Право на принциповість

Право на принциповість


У контексті оприлюднення виступів та звітів керівників облради та представників усіх депутатських фракцій органу самоврядування нашої області  «Волинська газета» пропонує розмову з головою фракції «Наш край» Волинської обласної ради Святославом Кравчуком.
 
Рядки з біографії.
Народився 26 січня 1953 р. у м. Володимирі-Волинському. З 1959 до 1969 рр. навчався у Володимир-Волинській СШ №1. Після закінчення школи працював вахтером у в/ч 67676, що дислокувалася в Княжому місті, згодом навчався у Львівському політехнічному університеті. Другу вищу освіту за спеціальністю «Економіка підприємств» здобув у Луцькому державному технічному університеті. 
Майже чотири роки працює інженером-конструктором Рівненського заводу газорозрядних приладів. У 1979 р. приходить на Луцький підшипниковий завод, де до 1994 р. трудиться на різних посадах: інженер-конструктор, майстер, старший майстер, начальник зміни, начальник цеху, начальник виробництва підприємства. 
З 1994 до 2006 рр. – секретар Луцької міськради, перший заступник Луцького міського голови.  З 2006 до 2010 рр. – заступник голови облдержадміністрації з гуманітарних питань. У листопаді того ж року знову повертається на посаду першого заступника Луцького міського голови. 
З 1989 до 2006 рр. обирався депутатом Луцької міськради.  З 2010 р. – голова обласного осередку партії «Фронт Змін», у кінці того ж року втретє стає першим заступником Луцького міського голови…
З 2015 р. у статусі пенсіонера працює на посаді помічника голови правління  ТзОВ «Птахокомплекс «Губин»  (ТзОВ «Агропромислова група «Пан Курчак»).
У жовтні 2015 р. обраний депутатом облради від облорганізації політичної партії «Наш край». Голова фракції  «Наш край» в облраді.

Святослав Кравчук, коли впевнений у своїй правоті, до кінця відстоюватиме свою точку зору, незважаючи на звання та ранги опонента. 
Він не звик кривити душею та поступатися життєвими принципами. 
Таке враження виніс від того періоду, коли певний відрізок часу довелося працювати в управлінні засобів масової інформації та зв’язків з громадськістю облдержадміністрації, яким безпосередньо і опікувався Святослав Євгенович. Незважаючи на статус заступника голови виконавчої гілки влади, він ніколи не дозволяв собі говорити на високих тонах із підлеглим. Навіть якщо з когось треба було «зняти стружку», не переходив меж толерантності. Вмів, звичайно, й оцінити старання та ініціативність. 
Його думка завжди була вагомою та аргументованою. Її цінували і нею дорожили, бо виходила від людини з набутками професійного та життєвого досвіду. 
Займаючи високі пости, він ніколи не возвишувався над підлеглими, стаючи взутими ногами на їхні плечі. Завжди був і залишається справжнім, хоча і незвичайним волинянином.
Тож перш, ніж перейти до предмету нашої розмови, Святослав Кравчук висловив свої міркування життя-буття в Україні:
– Якщо кількома словами, то поголовне безвладдя кругом, з якого вміло користуються спритники легкої наживи. І ми на рівні обласної ради не можемо працювати якось автономно, не зважаючи на те, що відбувається. Бо всі ці обставини суттєво впливають на роботу органу місцевого самоврядування! Хіба це порядок, що Луцьк уже понад 9 місяців залишається без міського голови? Місто ж має повноцінно жити і розвиватися! І нікого така ситуація особливо не турбує. Ну, нема Миколи Романюка, то й нема… І голови нема – то й нема… Тепер керівники усіх рівнів та рангів найбільше переймаються своїми статками, ніби це основа основ людського буття. Скільки ж можна і скільки взагалі людині треба?!
Якщо характеризувати стан розвитку України, то нині він найбільш складний. Справа у тому, що люди повністю розчарувалися та зневірилися. Дві останні революції, які почалися послідовно в 2004-ому та 2013-ому, у державній політиці та суспільному житті фактично нічого не змінили.  Вони покликані були реформувати владу, яка мала б дбати про своїх громадян. Проте їх хвилі на гребінь Олімпу винесли інших людей. Я б сказав, далеких від проблем пересічного українця.
Добре одне, що у ці революційні періоди почало формуватися громадянське суспільство. Хоча, на моє велике переконання, цей процес перебуває у зародковому стані. У тому, що ми сьогодні маємо агресію з боку Росії, пояснюється нерішучість центральних органів влади. І не тільки у протистоянні з північним агресором, але й в наведенні ладу всередині власної країни. Суспільство все більше впадає в апатію. Через те люди, які могли б стати гордістю України, працювати на зміцнення її економіки, сьогодні масово виїжджають за кордон. Тут є  як об’єктивні, так і суб’єктивні обставини. Але суть у тому, що ми втрачаємо далеко не найгірших громадян. Тут доречна буде народна приказка: риба шукає, де глибше, а людина, де краще. І що риба гниє з голови… 

– Крім того, що йде відтік трудових ресурсів, ми досі не навчилися цінувати науковий потенціал, від якого державна казна могла б наповнюватися немалими валютними коштами.
– Я б цей казус порівняв з яблунею. На весні, як відомо, це дерево зацвітає, потім на її гілках з’являється зав’язь, за нею плід, який восени вже можна зірвати і з’їсти. Подібний шлях проходить і людина. Батьки народжують дітей, пізніше віддають їх у садочок, школу. Не так важливо, як хто вчиться, але певні знання всі отримують. І коли уже це яблуко повинно задовільнити власника дерева, його раптом зриває інший. Так і з людьми. Тут виросли, виховалися, вивчилися, а користь від того мають інші країни. Для батьків, безперечно, це добре, бо заробітчани дають можливість підтримувати свої родини. Я, до речі, завжди з цікавістю спостерігаю за предметними Олімпіадами школярів, які проводяться у Луцьку. Але не чув ніколи, що держава не може видати тим дітям (їх, до речі, небагато), які займають призові місця, сертифікати, щоб вони мали можливість за власним вибором навчатися за кошти бюджету у будь-якому виші! В тому числі й за рубежем, але з обов’язковою умовою повернення додому після отримання диплома. А ось закордон готовий створювати їм усі умови, аби в майбутньому отримувати дивіденди у вигляді різного роду новацій. Державні витрати були б мінімальні, а ось прибутки в майбутньому – максимальні.

– Усі ми, за винятком молодого покоління, яке зросло при Незалежній Україні, як прийнято говорити, родом з радянської доби. У той період на підприємствах дуже цінували людей думаючих та ініціативних. За раціоналізаторські пропозиції вони навіть отримували моральні відзнаки та матеріальні винагороди. Нещодавно на одному з телеканалів прозвучала цікава інформація: молода людина на Закарпатті розробила технологію виготовлення паперу з опалого листя, якого у нас стільки, за влучним висловом, що хоч греблю гати. У мене великий сумнів, що хтось у нашій державі зацікавиться цим ноу-хау.
– А ви знаєте, я впевнений, що того хлопчину вже запросили на навчання десь на Захід. Йому дадуть там лабораторію, до нього прикріплять науковців, його винахід буде запатентований (для прикладу, чи в Німеччині, чи в Польщі), а ми будемо докладати «героїчних зусиль» для того, аби закупити його для України. Хоча найлегше було б попрохати науковців зробити апробацію винаходу і при позитивних результатах впроваджувати його у виробництво. 
Цими днями дивився 24-й білоруський канал. При всіх тих плюсах та мінусах, які є в сусідній державі, там Президент особисто займається нанотехнологіями, контролює технопарки, приймає відповідні розпорядження щодо них. Через те Білорусь сьогодні одна з небагатьох держав, яка серйозно займається передовими технологіями. У нас тільки одні розмови. Той науковий потенціал, який ми маємо, дав би можливість нам зайняти своє гідне місце у світі. Не з точки зору прохача зовнішніх кредитів, а –  надавача послуг для цілого світу. На жаль, цей ресурс не використовується. Поясніть, з якої причини? Це що, спеціально так робиться,  щоб Україна стала такою собі сірою територією, в якій можна користуватися тільки землею та тими продуктами, що на ній вирощуються? А весь потенціал розумних, мислячих людей забрати звідси, щоб це була не держава, а сировинний та інтелектуальний придаток?

– Ми проговорили загально національні проблеми, від яких залежить рівень розвитку кожного регіону та життя кожної людини, у тому числі. Давайте будемо поступово повертатися на обласну орбіту. Ви далеко не новачок у самоврядному органі, а також можете вважатися старожилом депутатського корпусу. Якщо порівняти склад та характер діяльності облради попереднього скликання з теперішнім, то в який бік ви б хилили шальку терезів?
– В обласній раді я друге скликання, тому моя оцінка може бути суб’єктивною. Але  я хочу сказати, що кожен склад мав відповідне завдання, і він те завдання реалізовував. У черговому скликанні, коли раду очолював Василь Дмитрук, депутатам довелося працювати під час Помаранчевої революції. Тоді облрада виступила в чисто політичному плані, що вона підтримує Помаранчеву революцію, і була активним учасником усіх подій, які відбувалися на теренах України. Минулому скликанню облради також довелося працювати у період революції… Нині обранці громади, в основному, акцентують свою діяльність на тих функціях, що виписані в Конституції та інших законодавчих актах для депутатів місцевих рад. Вони повинні брати активну участь у розвитку відповідних територій. Але, на жаль, нема сьогодні розуміння і співпраці між облрадою та облдержадміністрацією. Мені здається, що виконавчий орган влади нашого краю повинен зрозуміти, що облрада згідно з Конституцією має працювати над розвитком територіальної громади. Якби була спільна робота, вона дала б позитивний результат. Речі, які зумовлюють різні політичні погляди на вирішення тих чи інших проблем із одного чи іншого боку, вони не приносять користі пересічним громадянам Волині. Тут треба негайно шукати компроміс. А те, що сьогодні облрада працює за тією схемою, за якою колись працював виконком у плані виділення коштів на розвиток того чи іншого підприємства, яке належить до комунальної власності, це однозначно позитивно. Прикро, що керівництво облради та депутатський корпус не завжди відчувають розуміння з боку облдержадміністрації, а та, у свою чергу, не завжди має підтримку від депутатського корпусу. Це не приносить жодної користі тим людям, які проживають на території Волинської області. Тому ефективність використання певних важелів не завжди є максимальною.

– Чому так відбувається, на вашу думку? 
– Не завжди керівники, перші особи, до кінця усвідомлюють, що сьогодні змінилася ситуація, модернізуються самі люди, їхні погляди, запити. Ті завдання, які ставилися перед керівництвом колись і ставляться тепер, вони суттєво відрізняються. Голова облдержадміністрації, приміром, повинен бути не тільки господарем, він має бути ще й політиком. Якщо ці дві якості в нього не поєднуються, то тоді виникають такі проблеми, які існують сьогодні у плані вирішення питань, які належать до компетенції обласного органу самоврядування чи виконавчої гілки влади. Назріла необхідність кардинально поміняти розуміння ситуації, що є в області, і тих вимог, що їх висувають люди: як до виконавчої, так і представницької влади. 

– Святославе Євгеновичу,  в обласній раді ви репрезентуєте політичну силу «Наш край». Щоб  ви записали у свій актив чи ваших колег із фракції?
– Якщо говорити конкретно про мене, то у першу чергу відстоюю інтереси людей, які працюють в обласних комунальних закладах. Але не можу замовчати й інше. Ті депутатські запити, які я озвучував під час пленарних засідань, по суті, не реалізовані. Вони стосувалися розвитку студентського містечка Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, де я є секретарем Наглядової ради, пам’ятника нашому землякові, видатному вченому зі світовим іменем В’ячеславу Липинському в с. Затурці Локачинського р-ну, стоматологічного огляду сільських дітей у всіх районах області. Ми підтримували ті речі, які йшли на користь громаді, а не якоїсь окремої політичної сили. На превеликий жаль, адекватної реакції не було ні з боку керівництва облради, ні з боку керівництва облдержадміністрації. Отримував лише відписки, які аж ніяк не розв’язують жодної проблеми. З таким викривленим підходом ми ніколи не збудуємо демократичного суспільства.
Мені здається, що усі ці роки, які працюємо в облраді нинішнього скликання, і я особисто, й інших три депутати фракції «Наш край» – Роман Микитюк, Михайло Скопюк і Володимир Дибель – не влазили в рукотворні політичні баталії. Намагалися зробити все, щоб людям жилося трохи легше, щоб вони мали якусь роботу і почувалися трішки комфортніше і знали, що про них ще хтось думає. Ми не тратимо зусилля заради якихось політичних амбіцій й не збираємося бути «акторами другого плану».

– Як виглядаєте на фоні інших політичних сил і яку оцінку поставили б вашій фракції, аналізуючи її діяльність з позиції позафракційного депутата?
– Не секрет, що на сьогоднішній день ми не є надто впливовою силою в депутатському корпусі. Четверо чоловік навіть при найбільшому бажанні погоди над політичним небом Волині аж ніяк не зроблять. Але кожен депутат так чи інакше впливає на роботу цілого корпусу і таким чином – на певну ситуацію, яка виникає у певному чи то економічному, чи політичному сегменті. Впевнений, що працюємо не гірше за інші фракції. Якщо за основу брати п’ятибальну систему, то, думаю, на тверде три з плюсом за вирішення конкретних питань ми заслуговуємо. Ми старалися працювати для людей, а не для підняття авторитету своєї політичної сили. І при цьому залишити за собою право голосувати на сесійних засіданнях на підставі власних переконань…

– Ви досить критично, мов найвибагливіший аналітик, оцінили роботу своєї фракції. Але цікаво, скільки запитів на вашому рахунку?
– Точну кількість, на жаль, назвати не можу. Просто не займаюся подібними підрахунками… Але справа і в іншому, про що я вам уже говорив. Ті запити, які ми подавали, вони просто не вирішуються по суті, фактично ігноруються, даються відписки, їх просто відфутболюють. Для чого ж тоді ламати списи, коли результат бою відомий наперед? Я не один рік сам був на чиновницьких посадах і розумію, що ставити питання про збільшення зарплат чи щось у цьому роді – це нереально. Попіаритися, звичайно, можна, але такої мети ми перед собою не ставили і не ставимо. Ми озвучували запити реального характеру, які не потребують великих матеріальних затрат. Пам’ятник  В’ячеславу Липинському, хіба це не проблема для Волині? Ми маємо гордитися, що маємо такого земляка! Це постать не лише українсько-польського масштабу, а світового рівня! Так я на цей депутатський запит вже два роки отримую відписки, що це повинен зробити той чи той, але тільки не той, хто дає такі відповіді... А де тоді облдержадміністрація, її голова Володимир Гунчик, чому вони ховаються за чиїмись спинами? Хіба забули, що їхні попередники знайшли ресурс для капітальної реконструкції музею-садиби В’ячеслава Липинського в тих же ж Затурцях? То нинішня влада не здатна довести до пуття пам’ятник цьому визначному державному діячу?! 
І ще одне. Сьогодні не в кожному районі є стоматологічний кабінет. Діти в школах не проходять профоглядів ротової порожнини. Згодом це може стати неабиякою проблемою для людини, яка тільки починатиме трудову діяльність. Хіба така непідйомна проблема купити автобус і централізовано возити учнів в обласну стоматологічну поліклініку? Це – майбутнє нашої України. І воно, вибачте, не може бути беззубим! У відписці, яку я отримав, наговорили кучу аргументів, а по суті справи – ні слова. Виявляється, треба розробити цільову програму, яку винести на обговорення сесії і на основі позитивного голосування закласти відповідні кошти. Складається враження, що сільські школярі для дорослих дядь і тьоть із правом підпису і печаткою – це зайвий клопіт. Мова ж не про їхніх власних дітей чи онуків…. 

До сказаного вище лише кілька штрихів. Святослав Кравчук є членом постійної комісії обласної ради з питань використання майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, яка на своїх засіданнях розглянула чимало важливих питань життєдіяльності громад. Що чимало значимих для Волині об’єктів вдалося зберегти чи відремонтувати – теж одна з його чеснот. Як і принципова позиція під час призначення керівних кадрів в такі установи. Словом, Святослав Кравчук, до його честі, ніколи не відмовчувався. Не в його характері. 

Володимир ПРИХОДЬКО.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (67) - 15.1%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (204) - 45.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (119) - 26.7%