Важка середа

Важка середа

або хто палій батьківської хати?

Це повідомлення минулої середи було для мене, як грім з ясного неба. Телефонувала родичка. У кухні хтось розбив скло у вікні. Ще за якихось хвилин 20 новий дзвінок: вибито дві шибки та є сліди підпалу, слухавку взяв працівник Локачинського відділення Горохівського відділу ГУНП поліції у Волинській області, котрий також прибув на місце кримінального правопорушення, та запропонував зустрітися й поспілкуватися.

Середа у більшості тижневиків – день особливий: йде вичитка полос чергового номера, що надходить до передплатників та інших категорій читачів у четвер. Кожному хочеться видати свій продукт найвищим гатунком. Не скажу, що інші дні менш напружені. І все ж процес випуску газети не тільки специфічний. а надзвичайно відповідальний. Відчуття відповідальності та увага подвоюються. Яка ж зосередженість може бути після такого тривожного сигналу?! Разом із сином їдемо у село, пуповиною до якого прив’язаний навіки. Тут не тільки народився. Воно колиска моїх батьків та їх. Щоправда, після війни татових батьків «рідна» радянська влада запроторила аж у сибірські далі, звідки вони не вернулися і ніхто досі не знає, де покоїться їх прах. Звинувачення було важким: молодший син був у лавах повсанців. А тут ще й хата під бляхою! Такі гріхи не прощалися нікому. За комуністичною ідеологією кожен громадянин мав любити та гордитися своїм соціалістичним ладом і прославляти його скрізь та всюди. Такою була воля ведучої та правлячої сили суспільства.
Це так, до слова.  Усе життя батьків пов’язане з Губином і пройшло, як мовиться, на очах в односельців. Ні тато, ні мама (вже давно почивають у Бозі) ніколи нічого поганого не зробили та прикрого слова не сказали. Чим же тоді і перед ким завинила батьківська хата, що рука якогось нелюда з чорною душею хотіла пустити її з димом? Зведена вона на чесно зароблені важкою працею гроші. Люди старшого покоління добре пам’ятають, які заробітки були у колгоспах. Доводилося, як мовиться, зі шкури пнутися, аби чогось досягти більшого, тим більше спорудити власну оселю. Хата постала, як любила висловлюватися мама, з чотирьох рук та 20 пальців. Дідову татові так і не повернули, хоча куди він тільки не писав. 
Кому ж тоді і коли прийшла думка потривожити прах покійників? У християн це вважається за великий гріх. Невже люди позбулися і такого страху? Забули, що рано чи пізно зло мусить бути покараним. Якщо не на землі, то на небі. Вище Божого суда нема! І уникнути його не вдасться нікому.
Мені не  віриться, що це міг хтось зробити з моїх односелців, яких я люблю і поважаю. Завжди, якщо хтось звертався і була така можливість, старався допомогти. Хотів, аби моє рідне село виглядало не згірш інших населених пунктів. Ніколи не афішував, а тепер зізнаюся, що саме завдяки моїй ініціативі усі вулиці заасфальтували. У цьому посприяли також мої добрі друзі – колишні голова Локачинського райвиконкому Федір Пасічнюк та голова місцевого господарства Юхим Данильчук. І тепер за це їм низький уклін!
Але не відкидаю  іншої версії: хтось хотів відомстити мені за мої правдолюбство та принциповість. У засобах масової інформації в останній період надруковано певну кількість матеріалів, стріли критики яких не оминули як правоохоронні та державні органи, так і бізнесові структури. Ці публікації звертали увагу тих чи інших керівників на певні упущення. Ніякої особистої образи вони не несли. Ми стараємося дотримуватися Кодексу честі журналіста і не упускатися до рівня баби Параски та баби Палажки.  Бути чесним з людьми та самим собою вчили батьки. А ще наша професія, якій присвятив усе своє життя, вимагає від кожного з  нас боротися з усіма вадами та хворобливими симптомами суспільства. Ми ж усі на словах ратуємо за європейські цінності, а якими є наші дії? Зворотнього напрямку?
… Картина, яку побачив після підпалу, мене не вжахнула, а поставила у ступор. Горілим чути вже з веранди. Кухня вся покрита кіптявою. Тюль над вікном, напевне, підпалювали у кількох місцях. На щастя, вона не розгорілася, хоча згорів рушник, що обрамляв дві ікони. Одна з них також згоріла, на іншій – краплення від розплавленого нейлону. Ще інші дві ікони – Ісуса Христа та Матері Божої з Немовлям на руках – уціліли. Переконаний, що саме вони і стали на шляху вогню. На столі повністю вигоріла скатертина, обвуглилася книжка, непридатними  до вживання стали кілька тарілок та дві кружки, які тут стояли. Заміни потребує і сам стіл. Про ватру, якої повно на підлозі, мовчу. Вона, думається, важким осадком ляже на черству душу палія.
Злочин вчинено. Чи послідує за ним кара, яка має бути неминучою. Хочеться вірити, що локачинські пінкертони, які завжди дорожили честю свого мундира, проявлять увесь свій професіоналізм, аби віднайти чи випадкового, чи злісного зловмисника-палія. 

Володимир ПРИХОДЬКО, 
у ролі потерпілого.

Від редакції: «Волинська газета» сподівається, що ця публікація стане підставою для відкриття обласною прокуратурою кримінального провадження за фактом умисного підпалу батьківської хати відомого волинського журналіста Володимира Приходька, яка знаходиться у с. Губин Локачинського району. Про результати такого розслідування видання обов’язково проінформує своїх читачів.  


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%