Вартовий лісу

Вартовий лісу

З Володимиром Столярчуком ми зустрілися у Торчинському відділенні зв’язку, що у Луцькому районі, під час Дня передплатника. Володимир Володимирович завітав сюди, аби передплатити «Волинську газету», яку читає не перший рік і яка подобається не тільки йому, а й усій його родині. 

Коли попрохали розповісти трохи про себе, зауважили, що чоловік ніби зніяковів. Дається взнаки його природня скромність. Не звикли наші люди до публічності, до виставлення свого власного «я» на показ. Краще підрядяться на будь-яку важку роботу, ніж мають розповідати про себе. Це ж так незручно! Для чого воно і кому треба? Адже нічого в нього особливого, нічим не кращий і не гірший від інших.
Втім, ця вроджена скромність, інтелігентність, тактовність у розмові – вже унікальна. За цим стоїть і родинне виховання, і вчителі та викладачі вишу, друзі та колеги за спільною роботою. Власне, це ознака великої духовної роботи над самим собою. То хто ж він – лісничий Володимир Столярчук, один із великої когорти бережників волинського лісу?
Народився і зріс Володимир у поліський глибинці, де і знаходиться його рідне с. Рудники, що у Маневицькому районі. Батько працював директором місцевої школи. Мама, Надія Федорівна,  також учителювала. Вела молодші класи, у тому числі і в Хорохоринській загальноосвітній школі, де нині проживає сімейство Столярчуків.
– Хоч і народився я в поліському селі, прожив там зовсім мало, – мовить Володимир Володимирович. – Адже батько родом із Волині і вже невдовзі після мого народження їхню вчительську сім’ю направляють у рідне батькове село Хорохорин Луцького р-ну. Тож тут я пішов до школи, зростав, обходив усі довколишні луки, поля і ліси. 
Над майбутньою професією довго не роздумував. Коли отримав на руки документ про освіту, відразу повіз документи в Шацький лісовий технікум ім. Валентина Сулька. Адже з раннього дитинства полюбив шепіт дібров, куди літньої пори неодноразово ходив за лісовими дарами. Хоч більшість місцевих насаджень були створені у післявоєнні роки на сільськогосподарських землях, вони дуже мальовничі. Ростуть на горах, у видолинках… Дуби, сосни, берізки, осика… Буйне зело… У грибну пору можна опеньки возами возити, так щедро родять… А з ліщини якщо мішок горіхів не натрусиш, то ніби й не врожай… А ще полюбила волинські ліси черешня… І цвітом бавить, і ягодою пригощає… А ще кличуть до лісу і пташку, і звіра, і дітлахів малинники, що завжди родили найсмачнішу помічну ягоду. 
У навколишніх лісах Володимиру Столярчуку, здається, була знайома не тільки кожна стежина, а й пташина. Дятли заклопотано займаються лікарською справою, сороки, тільки ступив до лісу, рознесуть звістку про тебе  всьому зеленавиську. А як закують зозулі, защебечуть соловейки – рай, та й годі. А коли вже находишся, шукай розлогу крону дуба чи сосни… У спекотний день вони, наче які велетенські парасольки, ставали добрим захистком від сонячного проміння. 
– Ліс не тільки приворожив, а й став моїм покликанням, – неквапом розповідає Володимир. – Володіння мого обходу розташовані у двох районах. Якщо провести пряму, то це від с. Хорохорин Луцького і до с. Уляники, де колись базувалися ракетники, Рожищенського районів. Територія чимала, то вихідний маю рідко. Найчастіше це виходить у великі свята. Решту днів у своїх володіннях. Так що з дружиною, Світланою Володимирівною, та своїми доньками – 6-річною Марійкою та 6-класницею Вікторією бачимося і спілкуємося дуже рідко. Розумію, що погано, але нічого не вдієш. Ліс вимагає неабиякої уваги та турботи. А ще ж треба підгодовувати лісових мешканців – кабанів та косуль. Радує, що їх популяція з кожним роком у тутешніх володіннях збільшується.

Торчинське лісництво, що входить до складу ДП «Ківерцівське ЛГ», – особливе. Адже тут, як у тій пісні співається, сто доріг, сто лісів, що розкидані серед горбів, байраків, ставів, річок, болотець. Загальна площа земель лісового фонду становить 2128 га, з них вкритої лісом – 2008,7 га, в тому числі лісових культур 1222,1 га, незімкнуті лісові культури займають 32,2 га, лісові розсадники, плантації – 5,3 га, зруби 3,0 га, галявини, пустирі – 8,4 га, лісові шляхи, просіки, протипожежні розриви, лісові осушувальні канави – 15,7 га. Усього не вкритих лісом – 64,6 га, сільськогосподарських угідь – 17,8 га. Справді велике лісове господарство, що потребує уваги і повсякденного догляду, а ще охорони. Адже переважаючими породами цих лісів є дуб звичайний, сосна звичайна, вільха чорна, береза повисла, ялина європейська. 

– Площа хвойних насаджень у лісових масивах Торчинського лісництва становить 315(15,7%) га, м’ягколисяних112 га (5,6%), твердолистяних – 1581,7 (78,7%) га, – розповідає лісничий. – Віковий склад насаджень також радує. Маємо 383 га (18%) молодняків, 1680 га (79%) середньовікових, 31 га (2%) пристигаючих і 16,6 га (1%) стиглих й перестійних, якими потрібно особливо опікуватися, щоб вчасно і без втрат зібрати лісовий врожай.
Загальна маса деревини у насадженнях Торчинського лісництва становить 414,48 тис.м3, в тому числі стиглих і перестійних – 2,87 тис.м3. Але думає лісничий і про майбутнє лісу. 
Щороку під його безпосереднім керівництвом тут висаджують близько 30 га лісових насаджень. Неводнораз і нам довелося допомагати йому у цій клопіткій роботі. Тому знаємо не зі слів, як він опікується посадковим матеріалом, площами під культури, дітьми, що садять маленькі саджанці чи то дуба, чи сосни, чи берези.
– Наші ліси багаті на ягоди (малину, ожину) та гриби (лисички, красноголовці, опеньки), – продовжує розповідь Володимир Столярчук. – Тут водяться лось, козуля, заєць, лисиця, куниця, бобер, чимало лелек, навіть чапель, є канюки і яструби, багато іншого дрібного звіра та пернатих. Звісно, це приваблює людей, які хочуть з цього поживитися. Тож доводиться весь час бути на сторожі.
Цікаво, що географічно половина лісництва знаходиться в поліській зоні, а половина – в лісостеповій. Усе це ще й історичні місця. Наприклад, в урочищі Усічи в середні віки стояв рицарський замок, тому і досі цю місцевість в народі називають «Замчисько». Бува, сюди навідуються чорні археологи, намагаються відкопати скарби. Замчисько в перекопинах… І лисиці облюбували гору: їх лазів тут також чимало. Ніби й не його, лісничого турбота, про цю незвичну пам’ятку історії і культури, але й за неї Володимир Володимирович дбає. Щоразу із захопленням ходить на «капелюху» – Замчиську. Хто тут жив, що за люди були. Кажуть, у горі є лаз, що під землею веде ген до Шепельського середньовічного замчиська. Нам також доводилося чути ці розповіді, а декотрі старожили твердять, що особисто бачили ковані двері, що закривали вхід під гору. А там у давнину, кажуть, можна було парокінкою проїхати.
В урочищах Буяни та Чорні лози в радянські часи стояли ракетні частини стратегічного призначення. На той час це був перший рубіж оборони в колишньому Радянському Союзі. Вже також історія.

Пам’ятають Торчинські ліси Першу і Другу світові війни. Під час Другої тут діяла УПА. В лісових масивах є поодинокі поховання солдат двох світових війн. А ще у цих лісах проходив фронт і до цих часів лишилися вирви від окопів та бліндажів. Та все ж найбільше багатство лісу – його доглянуті деревостани.

Дбають лісівники і про людей. Для них лісництво облаштувало великий рекреаційний пункт «Дуби» та декілька малих рекреаційних пунктів.
Свого часу тут лісничими працювали С. І. Деркач, А.Ф. Уліда, Д.І. Литвинець, Р. З. Коритан, В. Я. Склпюк, Ю. А. Берестюк, Ю. В. Ковалюк.
Усі вони дбали про ці ліси, берегли від крадіїв. А що вони не перевелися, свідчить недавній випадок, про який ми дізналися з вуст вартового лісу.  Це вже було майже під завісу минулого року. Обходячи свої володіння, Володимир Володимирович побачив чіткі сліди автомобільних протекторів. Вони добре виднілися на змоченому частими та рясними дощами грунті. Ще через якусь пару метрів угледів і автомашину ГАЗ-52, вщент навантажену деревом. Сумніву не було ні найменшого – самовільна рубка. 
– Страшно не було у цей момент, адже крадії могли піти на все, аби уникнути покарання? – цікавимося у нашого співрозмовника.

– Чому ж не було, – щиро зізнається. – У таких випадках кожна людина боїться. У народі кажуть, що страху не знає тільки дурень. Аби не ризикувати, відразу зателефонував у поліцію і попросив про допомогу. До честі наших правоохоронців, спрацювали вони оперативно. З їх допомогою і встановили порушників. 
Як не прикро констатувати це вартовому лісових дубрав, але самовільні порубки, на жаль, ще бувають. Дивує, що іноді люди свідомо ідуть на злочин. Знають, що чинять зло, за яке доведеться відповідати перед законом, але це їх не зупиняє. Каються лише тоді, коли за скоєне   несуть чималі матеріальні збитки. Своїми злочинними діями вони мимоволі обкрадають і свої родини, ставлячи їх у скрутне фінансове становище. 
Радує Володимира Володимировича те, що майже в кожному селі він має добровільних помічників, які люблять та бережуть ліс, що завжди чарує не тільки своєю красою, але є ще й щедрою коморою багатьох нерукотворних делікатесів. Хто з нас не любить посмакувати лісовими суницями, чорницями, лохинами чи багатьма видами грибів?! А ще любителі-природолюби добре знають про важливе значення дібров як очищувача повітря. 
Згідно з плановими рубками у господарстві Столярчука щомісячно заготовляють 350 метрів кубічних деревини, торік на 25 гектарах посадили сосну та дуб. Це основні породи в його обході. До цих робіт залучають не тільки доросле населення, а й школярів. Хай змалку вчаться любити природу. Ще на 5 гектарах зробили підготовку грунту під майбутні насадження. До Новорічно-Різдвяних свят реалізували майже півтисячі зеленокосих красунь. Стараються відновлювати більше, ніж вирубують. Живуть не тільки днем сьогоднішнім, а й думають про покоління майбутні.
– За допомогою до Вас часто звертаються?
– Якоїсь особливої статистики не веду, – мовить Володимир Володимирович, але завжди стараюся йти людині на зустріч. Хіба можна відмовити одинокій людині в кількох складометрах дров, аби зимової пори вона не замерзала? Якщо душа холодна, то хай хоч зігріється тіло. Не полишаємо поза увагою і проблеми воїнів-атовців, інших соціально незахищених категорій.
Це далеко не повний портрет вартового лісу. Володимир Володимрович через свою природну скромність багато що не договорює, у тому числі й те, що неодноразово наражався на ризик. Адже не секрет, що коли людина йде на злочин, вона може бути неадекватною. Тож надію покладає на Всевишнього.

Сергій ЦЮРИЦЬ, 
Володимир ПРИХОДЬКЮ.

На фото авторів: лісовий кордон; Володимир Столярчук.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 15.2%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (205) - 45.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (120) - 26.8%