Живучість колгоспних методів

Живучість колгоспних методів


Земельний дерибан. На Волині він масово почався влітку 1947 р., але триває і досі. Чому?

Ця болюча тема сьогодні на слуху. Як мінімум дві «групи за інтересами» звинувачують одна одну в тому, що на Волині масово розкрадаються хліборобські наділи. Крадуть все, що «погано лежить». Найстрашніше, що до цієї вакханалії напряму причетні державні чиновники в особі керівництва обласного Держгеокадастру (по-старому – земельного управління), які цілими гектарами за безцінь «прихватизовують» сотні «державних гектарів»…
Але три крапки після попереднього речення поставлено не випадково. Бо насправді ніяких «державних» чи «колгоспних» сільгоспугідь немає! Так, після набуття Україною статусу Незалежності червоно-олігархічний парламент ухвалив такий закон про розподіл колгоспно-радгоспного майна, що реманент, нерухомість і землю забрали не законні власники майна чи їхні нащадки, а ті, хто, образно кажучи, прийшов на все готове і на момент четвертування артілей просто числився в складі колгоспів чи радгоспів. Але ж, як мінімум, до «золотого вересня» 1939-го кожен «морг» землі, лісу чи води був справді або державним (тобто, на той момент – Другої  Речі Посполитої), або – приватним, тобто, мав конкретних власників, у яких є правонаступники…


Тобто, якщо земля, ліси чи озера були понад 70 років тому державними, то державними вони й по суті своїй мають залишатися. А якщо належали конкретним власникам, то і після скасування більшовицьких законів повинні їм повернутися назад. В усякому випадку, не дарма ж, наприклад, усім громадянам Другої Речі Посполитої, які в 1939-1945 рр. були вивезені з Волині, сучасна Польська держава виплатила солідну компенсацію за втрачене…
А нашим холмщакам ніхто й копійки не дав… 

Та ще страшніше, що земельний дерибан відбирає вже у раз обкрадених внаслідок примусової колективізації селян  й останній шанс повернути втрачене…

Отже, перші спроби створення артілей за чужий рахунок «перші совєти» почали ще наприкінці 1939-го, націоналізувавши землю в «поміщиків і капіталістів» та розділивши її між безземельними місцевими селянами. Потім навіть устигли змайструвати кілька колгоспів, але друга фаза Другої світової з 22 червня 1941 р. відклала ці плани аж до березня 1944-го. Та й із приходом «других совєтів» селяни продовжували міцно триматися за свою землю, худобу, майно і реманент. Тому другий наступ почався в березні 1947-го, коли Пленум ЦК КП(б)У зобов’язав обкоми західних областей України «безумовно роз’яснювати біднякам і середнякам переваги колективного господарства перед господарством одноосібним, наполегливо працювати над тим, щоб селянство усвідомило необхідність і корисність колективізації».

«Перемагаючи опір куркульства, потрібно всемірно підтримувати ініціативу бідняцько-середняцьких мас в організації колгоспів. На пленумі було також вказано на певні недоліки в керівництві вже створеними колгоспами та ослаблення темпів колективізації», – це цитата з книги цілого авторського колективу під егідою партфункціонера Євгена Поліванова під назвою «Нариси з історії Волинської обласної партійної організації», яка побачила світ в 1981 р. у львівському видавництві «Каменяр». 
І – закрутилася пекельна машина. Люди старшого віку ще й досі не забули, як їхнім батькам і дідам пальці в двері вставляли, голки під нігті заганяли, аби нещасні пішли в колгосп, «добровільно» відмовившись від усього нажитого роками! 
Але й такі методи не дали Кремлеві бажаного результати. Якщо у 1946 р. в області вдалося «організувати» лише 21 колгосп, то в 1947-ому – 256, куди зігнали понад 16 тис. одноосібників.
Та й за таких умов волинські дядьки вкупі з мешканцями Полісся вперто не хотіли йти в колгоспи і переселятися з хуторів у села. Навіть за умов, що тільки в 1948 р. на бюро обкому КП(з)У «питання колективізації» розглядалося 48 разів (тобто, чотири рази на місяць!), і що вже вдалося загнати на трудодні та обікрасти 124,5 тис. домогосподарств (80% від усіх на той час наявних), яких оформили в 1016 колгоспів.

Ситуація змінилася до жаху, коли в грудні 1949 р. хоч трохи проукраїнського Микиту Хрущова на пленумі ЦК КП(б)У «увільнили від обов’язків першого секретаря ЦК у зв’язку «з його обранням секретарем Московського обкому партії».

В Київ прислали ярого українофоба Лєоніда Мєльнікова. І хоча він народився в чернігівському с. Дегтярівка в хліборобсько-колгоспній родині, рання політична активність (у 18 літ став секретарем райкому комсомолу!) та подальше успішне просування по службовій партійній драбині спонукали його отримати похвалу з Москви. І він узявся за справу знищення вільного українського селянства так, наче з ланцюга зірвався.
Разом із найближчими поплічниками (насамперед, заступником голови т. зв. Ради Міністрів УРСР Дмитром Мануїльським) у січні 1950 р. вони об’їздили фактично всі обласні центри Західної України.
Тоді партійні писаки про це повідомляли так, як наприклад, Андрій Мазанько в брошурці «Шлях зради і шпигунства» (видавництво «Карпати», Ужгород, 1976 р.). Мовляв, виступаючи «у Львові 6 січня на нараді вчителів Західної України навів факти, що засвідчують справжнє обличчя бандерівських «підпільників» та закликав педагогів взяти активну участь у колгоспному будівництві».

Не вгомонившись, у квітні того ж року більшовицька окупаційна влада в Києві провела Пленум ЦК КП(б)У, який ухвалив постанову «Про заходи по дальшому політичному та організаційно-господарському зміцненню колгоспів Львівської і Волинської областей».
«Деякі товариші, – говорилося у звітній доповіді, – міркують так: «Ось організували колгоспи, тепер все в порядку. А завдання партійних і радянських організацій полягає в тому, щоб забезпечити організаційно-господарське зміцнення колгоспів, піднести рівень керівництва сільським господарством!». 
От і посунула, крім каральних органів, по волинських селах ціла орда «уполномочєнних». Станом на початок 1952 р. «на місцях» було вже 204 партійних організації, комсомольських – аж 917. Та й хто тоді керував колгоспами? На початку 1951-го серед них було 212 комуністів (23%), а вже в наступному – 317 (52%). 
Насправді все було по-інакшому.
«Під час поїздок вони гостро критикували поганий стан ідеологічної роботи серед інтелігенції, Лєонід Мєльніков особливо вимагав зміцнити колгоспи. В багатьох обкомах було здійснено чистку апарату», – зазначає Іван Білас у збірнику документів «Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953 рр.», яка побачила світ в видавництві «Військо України» 1994 р.

А невдовзі все той же Лєонід Мєльніков разом із Дем’яном Коротченком (ще один «землячок» із Чернігівщини на той час був Головою Ради Міністрів УРСР») надсилають у Кремль листа, в якому зазначено:
«З метою забезпечення найбільш сприятливих умов для соціалістичної перебудови сільського господарства і зміцнення колгоспів Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської, Тернопільської, Чернівецької та Закарпатської областей просимо Вас, товаришу Сталін:

а) дозволити здійснити виселення частини куркулів із західних, Чернівецької та Закарпатської, областей у кількості 1200 господарств за межі Української РСР з конфіскацією майна, що їм належить;
б) конфісковане майно куркульських господарств передати колгоспам безплатно з зарахуванням у неподільні фонди;

в) продовольче зерно, зернофураж та олійні культури передати державі;

г) дати вказівку міністрові МГБ СССР про практичне здійснення виселення населення вказаних куркульських господарств у вересні 1950 р. і працевлаштувати їх у ліспромгоспах Міністерства лісової та паперової промисловості СССР у районах Східного Сибіру»…

Зрозуміло, що всю землю, яка належала справжнім господарям (по-совєцьки – «куркулям») було теж відібрано і передано в колгоспи…
Так в українців відбирали землю 60 років тому. На початку 1952 р., останнього року життя Іосіфа Сталіна, на Волині створили вже 587 колгоспів, в середньому в кожен записали по 246 родин, які мусили обробляти власну чи відібрану в інших, але вже колгоспну землю по 2300 гектарів на артіль.
Але сумний досвід волинського Держгеокадастру, якому потурає влада та силовики, показує, що людській жадібності та чиновницькому свавіллю немає межі навіть у Незалежній Україні.

Володимир ДАНИЛЮК.
На фото автора і з архіву: збирання льону; Дмитро Мануільській та Лєонід Мєльніков; знищений колгоспниками маєток на Любешівщині; на пашу...; збір куузіки (кормового буряка) в радгоспі «Ратнівський».

Від редакції. Одне добре зроблено в оцінці колишній методів «віджимання» землі в українських селян. Вікопомного 22 лютого 2014 р. євромайданівці повалили в Києві пам’ятник Дмітрію Мануїльському, облили його фарбою і знищили. Але, виявляється, такими методами війну з «земельним дерибаном» не виграєш…

Наступ рейдерів

Крім нечистих на руку держчиновників, українські землі розкрадають рейдери. В уряді вважають масштаби розкрадань загрозою для національних інтересів, а тому вимагають від місцевої влади посилити співпрацю з громадськістю.

Від одного до трьох тисяч гектарів землі в Україні були захоплені рейдерами.
Про це на засіданні уряду заявив віце-прем’єр-міністр - міністр економічного розвитку і торгівлі Степан Кубів.
«Слідчими підрозділами Національної поліції розслідується 44 кримінальні справи по даній категорії, але це ще мало тому, що випадків набагато більше. В той же час ми оцінили сегмент жертв рейдерів - це від тисячі до трьох тисяч гектарів землі, які захоплюються», – заявив Кубів.
За його словами, для вирішення проблеми повинна розвиватися співпраця з громадськістю та включення її представників до складу оперативних штабів, які протидіють рейдерським захопленням.
Щоправда, голова облдержадміністрації Володимир Гунчик сформував антирейдерський штаб на Волині таким чином, що туди навіть не запрошено голову профільної комісії Громадської ради при облдержадміністрації…
За матеріалами Департаменту інформації та комунікацій із громадськістю Кабінету Міністрів України.





  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (58) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (162) - 44.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (99) - 27.2%