Втрачене століття

Втрачене століття

КОМУНІСТИЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

(Уривок з книги О. Середюка «Злий геній – вождь тероризму», Луцьк-Київ, 2015, 2017р.).

Нині важко живеться пересічним громадянам. Дві революції, війна з московським агресором, затяжні реформи, інфляція, безробіття, нігілізм і безправ’я, теракти серед білого дня у столиці та в інших містах, - все це нервує громадян. Старші все частіше згадують «тиху гавань» радянського життя, коли був «порядок» і стабільність, впевненість у завтрашній день. Давайте і ми заглянемо по ТУ сторону минулого століття і звернемося до матінки-історії, яка є «вчителькою життя».

 «Мы провалились.Мы хотели построить коммунистическое обществопо щучьему велению…»

(В. І. Ленін)

Кривавий тоталітарний режим ХХ століття – фашизм – осуджено у світовому масштабі на військовому процесі у Нюрнбергу. А злочини комуністичного режиму не затавровано й понині. Проте, як свідчать факти, документи, гіркий історичний досвід, комунізм виявися бузувірською, найшкідливішою ідеологією, яка будь-коли існувала; він – першопричина тотального поширення терору, масових порушень прав людини, загибелі багатьох мільйонів людей і ганебного стану багатьох націй. У деяких країнах світу «привид комунізму» й досі бродить, добре прижився, пустив метастази у державні структури. Його бойовий орган – комуністична партія, міняючи назви та гасла, ще й понині продовжує вести свої народи у «світле майбутнє», тобто – у прірву.

В незалежній Україні комуністичну ідеологію не засуджено, а КПУ навіть нещодавно посідало місце у Верховній Раді. Вулиці міст носили імена катів українського народу, а на центральних площах бовваніли пам’ятники «вождю» світового пролетаріату – Ульянову-Бланку-Леніну.

Однією з найвідразливіших характеристик комуністичних режимів є жахливе порушення прав людини. Комуністичні ідеологи попри прогресивні лозунги взагалі людей не вважали людьми. Ленін називав їх «купою гною», Сталін – «гвинтиками»: «лес рубят – щепки летят». Щоб утримати у руках владу, комуністичні режими йшли значно далі  вбивств окремих громадян, як це чинили німецькі нацисти. Вони інтегрували злочин у систему керівництва.

Вірний учень Леніна – Йосип Сталін для своїх майбутніх авантюр підготував базу: ідеологію розбою ввів у ранг державної релігії, а самого Леніна – в язичницького ідола нової релігії.

«Коммунизм как религия, – писав з-за кордону М. Бердяєв, – а он хочет быть религией, есть образование идола коллектива. Идол коллектива столь же отвратителен, как идол государства, нации, расы, класса, с которым он связан… Ложь коммунизма есть ложь всякого тоталитаризма. Тоталитарный коммунизм есть лжерелигия. Именно как лжерелигия коммунизм преследует все религии, преследует как конкурент. Потом отношение к религии изменилось в советской России. Тоталитарный коммунизм, как и тоталитарный фашизм, национал-социализм требует отречения от религиозной и моральной совести, отречения от высшего достоинства личности как свободного духа… Современный тоталитаризм есть обратная сторона кризиса христианства. Тоталитаризм отвечает религиозной потребности и есть эрзац религии. Тоталитарным должно было быть христианство, свободно, не принудительно тоталитарным… Тоталитарным же стало то, что по существу, должно быть частичным, - государство, нация, раса, класс, общественный коллектив, техника. В этом источник современной трагедии»1.

До чого привів експеримент «вождя» світового пролетаріату, стало відомо лише тепер, коли можна, не боячись, пізнати Правду. Підсумок такого «експерименту» над народом, країною з глибокою аналітичною докладністю підбив І. Курганов. Його стаття «Три цифри» про людські втрати в СРСР з 1917 по 1959 роки витримала декілька видань за кордоном. Вона була опублікована в емігрантському «Новом русском слове» в 60-х роках минулого століття.

Наведені тут дані показують, що в зазначений період кількість втрат становила 110 мільйонів 700 тисяч чоловік, у тому числі: під час війни – 44,0 мільйони чоловік, у мирний час (революції і революційні «перетворення») – 66 мільйонів 700 тисяч чоловік.

Коли б Україна у XX столітті мала можливість нормально розвиватися, то її населення досягло б 80-85 мільйонів чоловік, а українців у межах колишнього СРСР налічувалося б близько 75 мільйонів (за  переписом 1989 року це число становило  44,3 мільйона чоловік)2.

Отже, за приблизними підрахунками, країни з комуністичними режимами зазнали таких втрат:3

Радянський Союз – 110 млн жертв;

Китай – 65 млн жертв;

Північна Корея – 2 млн жертв;

Камбоджа – 2 млн жертв;

В’єтнам – 1 млн жертв;

Східна Європа – 1 млн жертв;

Латинська Америка – 150 тис. жертв;

Африка – 1,7 млн жертв;

Афганістан – 1,5 млн жертв;

Нині достеменно з’ясовано злочинне обличчя диктатур. Партійні лідери ніколи не приховували своїх поглядів і цілей, таких як «класова боротьба», «перемога революції спочатку в одній окремо взятій країні, а потім…», чим налякали людство світу, «диктатура пролетаріату», знищення політичних опонентів і окремих категорій населення, які не відповідали більшовицькій системі суспільства. Радянський Союз проголосив: «мы наш, мы новый мир построим». Пізніше нацистська Німеччина також оголосить про створення «нового порядку». Комуністична ідеологія завжди приводила до масового терору, злочинів і широкомасштабних порушень прав людини. Наслідки її співпадають з результатами застосування ідеології фашизму.

Історична довідка. «До революції 1917 року в царській Росії 80 відсотків населення проживало у власних будинках. На кожну сім’ю припадало 1,1 коня, 1,1 корови, 5 овець, 0,5 свині». Такі дані подає Велика Радянська Енциклопедія СРСР 1947 року4. А вже за радянських часів власність статистичної сім’ї складала 5-6 тисяч карбованців, наявність у 15% населення автомобіля, у 9% - будинку, 8% мали кооперативну квартиру, 13% - ощадкнижки з вкладом понад 1000 карбованців. У той час у США сім’я мала 50-60 тисяч доларів своєї власності5.

А ось як жили французи в умовах правління Людовіка ХІУ

У 1694 році заробітки «людей з народу» (робітників, ремісників) складали 30 су на день. Працівники великих мануфактур заробляли понад 1000 су в місяць. Це гроші, які вони отримували «на руки».

Що міг купити француз у ХУІІ столітті на денний заробіток?

буханку хліба – 2 су;

курча – 5 су;

1 кг яловичини – 4 су;

1 л вина – 3 су;

1 кг вершкового масла – 10 су.

Одна пара чоловічого взуття коштувала 60 су, а дитячого – 14 су.

Отже, на щоденну зарплату в ХУІІ столітті робітник у Франції міг придбати 15 хлібин, або 6-7 кг м’яса, або 6 кг вершкового масла. Для купівлі однієї пари чоловічого взуття треба було працювати 2 дні6.

Український робітник у 2008 році отримував 30 грн. в день, а більшість і того не мала.

Отже, рахуйте і порівняйте, які успіхи мають ленінські, сталінські, хрущовські, брежнєвські, горбачовські, кучмівські і януковицькі діяння в порівнянні з достатком французьких робітників 320 років тому…

Комуністична теорія в Радянському Союзі обернулася жалюгідним експериментом, кривавою практикою тривалістю понад 70 років. Захопивши владу шляхом антидемократичного розбійницького перевороту під назвою «Велика Жовтнева соціалістична революція», комуністичні ідеологи планомірно і жорстоко торували шлях до «світлого майбутнього», до перемоги «всесвітньої соціалістичної революції». Але це був рух драбиною вниз…

Таємний і вседозволений військовий орден партії більшовиків і КПРС: ВЧК – ОГПУ – НКВД – КГБ з самого початку здійснював репресії і політичні вбивства. Не могли перебороти національних провідників інтелектуально, ідейно, - знищували фізично. Обірвали життя С. Петлюрі, Є. Коновальцю, М. Міхновському, Г. Чупринці, С. Бандері та іншим національним героям. І так було у всі часи більшовицького режиму.

В 20-х роках ВЧК, потім НКВС навіть запровадили квоту по ліквідації «ворогів народу». Кожен район повинен був виявити певну кількість «класових ворогів». Цифри встановлювалися керівництвом комуністичної партії, а місцеві чиновники повинні були заарештувати, стратити, депортувати цю кількість людей. «План» частіше перевиконували, а деякі запопадливо зверталися «на верх» з проханням збільшити «квоту». Причому, у шифрованих телеграмах кодували: чоловіків – у «биків», а жінок – у «телиць». Список найбрутальніших злочинів комунізму включає в себе і колективні страти людей, і криваві репресії учасників маніфестацій та активістів, вбивство полонених і заручників під час громадянської війни 1918-1920 років. Радянський режим використовував голод як політичну зброю.

Ганебним символом комуністичного режиму стали концентраційні табори. Вперше їх почали зводити в 1918 році, ледве більшовики захопили владу. В 1921 році в СРСР їх налічувалося 107, де перебувало понад 50 тисяч чоловік. А вже через 15 років – 230! Тут «перевиховували» мільйони невинних з ярликом «ворог народу». Про надзвичайно високу смертність у цих резерваціях свідчить приклад Кронштадтського табору: із 6500 чоловік за рік ув’язнення живими залишилось лише 1500. У 1940 році кількість нещасних у таборах сягнула 2 350 000. Вони перебували в 53 концентраційних комплексах, 425 спеціальних колоніях, 50 колоніях для неповнолітніх і в 90 будинках для новонароджених. Загалом з 1930 по 1953 роки через табори Радянського Союзу пройшло 15-20 млн людей7! Масові розстріли, тортури, виснажлива рабська праця та інші форми масового фізичного терору тривали аж до смерті Сталіна.

Дослідження про жахливу систему фізичного і морального знищення народів у колишній імперії під назвою «Радянський Союз» шокують. У 1956 році, готуючи виступ на XX з'їзді Компартії СРСР, Микита Хрущов на свій запит одержав від КДБ довідку, що після вбивства Кірова з грудня 1934-го по червень 1941 року в Радянському Союзі репресовано 19 840 000 осіб, з них 7 млн страчено або загинули в тюрмах8.

Кандидат філософських наук В. А. Чаликова методом математичних розрахунків встановила, що з 1937 по 1950 роки, тобто за 14 років у таборах смерті СРСР знищено 12 млн громадян. Якщо сьогодні історики стверджу­ють, що СРСР був гігантською тюрмою народів, то вони абсолютно не грішать проти істини. Жак Россі, автор «Довідника по Гулагу», наводить такі дані щодо кількості в'язнів:

У царській Росії в 1912 році у місцях позбавлення волі знаходилось 183 000 в'язнів;

в СРСР у 1937 році – 16 млн, у 40-х і 50-х роках – 17-22 млн чоловік.

Проаналізувавши кількість населення Гулагу, можна зробити висновок, що за колючим дротом у країні «торжества соціалізму» перебувало кілька європейських країн, таких, наприклад, як Австрія та Скандинавські держави. За що ж боролися маси пролетаріату в 1917-му? Адже в жодне порівняння не йдуть 183 тисячі арештантів царської Росії у 1912 році проти 16 млн 1937-го! А хто може назвати точну цифру, скільки загинуло дітей «ворогів народу»; через які страшні муки і поневіряння пройшли діти репресованих українців, німців, прибалтів, народів Кавказу? Їх мучили, над ними знущалися, морили, проводили варварські експерименти. В заарештованих батьків забирали немовлят і малолітніх. Там, де вмирали дорослі, вони не мали жодних шансів вижити. Проте інколи траплялися дива.

… Дерев'яні бараки, обліплені знадвору глиною, – це жіночий концтабір, печально знаменитий «Карлаг». Двоповерхові нари. «Виховання» розпочиналося кожного ранку собачим вереском звірюки-наглядачки: «Сукі, подйом! Ану, бистро строїтся!» І жінки – молоді, і ті, яким за 60, збиваючи одна одну з ніг, швидко шикувалися на перевірку. Особливо боялися допустити порушення, спізнитись у стрій молоді арештантки, тому що для них це був прямий шлях у концтабірний «бордель». Звідти живими не поверталися. Після нелюдських фізичних і моральних знущань жертву розстрілювали.

Система була не в змозі забезпечити своїм громадянам гідного життя, як, наприклад, в Європі чи Америці. Щоб утриматися при владі, комуністичні бонзи репресіями нагнітали в суспільстві страх, підозрілість та шпигуноманію. Робили це вміло, тому більшість була впевнена, що Сталін і його соратники нічого не знають про місцеві безчинства. А ті, що пізнавали правду і ділилися нею з сусідом, зникали безслідно. Як говорив великий тиран і вождь поневоленого радянського народу, «немає людини – немає і проблеми»! Одного колгоспника засудили за те, що, працюючи їздовим, назвав коней (в знак поваги!) «Ворошилов» і «Берія». За свідченням, б'ючи батогом того чи іншого коня, діставав моральне задоволення. Людей доводили до стану дикунів. Залякані родичі приходили в парторгани, НКВС і відмовлялися від своїх близьких, арештованих як «вороги народу». Дружини відкараскувались від чоловіків, діти – від батьків, друзі – від друзів офіційно, через радіо і пресу. Але були й такі, хто, нехтуючи небезпекою і погрозами, ризикуючи, відчайдушно боролися за честь своїх чоловіків, дружин, родичів, товаришів.

Найжорстокіше поводилися з тими, хто не визнавав вини і не розкаювався. За однією із розповідей потерпілої, їх по черзі садовили в карцер, залитий водою, до божевільної арештантки, яка ходила під себе і їла нечистоти, дико лаялася, ставала агресивною і могла покалічити. Вродливим жінкам навмисно нівечили обличчя, щоб, крім фізичного болю, завдати психологічних травм. Одну арештантку привели з допиту з вирваним оком, іншу красуню, колишню артистку – з перебитим носом. Щоб вибити зізнання, катували розжареною праскою, влітку не давали ні їсти, ні пити, підвішували за ногу, живи­ми закопували в могили. Жінки не витримували катувань, вішалися на простирадлах. Яшкевич Антуанетта не визнала себе винною у шпигунстві, це їй врятувало життя. Але здоров'я, молодість і свободу в неї забрали. Тому і прожила лише 33 роки. Вік Ісуса Христа, який постраждав за віру, за людей, заради їх вічного життя. Будь-яка жінка ставала легкою здобиччю слідчого і охоронника в тюрмі, таборі, на етапі. І «блатний», кримінальний злочинець з багатим набором хвороб, аж до сифілісу, але при грошах, міг скільки завгодно ґвалтувати дівчину з дозволу того ж наглядача. Охоронники практикували групове зґвалтування арештанток.

Яшкевич потрапила у страшний «Карлаг» – Карагандинський виправно-трудовий табір МВС особливого режиму. Етапи йшли за етапами. Одягу і продуктів не вистачало. Холод і сирість, що косила гірше голоду, недоїдання, цинга, інфекційні і шлункові захворювання робили чорну справу. Жінки швидко вмирали. 25 - 30-літні, вони виглядали старими, на 60. Випадали волосся і зуби. Медикаментів не було, їх розкрадали начальство й охорона. Та найбільше гнітило те, що покарання доводилося відбувати безневинними.

Нині геологи, будівельники, які приїжджають у місця, де колись відбували покарання невинні люди, майже на кожному кілометрі, пробиваючи шурфи і риючи котловани, наштовхуються на рови, заповнені людськими кістками. Там, де вічна мерзлота, збереглися в цілості тіла, – сотні тисяч в одному лише такому таборі смерті на Воркуті замучених, розстріляних, померлих від голоду скидали по двісті в ями. Копачі могил розповідали, що там кишіло щурами, які виїдали в покійників очі.

Для когось війна закінчилась у 1945 році, але не для катів НКВС. Тисячі латишів, естонців, литовців, поляків, молдаван, українців, циган, корейців, чеченців гинули щорічно у таборах смерті СРСР разом з німецькими військовополоненими і «радянськими» німцями, які пережили війну. Втечі траплялися рідко. Місцеві жителі з великим задоволенням видавали втікачів: в оперчеквідділі платили за кожного пійманого поштучно – стільки-то кілограмів борошна, метрів мануфактури. Якщо охоронники ловили втікачів неподалік табору, розстрілювали на місці і тягнули тіла на волочильнях до вахти. Тут їх, розтерзаних вівчарками, повинні були бачити на розводі усі бригади. Втікачів, які встигали відійти далеко, кидали в тундрі, відрубавши кисті рук – для звіту начальству. Але такий «доказ» швидко псувався, і через деякий час з ГУЛАГу надійшла нова директива: доставляти в оперчеквідділ відрізані вуха загиблих. На початку війни з арештованими за політику чинили просто: їх вбивали пострілом у потилицю, добивали штиками, живими замуровували у стінах. При наближенні німецьких військ тюрми підривали вибухівкою разом із в'язнями, камери закидали гранатами. Або вантажили в’язнів у вагони, двері зав'язували, вивозили на околицю міста, обливали бензином і підпалювали. Крики нещасних чули на відстані кількох кілометрів.

Ще один експеримент, який впровадили більшовицькі ідеологи Країни Рад, – це депортація. Загальноприйнятою практикою стало виселення окремих національностей і народів. Маховик депортації шалено розкрутився в роки Другої світової війни. У 1940-41 роках близько 330 тисяч польських громадян, які мешкали на окупованій Червоною Армією території, виселили у східні регіони Радянського Союзу, найбільше - в Казахстан. Восени 1941 року 900 тисяч німців вигнано з  Поволжя; в грудні 1943-го – 93 тисячі калмиків; у лютому 1944 р. – 524 тисячі чеченців та інгушів; у 1944 році – 180 тисяч кримських татар. Перелік був би неповним, якщо не згадати латишів, литовців і естонців, греків і болгарів, вірменів та українців, а також месхетинських турків і курдів з кавказького регіону. Протягом 1929–1933 років депортовано на Північний Схід понад 2 млн заможних селян (куркулів).

Депортації стали справжньою трагедією для населення Західної України. Насильно виселені громадяни підлягали режимові спецпоселення у віддалених місцях з позбавленням будь-яких прав. Архівні матеріали засвідчують, що плани депортацій складалися у Москві і здійснювалися силами репресивних структур. Згідно з наказом №0078/42 «Про ліквідацію саботажу на Україні і про контроль за командирами та червоноармійцями, мобілізованими із звільнених областей України» багато сімей розпрощалися з рідними домівками.

Під цей наказ потрапила і сім’я Ростислава Кушнірука, уродженця с. Княгиньонок (нині Маяки) Луцького району. Як згадує Ростислав Григорович, 80-річний ветеран, Заслужений працівник культури України, засновник і керівник народного самодіяльного хору «Посвіт», 28 жовтня 1944 року родині зачитали вирок: «За особо тяжкие злодеяния и сотрудничество с немецкими оккупантами сроком на 5 лет». З того моменту діти втратили дитинство і спокій. На збір дали дві години з дозволом взяти трохи багажу9. Таких нещасних звозили звідусіль із Луцького району в поле за колючий дріт, де гуртували до потяга на відправку. Сім діб їхали до станції Слобідської Кіровської області у товарних вагонах. Роботящим гречкосіям довелося працювати на лісоповалі.

Депортацію часто застосовували для політичних опонентів. З 1920 року їх почали засилати на Соловецькі острови. 1927 року у Соловецькому таборі (СЛОН) утримувалось 13 тисяч ув’язнених 48 національностей.

Якщо царська Росія була «тюрмою народів», то більшовицька перетворилась у досконало спланований, бездоганно організований і активно діючий концтабір геноциду та етноциду. Тому не випадково німецькі есесівці – гестапо приїздили до червоних комісарів як до своїх колег за вивченням досвіду.

Арсенал репресивної комуно-більшовицької машини був широкомасштабним та багатопрофільним: поліцейське стеження, нагнітання політичного психозу, сприяння поширенню анонімок, нічні арешти і зникнення людей без суду і слідства, покарання через штрафи, всілякі обмеження, що часто призводило до бідності, поразка в громадянських правах, публічні приниження і звинувачення, наклепи, наклеювання ярликів «ворог народу». Це перетворювало людей з індивіда в безхребетного хробака.

Час від часу проводилися так звані чистки, розраховані на те, щоб тримати населення в постійному страху. Так, в результаті «чисток» комуно-репресивної машини у 1937–1938 роках близько 690 тис. осіб одержали смертний вирок і були страчені. Мільйони людей заслано в концентраційні табори. З 1 жовтня 1936 року до 1 жовтня 1938-го заарештовано близько 1 565 000 осіб, з них – 668 305 – страчено. Перед Другою світовою війною сотні тисяч звинувачено у зв’язках з «ворогом», шпигунстві і розстріляно. Наприклад, 1937 року заарештовано приблизно 144 тисячі громадян, з них 110 тисяч страчено. Цього ж 1937 року 42 тисячі осіб знищено за звинуваченням у зв’язках з німецькими працівниками, які перебували на території СРСР10.

З початком Другої світової війни, згідно з пактом Молотова-Рібентропа, здійснено радянське військове вторгнення у західні області. Прикриваючись «визвольною місією», каральний меч революції в особі регулярних частин Червоної Армії розпочав масовий терор, що супроводжувався арештами, депортацією і ліквідацією мирного населення. Особливо постраждала Польща – 440 тисяч жертв 1939 року (разом із розстріляними під Катинню офіцерами у 1944-45 рр.). В Естонії від рук комуністичного режиму полягало 175 тисяч осіб разом зі знищенням 800 офіцерів, що загалом становило 17,5% всього населення країни. У число країн, які постраждали від червоного терору, входять Литва, Латвія (119 000 осіб), Бессарабія і Північна Буковина.

Отже, читач, мабуть, давно зробив висновок, що саме В. І. Ленін започаткував «червоний терор», «концтабори», «заручників», депортацію, гетто, «продотряды», «заградотряды», «ревтребуналы», «железные дивизии», політичну поліцію – ЧК та інші сатанинські винаходи, які викликали громадянську війну, розруху і голодомор.

Якщо вважати, що соціалізм за проектами Маркса-Леніна – це найсправедливіша за всю історію людства суспільно-політична формація, то навіщо було ленінцям знищувати десятки мільйонів людей, створювати суспільне безправ’я і злидні, втягувати у державне рабство тих, котрі зосталися живими? – запитує київський дослідник Василь Мазорчук11.

Збудований за проектом Леніна так званий соціалізм, який згодом       черговий наступник М. Горбачов перейменує в «соціалізм з людським обличчям», являв собою створену насильством, без всіляких альтернатив, плюралізму й референдумів «державу закритого типу», державу-концтабір, як казали самі діячі-верховоди – «лагерь социализма», а вірніше концтабір; влада якої, заволодівши усіма засобами виробництва, централізовано грабувала працю рабів-політзеків, напівнайманих, напівпримусових робітників-пролетарів та кріпаків-колгоспників. Перед останніми більшовики поставили лише одне завдання: «беспрекословного повиновения воле советского руководителя, диктатора во время работы»12.

У визначенні «задач» більшовизму Ленін видавав «шедеври»: «Для учёта производительности и для соблюдения учёта необходимо устроить промышленные суды»13.

Читаємо далі «ноу-хау» вождя:

«… Что же касается карательных мер за несоблюдение трудовой дисциплины, то они должны быть строже. Необходимо карать вплоть до тюремного заключения (виділ. авт). Увольнение с завода тоже может применяться, но характер его совершенно изменяется. При капиталистическом строе увольнение было нарушением гражданской сделки. Тепер же при нарушении трудовой дисциплины, совершается уже уголовное преступление, и за это должна быть наложена определённая кара»14.

Вдумайся, читачу, у ці рядки. Якби комуністи повністю стали при владі, як у 1918 році, вони б відновили ці настанови свого вождя?

Далі «цікавіше»:

«Вся наша задача партии коммунистов – встать во главе истомленной и устало ищующей выхода массы, повести ее по верному пути, по пути трудовой дисциплины, по пути согласования задач митингования…»15 (виділ. авт.)

Оце теоретик! Оце вождь! Цей «геній» закладав фундамент побудови комуністичного «раю»!..

«Надо научиться соединять вместе бурный, бьющий полноводьем, выходящий из всех берегов митинговый демократизм масс с железной дисциплиной во время труда»16.

Великий гуманіст В. Короленко застерігав і пророкував у листі до К. Чуковського:

«Говорять, незабаром почне діяти революційний трибунал. Говорять, - постануть розстріли. Остерігайтесь цього засобу… У політичній боротьбі страти взагалі неприпустимі… Жорстокість заливала всю країну, і всі «воюючі» на внутрішніх фронтах були до неї причетні. Ви, більшовики, не менше за інших»17.

«Люди, які хвалилися тим, що зробили революцію, завжди переконувалися на другий день, що вони не знали, що робили, і що зроблена революція зовсім не схожа на ту, яку вони хотіли зробити»18. Це те, що Гегель називав іронією історії.

Очевидець подій того часу, поет, націоналіст за переконанням, друг Сергія Єсеніна Олексій Ганін (1893–1925) 18 жовтня 1924 року у роз'ясненнях народу («тезисах») від імені своїх товаришів писав: «Вполне отвечая за свои слова перед судом всех честно мыслящих людей и перед судом истории, мы категорически утверждаем, что в лице ныне господствующей в России РКП мы имеем не столько политическую партию, сколько воинствующую секту изуверов-человеконенавистников, напоминающую если не по форме своих ритуалов, то по сути своей этики и губительной деятельности средневековые секты сатанистов и дьяволопоклонников. За всеми словами о коммунизме, о свободе, о равенстве, братстве народов таятся смерть и разрушения, разрушения и смерть. (...) Вместо законности – дикий произвол ЧК и Ревтрибуналов; вместо охраны труда – труд государственных бесправных рабов, напоминающий времена дохристианских деспотических государств библейского Египта и Вавилона...». 1 листопада 1924 року ордер на арешт Олексія Ганіна особисто підписав Г. Ягода. З поетом заарештували ще 13 осіб. Влада цю групу супротиву ленінсько-троцькістській банді назвала «орденом русских фашистов». О. Ганіна разом із шістьма товаришами після жахливих катувань 30 березня 1925 року розстріляли, решту відправили на Соловки19.

У 1918 році Плеханов сказав, що більшовики своїм експериментом на півстоліття відіб’ють у європейського пролетаріату бажання робити революцію. Він дещо помилився: відбили назавжди!..

Може, найбільший урок, який залишили людству більшовизм та ленінізм, як його найбільш «реалізована» форма, – робить висновок академік І. Дзюба, – полягає в тому, що ніяка мета не може виправдати злочинних засобів. Навпаки, злочинні засоби роблять злочинними і саму мету та її репрезентантів20.

На багатьох прикладах, взятих із життя та джерельних документів, бачимо, що здійснювали весь цей жахливий, кривавий путч не варяги, не інопланетяни, а свої ж, часто і близькі люди. Як  же вдалося більшовицьким ідеологам так швидко виховати плеяду душогубів, стукачів і розстрільників, «радянських гімлерів»?

Наведемо один із методів психологічного «досягнення» комуністичних вождів.

Як відомо, казки, які так полюбляє слухати малеча, закладають у підсвідомість дитини споконвічні моральні засади добра, любові, поваги до оточуючого світу, природи, до друзів і батьків та інші чесноти.

Виявляється, що суворою директивою Наркомату освіти ще в середині 20-х років минулого століття були заборонені… дитячі казки. Цю літературу кваліфікували як шкідливу, антирадянську, буржуазну. Казку вилучали з бібліотек, а педагогів, вихователів за одну лише спробу розказати її дітям виганяли з роботи за політичною статтею. Навіть Антона Макаренка саме за це відсторонили від роботи в Полтавській колонії імені Горького і передали справу до ДПУ (державного політичного управління).

А чим заміняли казки? Розповідями про Павликів Морозових, спогадами про чекістів, як вони виявляли і добивали «контру». Психологи знають, що дитина, позбавлена казки, та ще й при відповідній психологічній обробці, швидко обертається на безжалісного манкурта.

Казку в СРСР, ідеологічно цензуровану, реабілітували лише в середині 30-х років. Але за два десятиліття справа була зроблена. НКВС одержало відповідні кадри «павликів морозових», які готові були за радянську ідею закопати живих, навіть власних батьків, коли накажуть вожді21.

Автором цієї канібальської ідеології була завідуюча сектором у Наркоматі освіти і культури СРСР – Надія Костянтинівна Крупська, дружина вождя.

Свої маніакальні теорії Ленін втілював у життя шляхом декретів, наказів і резолюцій.

На засіданні Президії Петроградської Ради з представниками продовольчих організацій 14 (27) січня 1918 року прийнято резолюцію такого змісту:

1) Привлечь всю массу солдат и робочих к образованию нескольких тысяч отрядов.., которые обязаны уделять ежедневно известное число часов (напр., 3-4 часа) на службу по производственному делу.

2) Полки и заводы, которые не будут аккуратно поставлять требуемое число отрядов, лишаются хлебных карточек и подвергаются революционным мерам воздействия и карам.

3) Отряды должны произвести немедленно обыск, во-первых, вокзалов, с осмотром и учетом вагонов с хлебом, во-вторых, путей и узловых станций около Питера; в-третьих, всех складов и частных квартир.

4) Пойманных с поличным и вполне изобличенных спекулянтов отряды расстреливают на месте. Той же кары подвергаются члены отрядов, изобличенные в недобросовестности.

5) Из общей суммы революционных отрядов для крайних мер спасения от голода выделяются наиболее надежные и наилучше вооруженные отряды для отправки во все станции и во все уезды главнейших, доставляющих хлеб, губерний22.

Ще один «шедевр» теоретика і натхненника комуністичного експерименту наводимо нижче.

В сувору зиму 1918 року, 12 січня в «Предписании штабу Красной гвардии» В. Ульянов (Ленін) заявляє, що у зв’язку з нависаючим голодом над Пітером їй подається окрема інструкція щодо пошуку спекулянтів та саботажників. І в разі 3) «лживых показаний или неверных сообщений арестовывать управленцев (по соглашению с рабочими комитетами) и предавать их революционному суду.

Председатель Совета Народных Комиссаров. В. Ульянов (Ленин)»23.

Ще на зорі розгортання громадянської війни він застосовує слово «революционный суд». А далі скине маску революційного демократа.

Послідовники більшовиків створювали спецлабораторії і центри по розробці стовбурових клітин для омолоджування вождів. У м. Вітебську існував таємний Центр по конструюванню титанових протезів - замінників кісток. Ліквідовували ген болю у мозку, і операцію робили без наркозу. Піддослідними ставали смертники, солдати. Верховоди імперії намагалися створити супервоїна, монстра, який нічого не боїться, не ламається і може здійснювати будь-які команди.

Був заснований інститут, де вивчали мозок видатних людей. Зібрана плеяда вчених і політиків, поетів і письменників. Намагалися імплантувати геніальні гени мозку іншим людям. Також був створений банк сперми членів Політбюро, поетів, знаменитостей24. В СРСР практикували створення матриці для продукування homo soveticusa.

В кінці ХХ на початку ХХІ століть «вірні ленінці» та їх наступники, перефарбувавшись у національні кольори, продовжують тероризувати співгромадян. Але більш витонченими, цинічними і нахабними способами, не прикладаючи нагана до чола. Користуючись законами демократії, свободи слова і дій, вони обдирають людей до нитки, залишаючи їх із своїми проблемами, а собі набиваючи мішки з доларами і євро та переводячи їх в офшорні зони. Варто їм процитувати Василя Симоненка:

Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.

 

Народ росте, і множиться, і діє

Без ваших нагаїв і палача.

Під сонцем вічності древніє й молодіє

Його жорстока й лагідна душа.

 

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди

І орди завойовників – заброд!

 

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!

Людина – це перш за все пам’ять. Пам’ять, пропущена через серце. Тому нехай минуле залишиться в нашому серці зі шрамом, рубцями своєї епохи.

 

Література

Бердяев Н. Самосознание. – М., 1990. – С.227.

«Народна газета», №9, 1992.

Жупанський О. Партія-держава. – «Персонал плюс», 22-28.09.2006. – С. 12.

Велика Радянська Енциклопедія. – 1947. – С. 916.

«Радянська Волинь», 12.10.1990.

Довідник. Всі монархи світу. – М., 1996.

Жупанський О. Вказ. праця.

Гергель В. Я народився в концтаборі…- «Українська газета плюс», № 31, 12-18.09.2008р.

Маркова О. Ростислав Кушнірук – син свого народу. – «Слава праці», №33, 06.05.2010р.

Жупанський О. Вказ. праця.

Мазорчук В. Науково-кадрова політика Леніна. – «Персонал плюс», 25-31.03.2009. – С.6.

Там же.

Ленин В. И. Т.36. – С. 145.

Там же.

Там же.

Там же.

Цит. за В. Яременком. Епістолярна історія за більшовизму без купюр і демагогії // Інформ. бюлетень, № 43, 2.12.2010. – С. 7.

Маркс К., Энгельс. Сочинения. Т. 36. – С. 263.

Мазорчук В. Вказ. праця.

Дзюба І. Пастка. 30 років зі Сталіним, 50 років без Сталіна. – К., 2003.- С. 141.

Дитинство без казок. – «Персонал плюс», 2-8.12.2009р.

Ленин В. И. ПСС. Т. 35. – Сю. 312.

Там же. – С. 291.

В пошуках істини. ТК СТБ. 09.11.2010. 20.00

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%