Роки не тяжіють над нею

Роки не тяжіють над нею

Коли спілкуєшся з цією непересічною жінкою, навіть не спаде на думку, що вона на заслуженому відпочинку. Вік, здається, не в змозі забрати красу з її обличчя. Про душу й говорити нічого. Вона у неї чиста та світла, мов добре відшліфований алмаз.

Це через те, що ніколи Віра Миколаївна не вип’ячувала свого власного «я», не нав’язувала особистої думки комусь з будь-якого приводу, не старалася принизити підлеглого. Для неї було б дико діяти за принципом: «Я начальник – ти дурак».  Вважала себе рівною серед рівних. Такою ж щирою монетою добросердечності платили і їй. Для чого вживати минулий час, коли це відбувається нині. Минулого понеділка, якраз на свято Івана Богослова, їхали голова правління райспоживспілки Раїса Вавдіюк з бухгалтером Аллою Хомич до Луцька, кликнули з собою і Кушнерик. 
– Мої дівчата постійно дзвонять, – вдоволено мовить Віра Миколаївна. – У когось день народження, обов’язково запрошують, разом і свято кооперації відмічаємо. Дехто дивується, що стосунки, якими були, такими і лишилися. Якось один керівний товариш запитав мене, чи це правда, що я нормально контактую з нинішньою головою правління райспоживспілки Раїсою Вавдіюк. Коли відповіла, що так, він лише хмикнув. Я ж нічого дивного у тому не бачу. Вважаю, це нормою життя. Коли ти розумієш людей, то вони горнутимуться і до тебе.
До Любешова на посаду товарознавця у місцеву райспоживспілку Віра Кушнерик прибула, висловлюючись сучасним молодіжним сленгом, юною леді, якій ще не було і 18. Щойно закінчила Хмельницький кооперативний технікум. Направлення разом з подругою Ніною, яка нині проживає у Донецьку, отримала на Волинь. В облспоживспілці запропонували поїхати у Володимир-Волинський. Але дівчата не хотіли розлучатися і попросилися, аби бути разом. Вакантні місця були лише у найвіддаленішому райцентрі. Зрештою, для хмельничанки Віри, прабатьківщиною якої є с. Бубнівка Волочиського району, великого значення тоді це не мало. Згодом дізналася, що потрапила у глибинку Полісся.
Віра Миколаївна не приховує, що з’являлася думка полишити Любешів, але конкретних дій ніяких не робила. Усе щось стримувало. Пізніше, коли зустріла тут свого судженого, зрозуміла, що саме так і мало бути. Таке веління долі. Микола виявився не тільки люблячим чоловіком, а й прекрасним батьком для доньки Лілії. Подружжя і тепер живе душа в душу. 
– Чоловік не вийде з хати, якщо мене не поцілує, – ніяковіє Віра Миколаївна. – Сніданок та ранкова кава – це також його турбота. За мною обід та вечеря. Ніколи не мріяла про принца на білому коні. Постійно дякую Богові, що послав мені таку прекрасну людину. Мій Микола жодним словом мене не зобидив. Завжди чуйний та уважний. А ще гарний і турботливий господар. Цілком правильно говорять, що не місце красить людину, а людина місце. 

Ця аксіома дотична і до героїні нашої розповіді. Вона двічі очолювала колектив Любешівської райспоживспілки, яка неодноразово входила у трійку лідерів серед споріднених торгових організацій області. Свого часу завдяки наполегливості керівника спілка отримала дозвіл на харчування школярів району. Ця добра своєрідна акція тривала майже 10 років. Хоча, як стверджує Віра Миколаївна, клопотів мали чимало. Яких тільки перевірок не надсилали: від санстанції до пожежних. Та кооператори виявилися на висоті – жодного суттєвого недогляду. Люди працювали на совість! Ні, не за високі зарплати, почуття моралі та совісті не розмінювали за копійки. Мова йшла про найцінніше та найдорожче – здоров’я дітей. А чужих дітей, як мудро висловився один з політиків, не буває. 
Не втримуюся, аби не запитати Віру Миколаївну, чим її привабила професія кооператора. Відповідь отримую дещо несподівану: завжди уявляла себе тренером. Спорт полонив серце юнки з шкільних літ. Стала другорозрядницею з легкої атлетики. Поворот долі був несподіваним – стала професійним кооператором. Вищу освіту здобула у Львівському торгово-економічному університеті. Умов для занять спортом у Любешові не було. Тож мрію про тренера довелося закинути. Зрештою, робота не давала на це часу. 
За характером Віра Миколаївна людина енергійна та ініціативна. Ось лише один епізод на підтвердження. У свій, а точніше у ХVІІІ ст. при місцевому монастирі було відкрито школу, у якій в 1753-1758 рр. навчався Тадеуш Костюшко, що згодом став національним героєм польського народу. Тривалий час це приміщення стояло пусткою, до якої ніякого діла нікому не було. Кооперативний голова вирішила повернути його до життя. Своїми задумами поділилася з тодішнім керівником облспоживспілки Іваном Сарновським. Той лише скрушно похитав головою: за непосильну ношу берешся, дівчино. «Зрештою, чим зможу. підсоблю, – підбадьорив Іван Йосипович». Приміщення й до тепер служить не тільки кооператорам, але й працівникам освіти. 
По-різному складається у житті. Доля мережить його то білими,  то чорними нитками. Невідомо чому, але одному місцевому князьку чимось не вгодила Кушнерик. Тож майже на 5 років відійшла від торгівлі. Думаєте, що спілка запрацювала краще. Якби ж не так! Тож тому начальнику довелося знову просити Віру Миколаївну вернутися на старе місце. Та погодилася лише тоді, коли прилякав, що не буде працювати ніде. Що зробиш, коли у нас начальницька демократія? «Я так сказав!». 
– Уже п’ять років на пенсії, на яку ніяк не хотіли відпускати, – посміхається моя співрозмовниця. – Володимир Горгут усе віджартовувався, що з роками я тільки молодшаю. Тепер з чоловіком займаємося власною господаркою, а ще зайнялася травами, якими завалене усе горище. Насолоджуємося цілющими фіточаями, якими із задоволенням пригощаю друзів та знайомих. Зроблю це з великим задоволенням і 12 жовтня для усіх, хто прийде мене вітати з днем народження.
Так, саме сьогодні у Віри Миколаївни 70 жовтень у її житті. Хай він принесе ювілярці не тільки радість зустрічі з рідними та друзями, а подарує ще багато щасливих та радісних літ при доброму здоров’ї!

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото: ювілярка Віра Кушнерик; разом з колегами з райспоживспілки. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.7%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (171) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.6%