Коли воїн – голова!

Коли воїн – голова!

«Волинська газета» продовжує розповідати про нову генерацію керівників об’єднаних територіальних громад. Після відвертих розмов із головами Турійської (Олексій Безсмерний) та Боратинської ОТГ (Сергій Яручик) настав час розповісти про Ігоря Терещенка, якому люди довірили очолити Прилісненську ОТГ на Маневиччині.

Напевне, подібні феномени зустрічаються дуже рідко, але, все-таки, вони є. Один з них – у  с. Прилісному Маневицького ра-ну. І суть його не в тому, що адміністрація місцевої об’єднаної територіальної громади поки що змушена тимчасово ютитися в… одній з кімнат дитячого дошкільного закладу. 

Вона в іншому: коли ми під’їхали до вказаного селянами приміщення, то не угледіли звичного над самоврядною установою прапора нашої держави. Про причину такого явища запитали кількох людей, що неподалік возилися з якимось лісоматеріалом. Ті недовірливо покосилися на нас: 
«Щось хлопці не те городять». 

Але переконавшись у правдивості наших слів, в один голос почали запевняти:
«Учора прапор був. Наш голова великий патріот України, недавно сам повернувся з війни. Зі зброєю у руках захищає східні рубежі нашої держави і його син. Та у нас біля кожної хати, у якій живуть учасники нинішньої російсько-української війни, стоять національні прапори». 
Така одностайність прилісненців не могла не потішити. Люди навіть у думках не допускають, що їхні земляки можуть мати антиукраїнську позицію. Не було таких, нема і, дай Боже, не буде! 
Читач у праві задати питання, яка усе-таки причина, що прапор на приміщенні був відсутній? Вона досить банальна: 
«Учорашній вітер зламав держак, тож мусили поставити прапор у коридорі», – усміхаючись, мовив голова Прилісненської ОТГ Ігор Терещенко, якого ми застали на робочому місці разом зі своїм заступником Олексієм Гнатюком. Це вже друга каденція Ігоря Ілліча. Але тепер він голова об’єднаної громади, до якої входить кілька сіл. Найперше мова зайшла про співпрацю з лісівниками, зокрема, директором ДП «Городоцьке лісове господарство» Віктором Данилюком.
– Віктора Петровича знаю уже 5 років, ще з попередньої каденції. Мав нагоду з ним співпрацювати. Контактуємо постійно. Людина він комунікабельна, – каже голова Прилісненської ОТГ Ігор Терещенко. – Ми неодноразово зверталися до нього з проханням допомогти дровами малозабезпеченим родинам, одиноким та людям похилого віку, і ніколи не чули відмови. Ця людина завжди йшла назустріч і допомагала. На території сільської ради траплялися і пожежі, які майже вщент нищили будівлі. Без сприяння працівників лісової галузі відновити їх було б просто неможливо. У такому випадку люди завжди щиро дякували Віктору Петровичу. Думаю, що і на новосілля запрошували (всміхається). Посприяв керівник державного підприємства і у вилученні земельних ділянок під лісовими насадженнями для учасників бойових дій, афганської війни та молодих сімей, які хочуть будуватися. Нині це питання на розгляді у Кабінеті Міністрів України. Якщо усе вирішиться позитивно, то матимемо 90 ділянок. Це суттєва допомога з боку Віктора Петровича, котрий, до речі, є членом виконкому ОТГ.

– Крім того, що ви розповідаєте, лісництво, напевне, є ще й чималим бюджетонаповнювачем об’єднаної громади?
– На сьогоднішній день від ДП «Городоцьке» ми отримуємо від 600 до 800 тис. грн податку. Окремо йде сплата за лісові ресурси, тобто – гриби та ягоди. Маємо також рентні платежі за рубки догляду та близько 170 тис. грн за ділову деревину.  Це друге підприємство після «Волиньторфу», яке є одним із наповнювачем казни нашої громади. Від «Волиньторфу» ми отримуємо за рік 1 млн 600 тис. грн податків. Нашими платниками ми цілком  задоволені, оскільки маємо можливість розвивати інфраструктуру населених пунктів. 

– Ви сказали, що обрані вдруге. Але раніше об’єднаних громад у нас не було. Тож можна вважати, що нинішня посада такого рангу перша?
– У певному сенсі – так. До того я обирався головою Прилісненської сільради. Рік часу займав посаду заступника голови райради. Нині повернувся до своїх земляків у новому статусі – статусі керівника ОТГ.

– Ігоре Іллічу, скільки людей підтримали вашу кандидатуру на пост громадського очілька?
– Понад 1600 чоловік, що становить 53 відсотки.

– Довіра досить висока. Це навіть дещо вищий рейтинг, ніж колись мав Віктор Ющенко на початку свого президенства! Розкажіть про свої плани, що у першу чергу плануєте робити? Ви ж, напевне, добре знаєте, яке село чого потребує: де треба полагодити дорогу, відремонтувати заклад освіти чи культури, у якому стані знаходиться фельдшерсько-акушерський пункт?
– Мені приємно, що у школі с. Серхів ми обладнали внутрішні туалети. Тепер дітям не треба вибігати на вулицю, де швидша ймовірність підхопити якусь простуду. Навчальний заклад тут розташовувався у трьох приміщеннях. Одне з них зведене ще за Польщі, друге – в радянські часи і третє вже при незалежній Україні. З допомогою громади зробили капітальний ремонт цих будівель і з’єднали їх між собою. На сьогоднішній день школа має, я б сказав, непоганий вигляд. Наближається до завершення спорудження дитячого садочка у с. Галузія. Сподіваюся, що з Нового року у ньому почне працювати одна змішена група. Щодо інших населених пунктів: у с. Лишнівка закінчили ремонт бібліотеки, у Городку відремонтували адмінприміщення, де розміститься фельдшерсько-акушерський пункт, аптека, кабінет сільського старости. Тим самим, як мовиться, уб’ємо двох зайців – зробимо зручнішим обслуговування, бо людям не доведеться ходити з одного місця в інше, а також на паливі зекономимо. І у Серхові ФАП, пошту, кабінет старости та бібліотеку також перенесли у будівлю колишньої сільської ради.

– Які населені пункти відносяться до вашої об’єднаної територіальної громади?
– У складі ОТГ с. Прилісне (центральна садиба), Галузія, Городок, Карасин, Замостя, Лишнівка та Серхів. Територія, на якій проживає понад 7 тис. людей, доволі обширна. Так що розмахнутися є де. До роботи треба братися, засукавши рукави. Настрій у команди та депутатського корпусу бойовий. Це вселяє надію, що чимало проблем вирішимо успішно.

– Пане Ігоре, чим крісло районного чиновника гірше від крісла очільника ОТГ? Чи сільського хлопця більше тягне до природи?
– Я прожив тут замалим ледь не 45 років. Кожну людину знаю в обличчя. І мене всі знають. Є бажання працювати, люблю свою роботу, переймаюся нею і хочу багато дечого змінити, аби людям почувалося комфортніше. Підібрав дуже потужну й згуртовану команду, з якою надіюся зробити багато.

– Зі своїм заступником давно знайомі, десь разом працювали?
– Олексія Івановича знаю ще з першої каденції. Деякий час він працював у земельному відділі Маневицької селищної ради. Попросив у нього допомоги, оскільки людина вийшла на заслужений відпочинок і почала займатися власною підприємницькою діяльністю. Словом, я його переманив і дуже вдячний, що він погодився на співпрацю. Це, можна сказати, інтелектуальний центр нашої громади.

– Розкажіть трохи про свою сім’ю, про себе.
– У мене двоє синів. Одному 25 років. Так сталося, що з початком війни ми удвох з Віталієм, він у званні старшого лейтенанта, а я сержанта, відбули на Схід. Служили в один і той самий період у Луганській області. Сину довелося захищати Донецький аеропорт, я орієнтовно був біля Луганського. Йому дісталося трохи більше – має два поранення, нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Менший син Євген ходить у 7 клас. Дружина, Ніна Михайлівна, працює директором школи у Городку. 

– Вам довго довелося бути солдатом, у тому числі і на передовій?
– У Збройних Силах України прослужив більше 18 років, 5 із них був за кордоном, у миротворчих місіях. Які були ,у таких я й побував: Ірак, Югославія, Ліберія, Ліван... Коли в 2007 р.«вигнали» з армії (всміхається), вирішив послужити своїй Батьківщині в іншому статусі: запропонував свою кандидатуру на сільського голову. Люди мені повірили. Чому кажу –вигнали? Фактично так і було. Дослужував у Володимирі-Волинському. Там любили «шісток», а в мене до такого «ремесла» душа не лежала, можливо, не таке виховання отримав. Уже з посади голови пішов добровольцем. Тринадцять із половиною місяців служив у Станиці Луганська, Щасті, Кримському. Усі справи лишив на секретаря сільради. Був водієм БТР-80 із 80-ої окремої аеромобільної десантної бригади. Кожен рік їжджу на збори, аби зустрітися з бойовими побратимами, згадати спільні радощі та негаразди. Я стою у резерві і у випадку надзвичайної ситуації зобов’язаний негайно з’явитися у свою частину та відбути на фронт. І, знаєте, що прикро? Що злодії крадуть усе більше і більше. У 2014 році було набагато краще. На сьогоднішній день ситуація погіршилася. Таких паразитів треба притягувати до відповідальності. Навіть не знаю, до якої...

– З телеекранів постійно чуємо, що держава повсякчас турбується про своє військо, забезпечуючи його усім необхідним і в достатній кількості.
– Забезпечували, в основному, волонтери. Без них було б сутужно. На жаль, як мені відомо, картина кардинально не помінялася. А так би хотілося, щоб наші патріоти на передовій ні в чому не мали нестачі. Вони ж захищають найдорожче – територію неньки України! 

Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото автора: голова Прилісненської ОТГ Ігор Терещенко.    

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.7%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (171) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.6%