Ледь не окупанти...

Ледь не окупанти...

У ніч із 12 на 13 грудня 36 років тому чимало волинян ледь не стали... окупантами сусідньої Польщі.

Та зима була холодною, білосніжною і дуже зеленою. І якщо дві перших обставини залежали від погоди, то остання – лише від Москви. Бо саме там всерйоз розглядали можливість «надання інтернаціональної допомоги братерському польському народові», якому «реакційні сили світового імперіалізму» заважали в складі підконтрольного СССР Варшавського договору будувати «розвинутий соціалізм». Тотальні провали в економічній політиці ПНР призвели тоді до шаленого дефіциту на будь-які товари.  Вимагаючи змін, лідери незалежних профспілок на чолі з Лєхом Валенсою від суто споживацьких вимог перейшли до політичної боротьби. «Солідарність» швидко перетворилася на впливову внутрішню силу, отримала підтримку від Римсько-католицької церкви і країн Заходу та почала реально претендувати на прихід до влади. 
Враховуючи досвід Угорщини 1956 р. і Чехословаччини 1968 р., Кремль не міг допустити, щоб сусідня Польща раптом відкололася і рушила у «вільне плавання». Тому Москва поставила ультиматум: або місцеві силовики на чолі з генералом Войцехом Ярузельські самі забезпечать «конституційний порядок», або це їм допоможуть здійснити «брати по зброї». Оскільки на території ПНР з повоєнних часів знаходилося чимало радянських військ, то серед військовослужбовців, природно, виявилося багато волинян. Враховуючи магічний вплив тодішньої радянської пропаганди (вона мало чим відрізнялася від нинішньої путінської), мало хто з них не виконав би наказу з приборкання мітингів та демонстрацій. 
Але цього всього на Волині помітно не було. Зате на вулицях значно побільшало людей у військовій формі. До кадрових армійців додали й кілька тисяч мобілізованих запасників, яких за погану дисципліну всі називали «партизанами». Їх зазвичай вантажили в пасажирські автобуси і відвозили спочатку у Володимир-Волинський, а потім і в польові табори біля самісінького кордону з Польщею. Щоб в «годину Ікс» вони в складі полків «на запрошення польського уряду» могли перейти кордон і підключитися до упокорення опозиції.
Дякувати Богу, поляки самі розібралися зі своїми героями і катами. Тому генерал Войцех Ярузельські, який у 1981-ому запровадив військовий стан, згодом перетворився на злочинця. А учасники «Солідарності» – на шанованих у демократичному суспільстві людей.
Та дорогою ціною в ПНР «закрутили гайки»... Було репресовано понад 10 тис. патріотів, а майже 700 із них запроторили в спецтюрму м. Бялоленка, де утримували без суду і слідства необмежений строк...
Цей урок історії треба ніколи не забувати.

Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (65) - 15.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (194) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (113) - 26.5%