Батьки налаштовані рішуче

Батьки налаштовані рішуче


Сьогоденне життя спростовує філософську мудрість: чим далі, тим краще. Тепер виходить чомусь все навиворіт. Непередбачувані ситуації, що породжують суспільні конфлікти, виникають неждано-негадано навіть там, де їх іноді можна було б легко уникнути. Та чиновники, видно, легкого життя не шукають. Тому створюють різного роду колізії і для себе, і для людей. 

Про одну з них «Волинська газета» розповіла у публікації за 10 серпня ц. р. «Жити по-новому». Без старшокласників?». Мова про те, що у поліській глибинці, якою є с. Межисить Ратнівського району, хочуть з одинадцятирічки зробити дев’ятирічку. Мотивують це рішення тим, що тут малокомплектні класи. Це гірка правда. Але ж не вина у тому педагогів. Копати треба глибше. Демографічна ситуація складна в усій Україні. У результаті бездумної соціальної політики Уряду, яка призвела до злиденного животіння 85-90 відсотків населення, маємо мінусове сальдо приросту населення. Це торкнулося навіть поліських районів, де свого часу було найбільше матерів-героїнь. Народжувати відважуються одиниці. 
Саме тому виникло питання про оптимізацію шкіл. Не станемо заперечувати, що воно доречне. Але до всього треба підходити зважено та з аналітичною міркою відповідальності. Усім відома народна розважливість: сім разів відміряй, а раз відріж. Ми ж часто-густо робимо навпаки. Відтяли, а тоді думаємо, як наточити чи доточити? І районним, і обласним начальникам, у тому числі й освітянським, напевно, не дуже хотілося сушити голови, в якому місці краще відрізати, щоб не завдати нікому болю. Оптимізовували наугад – у яку точку хто тикне своїм перстом. На віддаль не зважали. Головне у чиновницікій роботі – вчасно відзвітуватися про завершення кампанійщини. За це можна ще й похвалу заробити, а то й грамоту відхватити. Чужі діти менше усього когось турбують. Ними переймаються тільки батьки, для яких закриття двох класів стає справжньою трагедією. Цього вони не приховували і перед кореспондентами.
– Ні батькам, ні нам, вчителям, аж ніяк не хочеться, щоб діти доїжджали до сусідніх шкіл. Дороги погані, до того ж ще й нема автобуса. У 2014 році шкільний автобус забрали для потреб АТО, обіцяють його повернути. За кілька днів діти підуть до школи, – бідкається проблемою директор школи Лариса Вакуліч. – Маємо 12 класних кімнат. Одна з них використовується тільки для уроків із захисту Вітчизни. Так що навчання проходить в одну зміну. Маємо і комп’ютерний клас. У цьому допоміг фонд народного депутата України Степана Івахіва «Патріот Волині». Цьогоріч у першому класі навчатиметься лише шестеро діток. Мало, звичайно, але не наша у тому вина. Саме це і породило проблему, яку потрібно якось розумно врегулювати, аби не створити прецедент для конфронтації. І педагоги, і жителі села одностайні у прагненні – зберігти нинішній статус школи. Наші діти повинні мати усі умови для отримання якісної освіти. Коли вони почнуть щоденно їздити за 20 км, то про добрі знання говорити марно. Дорога виснажуватиме їх фізично. Протягом 57 років до мене школу очолювали три директори: Максим Петрович Приймачук, при безпосередній участі якого школа була побудована, до речі, третя в районі, Тимофій Никифорович Касянчук та Микола Олександрович Солдатенко.
–  Я приїжджа, родом з Ківерцівського району. Мати двох дітей. Син ходить у восьмий клас, а дочка – випускниця. Поступила в медколедж, – першою відважується на розмову з кореспондентом Надія Колядюк. – Вчителі у нас дуже хороші, вони просто душу вкладають у наших діток. Якщо зроблять 9-річку, то куди ж старшокласникам подітися? Ви ж бачите, які у нас дороги. Це, ніби, край світу. Після уроків діти поспішають додому, аби поїсти. Коли почнуть їздити, такої можливості не матимуть. Ще невідомо, чим їх возитимуть. Навіть дорослій людині психологічно важко звикати до нового колективу, а що говорити про дітей. Зрозуміло, що їм набагато важче адаптуватися. Це позначиться і на рівневі знань. Багато закидають, що у нашій школі нема спортзали. Але це аж ніяк не позначається на спортивних результатах. Під час олімпіад учні школи займають призові місця. 
– У цій школі я попрацювала  35 років. Вона славилася не тільки доброю успішністю, а й пошуковою роботою та художньою самодіяльністю. Цим дуже гордився наш земляк, колишній народний депутат Корнелюк. Свого часу у нас було два 10 класи. Мали 10 претендентів на золоті медалі, 6 з них, у тому числі і нинішній директор школи, їх отримали. На випускних екзаменах сиділа комісія з області, яка перевіряла рівень знань. Про цей феноменальний випадок тоді говорила уся Волинь, – доєднується до розмови ще одна жителька Межиситі Ольга Приймачук. –  Призові місця діставалися нам і з художньої самодіяльності. Кожного року школярі брали участь у фестивалі «Берегиня». З педагогів та техпрацівників була організована хор-ланка, яка виступала і за колишній радгосп, і за район.    У той час ми були лауреатами не тільки республіканських, а й всесоюзних конкурсів. Наше село співуче, воно жило і розквітало. Люди завжди співали, веселилися. До школи діти ходили з усієї округи: Хабарище, Почапи, Залухів, Вілька, Заприпиття,  Річиця та інші. Вона була одна з кращих у районі. Нинішній педколектив зберігає традиції попередників і прагне примножити їх славу. А тепер хочуть закривати старші класи. І ніхто не задумується над наслідками: село почне занепадати, а з часом і взагалі перестане існувати. Його майбутнє буде покрито мрякою. То куди ж ми в такому випадку йдемо?! Ми докладатимемо всі сили, аби зберігти статус школи І-ІІІ ступенів. Батьки завжди допомагають, чим можуть, у тому числі і в ремонті школи. Якщо чиновники знаходять кошти на придбання та утримання автобуса і на зарплату водія, то їх можна перекинути на оплату вчителів. Ось і вся ціна питання. 
У такому ж ключі висловлювалися й інші батьки, з якими нам довелося спілкуватися. Їх позиція досить тверда й однозначна: школа має залишатися у статусі середньої. Без молоді ні про яке майбутнє не може бути мови. 
Ми зателефонували начальнику відділу освіти Ратнівської райдержадміністрації Валентину Андросюку і поцікавилися його думкою з приводу оптимізації школи у Межиситі. 
– У даному випадку сказати щось однозначно важко, – роздумливо мовив Валентин Степанович. – Якщо мова йтиме про зарплату вчителів, то особливих проблем не буде. Коли ж говорити про утримання школи, то це залежатиме від об’єднаної громади, яка не так давно утворилася у Самарах. Усе віддано на її відкуп. Класи відремонтовано, усе пофарбовано, побілено. Паливом на опалювальний період школа забезпечена. Це також плюс. Життя, як відомо, не стоїть на місці. Щось відпадає, щось добавляється. Ще своє слово мають сказати на районній сесії і місцеві депутати. 
Межиситівці сподіваються, що вони будуть на їх боці. Перемогти має здоровий глузд.

Володимир ПРИХОДЬКО. 
На фото автора: школа у с. Межисить.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (58) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (162) - 44.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (99) - 27.2%