Ідеалізоване геройство

Ідеалізоване геройство

Декілька років тому в Славуті, що на Хмельниччині, відкрили пам’ятник мотросові крейсера «Варяг» Адольфу Войцеховському. Подія далеко не ординарна.

Що ж трапилося 114 років тому, коли уперше про крейсер заговорили майже у всьому світі.  Прояснити це питання вирішили при допомозі одного з дослідників минувшини Валентина Люпи.

– Читачам «Волинської газети», напевне, цікаво довідатися, що особливого зробив хмельничанин, аби йому у незалежній Україні ставили  пам’ятник?
– Пам’ятник – це похідне від пам’ять. Гадаю, що матрос його заслужив, як і решту українських моряків. А серед них чимало волинян, які, мов ті чорнобривці, де не посій, там і проростуть. Що стосується «Варяга», то на ньому всі наші земляки проявили  відвагу та героїзм, за що нащадки мають зняти перед ними шляпу. Не їх вина, що тоді наша держава перебувала у складі  Російської імперії і службу вони проходили в імператорському флоті. Згаданий нами Войцеховський не лише відзначився у бою, але ще й порятував життя побратиму-машиністу. До слова, українці несли службу на кораблях  Британського та Французького флотів.

– Оскільки  тема  нашої розмови  окреслена певними рамками, то давай будемо триматися історії «Варяга».
– Як скажеш. Але відразу зауважу, що кораблів з такою назваю у світі було аж три. Перший з них збудували американці у штаті Пенсильванія на верфі Філадельфії на замовлення Росії. Другий  спустили на воду робітники ленінградського заводу ім. Жданова у 1961 році. Проплавав він лише 29 літ, після чого його порізали на металобрухт. Третій з початковою назвою «Червона Україна» зійшов зі стапелів у Миколаєві. У 1996 році він отримує нове ім’я «Варяг». Ми ж у даному випадку говоритимемо про перший.

– Насамперед давай з’ясуємо одну деталь, чому він опинився в Чемпульпо, коли адресою його прописки був Балтійський флот?
– Він не лише не зміцнив Тихоокеанської  імператорської флотилії, але у російсько-японській війні мимоволі став чужим серед своїх.

– Це що такий дослідницький жарт? Але ж до першого квітня ще далеко.
– Ні, правда чистісінької води. Справа ось у чому. З Америки корабель прибув на Балтику, де певний час і ніс службу. Коли стало зрозуміло, що війни з Японією не уникнути, для підсилення Далекосхідних рубежів послали два крейсери. Один через технічні причини не зміг вийти, тому «Варяг» пішов один. Похід проходив через спекотні райони. Аби запобігти детонації снарядів, піроксилін зволожили. Це була міна сповільненої дії, яка призвела  згодом до конфузу. Під час бою багато  снарядів, навіть потрапляючи у ціль, просто не розривалися. З цього приводу створили спеціальну комісію для розслідування, але хтось з вищого керівництва завадив її роботі. Команда ж того крейсера, котрий залишився на Балтиці, взяла участь у Кронштадському повстанні моряків.

– І все-таки, як «Варяг»  опинився у Чемпульпо, коли на той час Корея була нейтральною країною?
– У нейтральному Чемпульпо знаходилися консульства і диппредставництва багатьох держав, у тому числі і Росії. Тож кораблі мали право заходу у порт міста. Гадаю, що направляти туди «Варяг» не було потреби. З цього приводу свого часу мав розмову з російськими істориками. Від них дізнався, що ідея належала наміснику імператора на Далекому Сході, генерал-ад’ютанту, адміралу Алєксєєву і старшому флагману Тихоокеанської ескадри віце-адміралу Старку. Чимало військових експертів сходяться на думці, що посилати крейсер було великим безглуздям. Це район припливів та відпливів, які позбавляють корабель маневру. Так воно і сталося. «Варяг» відступив з  бою заднім ходом.

– Так розумію, що підходимо до самої суті.
– Саме так. Японці присутність російського корабля сприйняли як загрозу і угледіли в тому порушення правил гри.  З цього приводу вони висловили ультиматум. Про подальший перебіг подій і  бій з японцями можна дізнатися із соціальних мереж. Нагадаю деякі основні деталі, що йому передували.  О 9.30 подали пару у всі котли. Офіцерів поінформували про початок військових дій. Об  11.00 всю команду та музикантів вивели на шанці. Командир корабля Руднєв доповів обстановку. Заспівали «За веру, царя и Отечество». Об 11.20 бронепалубний крейсер вийшоу море, а ще через 5 хвилин зіграли бойову тривогу. Але уже на початку бою один ворожий снаряд влучив у штурманську, з якої видавали координати на цілі. Загинув офіцер-вичислювач. Це ускладнило ситуацію і десь за 40 хв долю поєдинку одного крейсера з японською ескадрою було вирішено. Корабель полишив місце бою.

– А якже тоді «врагу не сдается наш гордый «Варяг»?
–  Загиблих у тому бою поховали, а «Варяг» затопили. Оскільки все робили поспіхом, то при відпливі остов корабля добре виднівся. Коли моряки полишали порт, якраз був відплив, то ж вони  бачили свій крейсер і зі сльозами на очах прощалися з ним. Ніхто не міг передбачити свого майбутнього, бо другого дня Японія оголосила війну Росії.  Один з учасників того історичного бою, старший штурманський офіцер Євген Бернес після жовтневих подій 1917 р. став командуючим морськими силами країни рад і опублікував книгу спогадів. Автор зазначив:  якщо матроси гадали, що повернуться у домівки, до сімей і роботи, то офіцери чекали на суд, бо і присягу порушили, і бій програли, і честь свою зганьбили… Ніхто не відав, що з них зроблять героїв.

– Так воно, по суті, і сталося.
– Після  невдалого бою Росії було після поразки вступати у війну зі східним сусідом, а тому почали героїзувати моряків «Варяга».  Першу скрипку тут грали вже відомі Алєксєєв і Старк. До речі, адмірал Алєксєєв доводився царю Миколі ІІ дядьком і був одним з ініціаторів «миттєвої і переможної війни з Японією». Коли моряки прибули до Одеси, їх зустрічали як героїв. Священник вручив екіпажам ікону святого Миколая, всіх водили у театри, для них накривали святкові столи і вручали Георгієвські хрести. Коли всіх везли на зустріч з імператором, паровоз зупинявся на станціях, де відбувалися велелюдні мітинги-пошанування. На бенкеті цар пригощався з усіма, роздавав золоті та срібні годинники, а фарфоровий посуд – виделки та ложки – з того застілля загорнули в хустини і роздали морякам. Хустини були у розписах з портретами царського роду Романових.

– Якою ж була подальша доля крейсера?
– Японці підняли потопленника, відремонтували, присвоїли йому ім’я однієї зі своїх річок. Він увійшов до складу Японського імператорського флоту і брав участь  у протиборстві з російськими кораблями. Після війни росіяни викупили японський трофей і відправили на ремонт в Англію. Але після революції радянська влада  не захотіла платити за ремонт і відмовилася від корабля. Його купила на металобрухт Німеччина. Та під час транспортування в шторм «Варяг» викинуло на скелі і той розколовся на частини.

– Пане Валентине, а що відомо про участь волинян у тій історії?
– Як відомо, тодішня Волинська губернія входила до складу Росії. Тож молоді волиняни не з власної волі, а з примусу, як колись і юний Шевченко, мали відбувати казенщину. Тому варяжцями стали і наші земляки. Найвідоміший серед них Лук’ян Мазурець з с. Теремно, нині Луцьк. Коли у 1954 році відзначали півстоліття подвигу крейсера, розшукали  і Лук’яна. Із зустрічі він приїхав у реконструйованій морській формі матроса «Варяга». Проживав Мазурець у хаті брата Макара. У нього ще була сестра Ганна. Помер колишній моряк у 1962 році. 27 грудня 1975 року його останки  з усіма військовими почестями перепоховали на Меморіалі вічної слави обласного центру.
Службу на крейсері несли також Михайло Булавка із с. Завалля Володимирського повіту, Микола Таюнда з с. Кидра та Йосип Калещук з Чарукова  Луцького повіту, Тимофій Хандрук (за іншими даними Хонда) з с. Діхтів, Петро Тимощук з Висоцька Володимирського, Петро Гурський з Голоб Ковельського, Олександр Марчук з Усич Луцького повітів. Родина ще одного варяжця проживає у передмісті Нововолинська. Один пошуковець з Росії відшукав ще кілька матросів з крейсера, але я втратив з ним зв’язок у соцмережах. 
Ось стисло усе про найцікавіше. Держави, за яку воювали наші моряки, уже давно нема. Гадаю, пам’ятників, подібних хмельничанину, ставити ніхто не буде. Але пам’ятати про них потрібно. Героїчний народ ми, вояки-волиняни, виявляється.

Порозмовляв Олег ЛОКАЧУК.
На фото Валентина ЛЮПИ:  біля могили командора Мазурця.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 15%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (208) - 45.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (122) - 26.9%