Москва золота не дочекалася

Москва золота не дочекалася


З Ярославом Флісаком ми познайомилися під час приїзду на Волинь київської делегації регіональних земляцтв України, про що «Волинська газета» розповіла своїм читачам у номері за 24 серпня ц. р.

Ярослав Антонович виявився напрочуд цікавим співрозмовником-оповідачем. Через якусь годину спілкування складалося враження, що з цим щирим українцем, коріння якого походить зі славної тернопільської землі, ми знайомі принаймі кілька років. Розмовляє чистою українською мовою, пересипаючи цікаві історії власного життєпису соковитим народним гумором, іноді дотепними анекдотами, якими так багате наше сьогодення та й минувшина. За плечима у цього чоловіка, що нині на заслуженому відпочинку, чимало славних справ. Свого часу він закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут, де й познайомився з майбутнім Президентом України Віктором Ющенком.
Працював Ярослав Антонович на багатьох відповідальних посадах: контролер-ревізор КРУ Міністерства фінансів УРСР у Бережанському районі Київської області; заступник начальника головного управління Державного казначейства України; головний контролер, а заодно директор департаменту з питань науки та гуманітарної сфери Рахункової палати України (до речі, призначення на цю посаду є виключно прерогативою Верховної Ради). У його трудовій біографії багато цікавого. Але про це краще всього почути з вуст самого пана Флісака.
– У 2009 році виявилося, що частина мощей Івана Хрестителя знаходиться у Бережанах на Тернопіллі. Голова цього святого – у Франції, кисть руки у Сербії, а ще якась частина у Казахстані, – розповідає Ярослав Антонович. – З моєї ініціативи ці мощі привезли до Києва. Два тижні народ йшов до церкви непереривним потоком. Потім Гузар попросив віддати мощі на тиждень в собор, який на той час споруджувався, а тоді їх відправили назад у Бережани. Цим питанням зацікавилася церква і мощі почали возити в інші міста. За півроку, за моєю інформацією, сталося близько 40 чудотворних випадки.

– А  яким чином мощі Івана Хрестителя опинилися у Бережанах?
–  Свого часу вони знаходилися у Палестині, де був захоронений євангеліст Лука.  Їх шлях на Тернопілля був досить складним та тривалим. Спочатку вони потрапили у Волохів (Молдова). Коли турки  напали на Молдову, то їй на допомогу прийшов князь Микола Синявський. Він, до речі, балатовувся в польські королі, але за день до виборів помер.  Прийшов князь зі своїм військом і практично викрав та вивіз всю сім’ю Могили. Брат їхнього володаря Петро Могила був у Києві. Це було у ХVІІІ ст., який рік не пам’ятаю, і привіз їх у Бережани. У знак подяки йому подарували ці мощі, які тут знаходилися. Десь у 1773 році мощі переносили з одного місця в друге, при цьому було багато священників. Вони пропали десь у 1900 році. І лише через 100 років їх несподівано знайшли. Як кажуть, знак Божий!  Вони знову-таки були в Бережанах.

– Скажіть, будь ласка, як Вам вдалося зберегти для України золоті монети царської чеканки?
– Ця історія з часів радянської імперії. Згідно із тодішнім законодавством усі скарби, у якому куточку союзу їх не знайшли б, направлялися в Москву, у «гохран» (державне сховище). У 1987 році в Радянському районі м. Києва на вул. Чкалова (нині Олеся Гончара) у квартирі, де свого часу мешкала єврейська сім’я, знайшли скарб – 192 золоті монети випуску 1893-1895 років. Монети були номіналом 15 і 25. Їх випустили тисячу штук кожну. І тут 192 відразу! Їх треба було відправити в Москву. Звідси повідомили, що посилають фельдєгеря з «гохрана». Перше, що я зробив, показав ці монети керівнику району. Біля них відразу поставили озброєних «обехесників», які прибули двома машинами. Я  передав монети на експертизу в державну пробірну палату України. Відразу також викликав представника Національного музею і сказав забрати монети туди. На це був відповідний  лист заступника міністра фінансів України. Так що ці монети і досі зберігаються в Національному музеї України, що розташований на вул. Десятинний, і є її багатством. Москва нашого золота так і не дочекалася.

– Яку посаду Ви тоді обіймали?
– Я був завідуючим фінансовим відділом Радянського району Києва. І мав право так тоді поступити. Впевнений, що так вчинив би кожен національно свідомий українець.

– Якими ж були наслідки такого волюнтаризму для Вас?
– Союзний міністр фінансів відразу підписав наказ про моє звільнення. Але у цьому відомстві виявилися гарні люди (посміхається), які не побоялися чиновницького гніву і наказ  не стали реєструвати. Його просто викинули до клозету. Це, за моїми даними, перший скарб який лишився в Україні. 
Ось такі цікаві історії вдалося почути від людини, що волею долі опинялася на багатьох високих номенклатурних щаблях, але завжди пам’ятала, якого вона роду-племені. 

Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото автора: Ярослав Флісак.   

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.7%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (171) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.6%