Найспівочіше село

Найспівочіше село


До фольклорного амоторського ансамблю «Родинонька» входять Галина Миколаївна Іванішина, Тетяна Іванівна Лащ, Надія Петрівна Димкович, Тетяна Гнатівна Подерня, Марія Степанівна Подерня, Галина Павлівна Токарчук, Галина Андріївна Черевко, Надія Олександрівна Онісімова, Лідія Володимирівна Швайко. 

– У такому складі наш колектив діє при Будинку культури вже 10 літ, – розповідають його керівники – директор БК с. Залізниця Надія Швайко та художній керівник Андрій Поліщук. – Загалом же колективові понад 40 років, адже він започаткований у 1975 р., коли на роботу прийшла Надія Володимирівна. Спершу вона працювала художнім керівником, а з 1979 р. – директором.
Колектив – учасник районних оглядів-конкурсів та фестивалів. В 2015 р., зокрема, з ініціативи всіх учасників колективу подали заявку на участь в програмі для всіх поколінь «Фольк-музік» з народною артисткою України Оксаною Пекун і 22 липня 2016 р. Оксана Пекун із знімальною групою програми «Фольк-музік» завітала в Залізницю, де прослухала колектив «Родинонька» та тріо «Яворина» у складі Н. В. Швайко, Т. Г. Подерня і Л. М. Кононович, а також «Подруженьки» із с. Лобна та «Вербиченька» с. Люб’язь. А вже 29 березня 2017 р. вони відвідали Київ.
Кожного року, зокрема, і цього, 9 липня у рамках Міжнародного фестивалю з екстремального водного туризму «Поліська регата» на озері Люб’язь проходить фестиваль «Співає родина». Його неодмінним учасником виступає ансамбль із Залізниці.
Щороку на свято Петра і Павла у Залізниці святкують День села
Багато учасників співають у церковному хорі одного з найдревніших храмів (1746 р. побудови!) –Свято-Покровській церкві.
– Всі учасники стараються, згуртовуються, їздять із виступами по інших селах р-ну, – мовить сільська голова Любов Михальчук. – Але сам Будинок культури – у критичному стані.
Ось що говорять про вогнище культури, якому не так просто вціліти в штормах байдужості і бездуховності, місцеві жителі.
Тетяна Подерня: 
«Тато мій, Черевко Гнат Петрович, залишився сиротою, бо його батька забили на війні. Мама була зв’язковою, несла у Любешів якісь листівки, німці догнали і розстріляли. Він залишився сиротою. Один як палець. У 15 літ забрали його на роботи. Повернувся, працював бригадиром, 5 скликань був головою сільської ради, не крав, бо хатинка – яка-небудь, мав 5 дітей, але – співав. Вони з Володимирівною мали хор чоловічий, і він співав, і я співала маленькою дитинкою. Директор школи допомагав, був хороший.  Потім я працювала в бібліотеці, співала, а пішла на пенсію – дякувати Богу, що в нас є така Володимирівна, Андрій, що зібрали наш колектив, знову співаю...»

Надія Швайко додає: 
«Прийшла сюди у березні 1975 р. Закінчила Луцьке культосвітнє училище, у січні направили мене у Велику Глушу, а в березні перевели сюди. Тоді у р-ні був звичай – змагаються два села. У нас був колгосп «Партизанський», сусіднє с. Судче. Закінчується рік, зібрали врожай, і ми їдемо на районну сцену. Парторг за свої здобутки звітується, а в кінці надає слово художній самодіяльності. Я прийшла перший рік на роботу як хоровик, я за людей не відповідала, їх мені звозили, ще Лобна входила, як радгосп був. Так приходить чоловік 50-70, як хор був, і мені спеціалісту було важко,  треба було самій вивчити пісню і стати перед людьми, навчити їх. Як радгосп розкидався, такого колективу нема. Збирається до 30 чоловік. Але більшість тріо.
Цей колектив – як родинонька – вже більше як 10 років. Той прийшов, той відійшов. Я вдячна жінкам, їхнім чоловікам. Є такі чоловіки, що своїх жінок на репетиції навіть привозять. У мене була така проблема: учасників багато, а чоловіків не було, співати ще можна, а от ведучих потрібно, щоб були чоловік і жінка, а як прийшов Андрій, то проблема відпала. І сценарій знайде, і за ведучого, і гумореску розкаже. На всі руки майстер. Раніше люди ходили багато, а тепер слабше…».

Тетяна Лащ не приховує: 
«У нас колектив – «Родинонька». Ми дуже дружні. Їздимо скрізь, виступаємо, побували навіть у Києві. Їздили у Судче, Бережне, на Рівненщину, скрізь, де запрошують. Років 10 уже співаю!».

«Ми співаємо більшість українських народних пісень. Серед них багато таких, що співали мої тато і мама. Народні: «Ой, у полі відеречко», «Темна нічка», – каже Надія Димкович. 

А за нею слово бере Лідія Швайко: 
«Співаю давно. Люблю співати. Спів за покликом серця приходить. З дитинства співала у своєму рідному селі Лобна. Але прийшла у співучу родину, де сестра мого чоловіка Марія є вродженим гармоністом. Вона не вчилась ніде. І ми завжди співали. Що не робимо, завжди співаємо. Тримаємо корови, птицю. За коника – і поїхали!».

Галина Токарчук теж не приховує емоцій: 
«Я сама родом звідси. Співаю  зі шкільних літ. У репертуарі батьківські пісні, шкільна «Матіоли», колядки «Темна нічка», « Ой, там у Віфлиємі»,  «Три дерева росли», «Щедрий вечір». 

Додає Надія Онісімова: 
«Я родом із с. Рудка, прийшла сюди заміж. У нас було карооке на майдані, і Надія з Андрієм запросили мене у колектив. Дівчата прийняли дуже добре, спасибі їм. Зараз готуємось до виступу у Люб’язі. Багато пісень співаємо, у тому числі  і весільних».

Марія Подерня розповідає, як опанувала клавішний інструмент:
«Я – гармоністка села, самоучка. Тато купив гармошку, коли ходила у 5 клас, навчалася сама грати: приходила зі школи, сідала за гармошку і грала,  а мати, Настасія, плакала. Чи то я «нагрішила», та мама померла у 93 роки, я доглядала її до останньої миті її життя... Як мучилась, я траур не носила довго. Мама не вельми співачка, я не знаю в кого вдалася, просто я оптиміст. Корову виганяю, наспівую, дою співаю, чоловік сердиться, а я – співаю. Я артистка, музикант села!».
Галина Іванишина теж розкриває секрети творчого успіху: 
«Родом із Залізниці, вчитель музики і співів Залізницького НВК. Одружена. Де народився, там і знадобився. Пісню люблю з дитинства. Допомагаю. Марія грає і я також допомагаю. Співаємо також, талант перейняла від батьків. Батько у мене був також вчителем трудового навчання, грав на баяні. Мати також гарно співала. Інколи зберуться гуртом в родині, всі родичі по-доброму заздрили, що так гарно співаємо. Чого ансамбль називається «Родинонька». Бо у нас тут половина – родичі. Це моя сестра троюрідна,  тітка. Тут дві невістки. І пісня душа народу. Дуже любимо народну пісню. Як би у житті не було, а пісня допомагає жити!». 

Говорить про колектив і Галина Черевко: 
«В «Родиноньці» нещодавно, але співаю з самого дитинства. Працюю у районному Будинку культури керівником фольклорного колективу «Живиця», записую пісні від найстаріших односельчан, щоб не забулися весільні, обрядові. Живу у Залізниці. Прийняли мене у свою родиноньку, буду співати!».

Тетяна Подерня навела навіть сакральний факт:
«Народилась я в 12.00 на Івана Купала, як цвіла папороть. Медичка казала, така дівчинка народилася, що як тільки 12 пробамкало, родилася, сповили, пішли відзначувати, а вона підняла голову і – покотилася собі з ліжка. Та нічого, не забилася я… Змалку, з 1 класу, співала. У нас хор був, батько співав, і мене таку маленьку з собою возили. Навчилася співати навіть у 2 голоси!». 

Валерія Чайка сказала просто і лаконічно: 
«А я просто допомагаю бабусі співати!».
Ось такі славні жіночки-піснелюби підібралися в Залізниці, що на Любешівщини, щоб  своїм співом радувати своїх земляків. Тому вони і живуть, як у пісні!

Сергій ЦЮРИЦЬ.
Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото Володимира ПРИХОДЬКА: фольклорний ансамбль «Родинонька» с. Залізниця. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%