Путч замість… виборів

Путч замість… виборів

100 років тому жителі Волинської губернії готувалися до виборів депутатів у Всеросійські Установчі збори, і таки провели їх 26-28 листопада 1917 р. І хоча в м. Луцьку і деяких інших містах більшовикам із допомогою здеморалізованих солдатів російських окупаційний військ вдалося організувати путчі на підтримку перевороту в Петрограді, виборці в демократичний спосіб віддали свої голоси за партію українських есерів – 70,2%, а РСДРП(б) отримала лише 4,2% підтримки. Таким чином, міф про «червону Волинь» розвіюється остаточно і безповоротно.

У радянські часи історик із луцького педінституту Іван Кічий зробив собі ім’я та славу на дослідженні встановлення Радянської влади в м. Луцьку. Після цього на одній зі старих споруд нинішнього Луцького військового шпиталю навіть меморіальну таблицю прибили. Але згодом металеве литво демонтували, кудись поділи, і зараз тільки нефарбований прямокутник нагадує, що тут коїлося 100 літ тому… А шкода, що нічим змістовним не замінили. Хоча б короткою інформацією про те, що волиняни ніколи не підтримували т. зв. «Радянську владу» і що на військовий путч у м. Луцьку відповіли… мирним волевиявленням на виборах, де більшовики зазнали нищівного краху.
Декілька слів про царську Волинську губернію. Її адмінцентр знаходився в м. Житомирі, територія сягала 63137 кв. верст (71 736 км²) , а до її складу входили теперішні Волинська, Житомирська і Рівненська обл. повністю, а ще – північні райони Хмельниччини та Тернопільщини. Із 12-ти повітів 3 були нинішніми волинськими районами – Володимир-Волинський, Ковельський і Луцький. 

Коли в лютому 1917 р. у столиці Російської імперії відбулася революція і до влади прийшов Тимчасовий уряд на чолі з Алєксандром Кєрєнскім, було вирішено, що в листопаді 1917 р. треба провести нові вибори депутатів. Тож повноваження старої Думи, де нинішню Волинь представляв лише поміщик із с. Коршів Луцького р-ну Григорій Бєляєв, закінчувалися 6 жовтня 1917 р…

І ось тут починається найцікавіше! Виявляється, наші пращури зовсім не хотіли йти на революційні барикади, а демократію прагнули встановлювати в мирний і законний спосіб – шляхом волевиявлення. І єдиними противниками в цьому були російські окупаційні війська, які складалися з представників будь-яких регіонів імперії, але лише не з українців чи інших корінних народів губернії!
Та все по черзі.

Отже, останній губернатор царської Волині, дійсний статський радник Пьотр Скаржевскій, втратив владу ще в лютому 1917 р. і поспішно накивав п’ятами з м. Житомира. Вся влада в усіх повітах перейшла до рад депутатів, а 20 липня 1917 р. Тимчаосвий уряд затвердив Положення про вибори депутатів у «Всеросійські Установчі збори».
1 вересня 1917 р. було створено Волинську Окружну виборчу комісію на чолі з присяжним повіреним А. С. Багриновським. Є. П. Новоселицький був заступником, а П. П, Оніхимовський – заступником товариша голови.
Як свідчить дослідження київського науковця Ірини Зенич «Організація виборів до Всеросійських установчих зборів на Волині в 1917 р.», яке було надруковане в №1 журналу «Краєзнавство» за 2014 р. і повністю ґрунтується на матеріалах Житомирського облдержархіву та інших документальних джерелах, до складу Волинського виборчого округу увійшло 10 повітів, крім Ковельського і Володимир-Волинського, які частково були окуповані німецькими та австро-угорськими військами. 
Щоб активізувати активність населення, Другий національний український з’їзд на Волині 29 вересня і 1 жовтня 1917 р. закликав людей взяти участь у наступних виборах, розповсюдивши у величезній кількості листівки з відповідним текстом.
Особливо активно в цьому напрямку попрацював Волинський губернський комісар А. В’язлов.
Потім – склали списки всіх виборців.

«Відсутність коштів – основна причина гальмування більшості робіт із підготовки до виборів. Всього на складання списків виборців треба було 25 тис. рублів, але всі витрати лягли на плечі органів місцевого самоврядування, каси яких були пустими. Ледь нашкребли спочатку 11 тис., а потім ще 5 тис. рублів, Волинська окружна виборча комісія врятувала ситуацію, хоч від Всевиборів із м. Петроград гроші таки надійшли лише 16 жовтня 1917 р.», – зазначає Ірина Зенич.

Всього від Волинської губернії належало обрати 10 депутатів Установчих зборів. Свої списки могли запропонувати будь-яких 100 виборців. Тож у результаті окружна комісія отримала 31 такий список, але зареєструвала лише 13 (решта були оформлені з порушеннями).

І 19 жовтня їх було внесено у виборчі бюлетені:
Російська соціал-демократична партія (об’єднана) і БУНД – 12 осіб; Єврейський національний виборчий комітет – 5, Єврейська народницька партія «Ідіше Фолкспартей» – 9,  «Польський крайовий список» – 14; Партія народної свободи і безпартійних хліборобів – 15; Партія лівоцентристів-революціонерів і Ради селянських депутатів і солдатів Південно-Західного фронту – 15; Українська партія соціалістів-федералістів – 8; Група єврейських громадських діячів – 1; Єврейська соціал-демократична робітнича партія «Поалей Ціон» – 3; Об’єднана єврейська соціал-робітнича партія – 5; Українська партія соціалістів-революціонерів разом із Волинською радою солдатських депутатів – 14; Житомирська організація РСДРП(б) – 6 і Комітет православних і єдиновірних приходів Волинської єпархії – 10.

Кожен представник виборчих списків узяв активну участь у роботі виборчкому з рівними правами.
Бюлетені надрукували 2 мовами: російською (на той час державною) і мовою народів, чиї представники брали участь у виборах.
А тим часом у Росії відбувся «Корніловський заколот», який урядові Алєксандра Кєрєнского вдалося приборкати. Тож створена  ще влітку в м. Луцьку Рада солдатських, робітничих і селянських депутатів 10 жовтня 1917 р. ухвалила резолюцію про припинення війни та негайне ухвалення миру без анексій і контрибуцій.
Це, однак, зовсім не вплинуло на демократичний процес підготовки до виборів.
«Із 20 жовтня до 1 листопада 1917 р. згідно з графіком, затвердженим Волинською окружною комісію, всі виборчі матеріали (1 млн 308 тис. 570 іменних посвідчень, 946 тис. 550 конвертів, 9 тис. 800 кандидатських списків, 13 млн 253 тис. 700 виборчих карток) були відправлені з залізничної станції Житомир у міста Кременець, Рівне, Дубно, Острог, Овруч, Старокостянтинів, Ізяслав, Луцьк, Новоград-Волинський», – зазначає Ірина Зенич. 
Та жовтневий переворот у м. Петрограді вніс суттєві корективи.
Волинська Окружна комісія, беручи до уваги, що 12 листопада вибори в Волинській губернії не можуть бути проведені з дотриманням вимог закону, постановила перенести їх спочатку на 19-21 листопада, а потім на 26-28 число, коли вони й відбулися.
Та поміж цими подіями паралельно розгорталися інші, більшовицькі. 

«Жовтневе збройне повстання в Петрограді під керівництвом В. І. Леніна стало початком перемог Соціалістичної революції по всій країні, – зазначається в «Історії міст і сіл УРСР. Волинська область» – 29 жовтня (за старим стилем, за новим – 11 листопада 1917 р., – авт.)  виконавчий комітет Луцької ради солдатських, робітничих і селянських депутатів скликав загальні збори Ради і представників військового гарнізону, де ухвалили: «Вважати недопустимим застосування збройних сил луцького гарнізону для придушення Петроградського повстання». Та в Раді було ще багато представників угодовських партій, і вони не підтримали пропозицію більшовиків передати всю владу в країні Радам».
А для мобілізації «всіх сил революції» не тільки в м. Луцьку, але й в усій окрузі, було створено Луцький військово-революційний комітет на чолі з більшовиком – прапорщиком О. Д. Дмитрієвим. У ніч на 13 (20) листопада він викликав з району с. Рожища 3 полки 126-ої дивізії, що оголосила себе червоногвардійською. Вони зайняли місто, заарештували комісарів – ставлеників Тимчасового уряду, звільнили з тюрми більшовиків і взяли владу в свої руки. У виступі також взяли участь солдати двох батарей 125-ої артбригади, які були викликані до м. Луцька з с. Жабок. 

А ще через 2 дні за прикладом петроградських заколотників видав наказ №1, яким «заборонив солдатам виконувати накази командування, не підписані військревкомами, вимагав пильно стежити за офіцерами, закликав відкликати есерів і меншовиків із Рад». Наступного дня в приміщенні нинішнього військового шпиталю відбулися «збори представників усіх військових частин, які висловили довіру військревкому і ухвалили встановити в м. Луцьку та окрузі Радянську владу».

Сумно завершилася затія «революції» для її організаторів. Наприклад, керівника «ревкому» прапорщика Дмітрієва і його наступника комісара Федорова 19 лютого 1918 р. розстріляли кайзерівські війська, які окупували м. Луцьк та навколишні території… Було поставлено хрест і на діяльності обраних депутатів Всеросійських Установчих зборів, бо до влади в Петербурзі прийшли заколотники-більшовики…

Але ж якими були результати волевиявлення волинян 26-28 листопада 1917 р.?
Переш місце здобули кандидати Української партії соціалістів-революціонерів разом із Волинською радою солдатських депутатів – 549332 голоси (70,2%). Від них депутатами мали стати М. Ф. Чечель, М. Д. Гладкий, М. В. Троць, І. Л. Ґедзь, К. С. Коваль, Т. Ф. Мартинюк, М. Г. Черновський, Ф. М. Кобильчук, Д. М. Павлюк. Друге місце – в представників польських партій, які делегували в Установчі збори Я. І. Ліпковські. А от більшовики зазнали нищівної поразки: у всій Волинській губернії за них проголосували лише 33 тис. 318 виборців – 4,2%.
Щоправда, «совєти» потім повернулися, коли 22 грудня 1918 р. німецькі війська залишили м. Луцьк. Але встигли тільки вивісити червоний прапор, який одразу знищили війська УНР…
Як бачимо, історія через 100 років має здатність повторюватися. І суспільству треба бути дуже уважним, щоб у нас паростки демократії не були розтоптані чоботами здеморалізованих солдафонів, під якими б прапорами вони не йшли та з гвинтівками в руках.

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото Романа УСТИМЧУКА і з архіву: крейсер Аврора; виборці листопада 1917-го; голова ревкому прапорщик Дмітрієв зі своїми поплічниками; карта Волинської губернії; сучасний військовий шпиталь, де 100 років тому оголошували «владу Рад»; солдати Кустанайського полку царської армії в Торчині.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (58) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (162) - 44.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (99) - 27.2%