуть за рахунок людських податків. 
Приміщення, які перекрили у 2015-16 р. р., опалюються грубками. Зробили це за програмою співфінансування фонду народного депутата Степана Івахіва «Патріот Волині» та Державного бюджету.  Дровами та торфобрикетом школа забезпечена повністю, так що холодна пора не страшна ні педагогам, ні вихованцям. 
25 років тому у Межиситі вирішили спорудити нову сучасну школу. Про цю добру ідею, яка вмерла, по суті, у своєму зародку, нагадує нині фундамент на пришкільній території. Час та погода зробили свою справу: нині він ні на що не придатний. Тож пристосували його під клумбу. Хай дітей радують хоча б своєю красою квіти… 
З того часу було виготовлено та проплачено ще 4 проекти на спорудження нової школи. Останній у 2013 р.і вартістю 140 тис. грн. Нині розмови на цю тему припинилися через малу кількість дітей. 
«Наші випускники після закінчення вишів додому не вертаються, оскільки тут ні за що зечепитися. Про рівень їхніх знань свідчить один красномовний факт: три роки тому на різних факультетах тільки у Східноєвропейському національному університеті на державній формі навчалися 23 наших вихованців. Тому нам гірко усвідомити, що матимемо школу І-ІІ ступенів. У найближчі роки ми матимемо 14 учнів у класах. Стався такий демографічний спад, але нині намітилися тенденція до поліпшення ситуації. Коли ж прикриють два класи, негативного сальдо щодо кількості жителів не уникнути!», – бідкається директор.
– Якщо все-таки оптимізацію проведуть, то куди підуть навчатися 10 та 11-класники?
– У школу Самарі-Оріхові, оскільки ми належимо до самарівської громади. Але там, знову-таки, нема спортивної зали. Йде до того, що опорну школу зроблять у Самарах. Ми підрахували, що коли довозити наших дітей, які живуть у Заприпитті, то в одну сторону автобус проїжджатиме 36 км. Це, по-перше. По-друге, врахуйте «якість» наших доріг. Думаю, ви самі це зауважили, коли їхали сюди. Нині ж нашим дітям доводиться долати лише 8 км. Чим комфортна наша школа – дуже тепла. Це відзначають усі, хто до нас приїжджає. Опалюючи дровами та брикетом, ми тим самим економимо державні кошти. Нині 200 тисяч грн виділено з обласного та районного бюджетів на облаштування внутрішніх санвузлів. Досі ми їх не мали. Маємо також два ноутбуки, комп’ютерний клас, проектор, свій комп’ютер є і адміністрації. Чого нині, на жаль, не вистачає, це достатньої кількості дітей. Вимовши цю фразу, Лариса Галактіонівна важко зітхає. Хвилювання дається взнаки. Проблема «оптимізації» нежданно-негадано спливла на поверхню кілька днів тому, хоча бюджет школи визначили ще в минулому році. Отже, напевне, не варто б рубати з плеча. 
Підхід має бути зважений та аналітичний. Керуватися треба принципом: не зашкодь вразливим дитячим душам. Саме про це найбільше бідкалися батьки, з якими ми порозмовляли того дня. Усі вони горою за те, аби зберегти школу повнокомплектною. Для цього готові використати усі наявні методи, у тому числі й страйкові. 
На переконання своєї правоти наводили ряд важливих аргументів: аби економити кошти на харчуванні, вони разом із дітьми вирощують усю городину. Учні школи неодноразово стають призерами різних предметних олімпад як районного, так і обласного рівнів. Незважаючи на відсутність спортивної зали, юні спортсмени посідають найвищі сходинки п’єдесталу на районних спартакіадах. Діти беруть активну участь і гуртках художньої самодіяльності. Директор школи з неабиякою гордістю демонстрували роботи своїх вихованців з різблення на дереві.
«Волинська газета» надіється, що чиновники зважать на думку громадськості і зроблять усе можливе, аби село жило і процвітало. Бо методи 1937-го повинні назавжди залишитися в минулому.

Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото автора: батьки готові боротися за порятунок старшокласників; директор школи Лариса Вакуліч.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (58) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (162) - 44.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (99) - 27.2%