Торкнутися жіночої душі

Торкнутися  жіночої душі


Що ж таке ДУША ЖІНКИ?.. І чому ніколи і нікому з давніх-давен не вдавалось її збагнути?.. Чарівна, чуттєва, потайна, наче відьма... Одружуються з найкращою, розлучаються з найгіршою, а хвилює і приваблює завжди чужа... 

Чому ми змінюємо своє ставлення один до одного? Чому ота найгірша, колишня для іншого стає найкращою?..  Багато хто думає, що це кохання... то воно було... то воно пройшло... Але ж не в усіх проходить...  Хто зберіг його, мабуть, володіє душею жінки. І щасливий той чоловік, який зумів до неї доторкнутися, та усвідомив, що кращої немає... 
Але жоден із чоловіків не розуміє жінку... Вона різна, мінлива, непередбачувана, як погода восени... То м’яка і ніжна, то запальна й вибухова, то небезпечно безпечна, то поєднує в собі непоєднане... Вона здатна на все: на жертовність, перевернути гори заради коханого, прощатиме, довго прощатиме, та в пориві люті нестиме розруху, доки не зруйнує все вщент... Чоловікам здається, що легко знайти підхід до неї, закохати її в себе... Думають, що володіють тілом, а значить володіють усім... Та вони дуже помиляються... Адже, будучи заміжньою багато років, зустрівши іншого, вона розуміє, що з’явились відчуття, яких раніше не було, які відчула вперше, а до того ніби й не жила і, здавалось, не знала себе, почала відкривати в собі щось таємне й незвідане... Чому з одним чоловіком жінка байдужа й холодна, а з іншим пристрасна, спокуслива й нестримна?.. Чому з одним згасає, не розгорівшись, а з іншим горить не згасаючи?.. Розгадати жінку неможливо, вона загадка для себе самої... Та чи можливо доторкнутися її душі?..
Дівчина... юна... наївна... Кохання для неї, як гра, забава, насичена яскравими барвами з феєричними відтінками. Багата уява, неймовірна  мрійливість, очікування шалених пригод і чогось надзвичайного зашкалюють, притуплюючи сприйняття реальності. Вона, немов метелик, що летить на вогонь, розкривши обійми незвіданому, непізнаному, новому, бо хоче змін... отримує їх... і віддається їм сповна...
Життя іде... минають роки... Рожевих окулярів давно нема... Є досвід... Як кажуть, пройшла вогонь і воду, і мідні труби... З’являється буденність, стабільність, спланованість всього за графіком і чомусь мало спільних тем для розмов, тому давно вже говориш сама із собою. 
Несприйняття один одного і небажання поступитись провокують непорозуміння. Де та межа, за якою зникають довіра, кохання, бажання?.. Коли вже дратують не лише його недоліки , але й переваги й перемоги, а потім і голос, і дотик, і присутність... І починаєш розуміти, що найкращий сон, коли спиш одна... І ти живеш так, бо не чекаєш змін, і не готова до них. У таких стосунках стаєш сірою мишею, забуваючи про те, що ти жінка... так... гарна жінка... 
Та з’являється ВІН... інший... зовсім інший... і, здалося, нізвідки... Не було... тут раз, і є... Як грім із ясного неба!.. І все, заплановане тобою, стає неконтрольованим. 
Ця людина своєю появою несвідомо вносить зміни в твоєму житті. Розмови... постійні мобільні розмови... І пустка душі починає наповнюватися ним, і з кожним днем все більше й більше... Ти пізнаєш його, вивчаєш, сприймаєш, пускаєш в свої думки, у свій маленький жіночий світ, де хаос страхів, невпевненості, невизначеності, тривог... Він вислухає, підтримає, порадить, заспокоїть... І, непомітно для себе самої усвідомлюєш, що живеш ним, думаєш про нього та мрієш також про нього... І давно не розмовляєш сама з собою... Ти потрібна, цікава, тебе сприймають такою, яка ти є, з причудами і без, слухняну і не завжди... Коли щодня від нього чуєш: «Я казав, що я тебе люблю?..» І з очікуванням говориш: «Ні...» Бо хочеш знову почути: «Я закохався в найчарівнішу жінку...» І непомітно твій ритм життя набирає іншого темпу. 
Ти вже не волочиш ноги з роботи додому, чи з дому на роботу, а летиш, неначе крила маєш за спиною... І на людей дивишся по-іншому, посміхаєшся оточуючим, або просто сама собі. 
І все навколо здається гарнішим, яскравішим, і помічаєш те, на що не звертала увагу раніше, бо було якось байдуже... І від цього так стає тепло, аж перехоплює дух... На роботі колеги бачать цю разючу зміну, щасливі очі від них не заховаєш, шепочуться, обговорюють, та тобі все одно... Лише вдома відводиш свій погляд, аби таємниця залишилась таємницею, бо це твоє, лише твоє, як внутрішній голос душі...
І ось поспішаєш... І куди ж ти так поспішаєш?.. Ну, хто б сумнівався, на зустріч... Хвилюєшся, щось постійно на собі поправляєш, осмикуєш, ідучи дорогою, виймаєш дзеркальце, розглядаєш личко, ніби все нормально... Ховаєш його в сумочку, заспокоюєшся, та через кілька кроків, призупинившись, дістаєш його знову. І не думаєш, що на це звертають увагу оточуючі, тобі не до них... У голові твоїй зараз не те... А що?.. Ой, лишенько, що там тільки не твориться: тисячі думок і всі переплелись, та  ще й хочеться встигнути їх розплутати. Мабуть, і розплутала б, та тут підходить ВІН... Пошкодувала, що за мить іще раз не глянула у дзеркальце, та пізно... як є так є... Очі розгублено забігали... та все ж спинились... спіймали його погляд... впевнений, такий пронизливий, що здалось, пробрали тіло наскрізь, глибоко - глибоко... Не витримала, опустила очі і ще більш розхвилювалась... Можливо, він помітив це, тому міцно взяв за руку і повів упевнено кудись, немов школярку тато в школу... Неймовірні відчуття довіри, якась необдумана безпечність, ніби життя нічому не навчило... Та все ж ідеш... і хочеться іти... Ловиш себе на думці, що добре, коли він поруч... Забуваєшся, про що йшла розмова дорогою, емоції зашкалюють, слова вилітають, як пташки, і зникають десь далеко - далеко...
Заходите в ресторан... неподалік... День... безлюдно... Помітно нервуєш... Думаєш, як схолонути... хочеш морозива... І ось вже біленькі кульки апетитно спокушають тебе на широкій тарелі з маленьким глибоким дном... Їсиш повільно, ніби бавишся маленькою ложечкою з довжелезною тоненькою ручкою. Та чомусь воно закінчується швидко... невідомо де й ділось... Замовляє тобі ще морозива... потім ще... але вчасно розумієш, що сприймуть це неправильно, поспішаєш відмовитись, немов пожартувала. А він п’є каву, і її аромат приємно розсіюється навколо... Ти стараєшся не дивитись в ті очі, тому погляд спиняється на його звабливих губах, які рухаються при кожному ковтку гарячого напою, посміхаються і вимовляють щось... та ти не чуєш що... Вуха ніби заклало, в голові пульсує і, здається, через це його слова не чути, вони розвіюються у великому приміщенні... 
Хочеться знову торкнутися його руки... І ти насмілюєшся попросити... вперше насмілюєшся попросити його про щось... Твої пальчики несміливо ковзають по білій скатертині до нього, і він накриває їх великою гарячою долонею... 
Зразу десь розвіюються хвилювання і неспокій, а тепло його починає проникати в тебе крізь ніжні тонкі пальчики та безсоромно розливатися по всьому тілу... Стає гаряче... Личко пашить... Ти розгублюєшся... висмикуєш руку і не можеш вимовити  ні слова... Чомусь незручно і ніяково...
А потім ніч... така довга ніч без сну... Лише думки про нього і спогади... Закриваєш очі і ніби знову бачиш його губи... гарні, великі, спокусливі... Уявляєш, як тягнешся до них ротиком... ніжно торкаєшся... вловлюєш аромат кави, відчуваєш гіркуватий її присмак, поцілунком збираєш увесь солод і занурюєшся в них, здається, вся... Напиваєшся ними без міри, досхочу і п’янієш, сильно п’янієш,  чомусь забуваючи дихати... І від тих намріяних відчуттів вже і постіль немила, і подушка незручна, і крутишся на ліжку з боку на бік, і думаєш: «Швидше б той ранок...» 
Зустрічі... такі шалені зустрічі... і ти розчиняєшся в них без страху... Хочеш цього... чекаєш... отримуєш і насолоджуєшся... Віддаєшся його сильним рукам, спраглим губам і в міцних обіймах пливеш за течією відчуттів, бажань і насолоди... До безпам’яті поринаєш у них, зрідка хапаючи повітря між його хмільними поцілунками... У голові паморочиться і ти вже, здається, кудись летиш... стрімко летиш униз...  неначе у безодню... в темінь... в невідомість... аж пробирає тіло прохолода... А то вже піднімаєшся  кудись у височінь... до світла... вище... іще вище... туди, де тепло... потім гаряче... спекотно... Там тільки ви... навколо – ні душі... 
І відчуваєш, як в п’янкім круговороті тебе кружляє... сильно... потім ще сильніше... І вже спинити це чомусь не в змозі ні тобі, ні йому, нікому... І пустка та, що була довкола, наповнюється гучним диханням... пристрастю... коханням... І хочеться, щоб це не закінчувалось ніколи... Та стримати себе тобі уже несила... І, наче блискавка, що крає небо навпіл, враз розриває пустку голос... крик... І котиться його відлуння кудись далеко... далеко - далеко... немов у безвість... розсіюється, зникаючи там назавжди...  А потім тихо... знову стає тихо... І тільки серце... його несамовитий стукіт, бахкання, нагадує про те, що ти жива... що ти це ти... що поруч ВІН...
Проходять місяці... а потім роки... Та, поспішаючи до нього, нічого не змінюється: і дзеркальце постійно вислизає із сумочки, ніби просить зазирнути в нього, і погляд той досі не можеш витримати... І руку... так хочеться, щоб потримав  за руку... Завжди хвилюєшся, мабуть, не знаєш, навіщо ти йому потрібна і що такого він у тобі знайшов... Це, можливо, той жіночий страх, коли тобі добре, і боїшся це втратити... Тримаєшся тих стосунків, як рятівного кола для себе у цьому світі, бо розумієш, що навіть щоденно почутий його голос для тебе є душевною гармонією, ти наче в ладу з усім і зі всіма... І коли ця людина зникає, хоч на кілька днів з твого життя, починається внутрішнє безладдя, душевна паніка, і каменем стоїть клубок повітря в горлі, і легше задихнутись ним, ніж проковтнути... З’являється ВІН і ти дихаєш... дихаєш... дихаєш.... Ти розумієш, що живеш, а не проживаєш тупо свої дні... Ти є, бо є ВІН... Ти саме така, бо в тебе є ВІН... І як багато значить те, що є ВІН...
Чи кожен чоловік здатен торкнутися жіночої душі?.. Мабуть, кожен... Бо саме від нього залежить, розквітне жінка в його руках, чи зав’яне... 
Аби лиш не спізнивсь... аби лиш не спізнивсь усе збагнути...

Єва СЛАВИНА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.7%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (171) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.6%