Поселення з давньою історією

Поселення з давньою історією

Кожен населений пункт, яким би він не був – великим чи малим – заслуговує на достовірну справедливу історичну характеристику. Як правило, історики чи місцеві краєзнавці більш детально досліджують походження міст, сіл, селищ. Їх розвідки стосуються у більшості особистих  біографічних сторінок. Значно менше уваги приділено цікавим фактам виокремленого життя маловідомих поселень, що в останні десятиріччя втрачають своє значення. Мова, зокрема, про хутори.
Жителям Маневиччини, особливо районного центру, добре відомий і дотепер, розташованиий уже в межах селища, хутір Лоше. Між тим, це одне з найдавніших поселень цього регіону Волині.
Відомий в нашому краї археолог-дослідник, кандидат історичних наук Григорій Охріменко, провівши розкопки у цих місцях, на основі виявлених артефактів встановив наявність слідів прадавніх жителів ще бронзового віку (18-11 ст. до н.е.)
Сьогодні на цьому архаїчному хуторі проживає 39 осіб, є тільки 23 садиби. Ще чверть століття тому тут функціонував забійний цех та допоміжне господарство заготконтори.
Екологам, природолюбам ця місцина добре відома витоком двох невеличких річечок. Одна з них, Чорнявка, є притокою Оконки. Вона несе свої води на південний схід. Інша, Маненка – притока Стоходу – простяглася своїм мальовничим руслом, переформатованим сучасними меліораторами, на північний захід.
Як тепер, так і колись, якогось особливого  стратегічного значення хутірець не відігравав. Проте зберігся він не випадково. В його ретроспективі ключовим фактором виявилася патріотичність жителів, які завжди активно відстоювали та вперто виборювали власну точку зору на історично обране місце проживання. З покоління у покоління тут передаються родинні звичаї, сімейні реліквії, зберігається пам’ять про нащадків, відомих сельчан. Старожили бережуть згадку про знаних односельців – поляка Міхала Ничипорука, який у 60-х роках минулого століття займав високий пост у міністерстві оборони Польщі, Володимира Нехорошкіна – вчителя-методиста Маневицької ЗОШ-гімназії №2, Миколи Грищука – майстра ковальської справи, Леоніда Іванюка – сумлінного, трудолюбивого залізничника та інших.
Назва поселення виникла, очевидно, від місця його розташування. На карті окраїн Російської імперії за 1860 рік укладачами-геодезистами чітко відзначене урочище під назвою Лоше. Самого хутора на той час не було. Найімовірніше таку назву ця чимала територія отримала через використання навколишніх лугів під літні пасовища для коней (російською – лошадей). У тутешніх лісах свого часу водилося багато лосів.
Заслуговує на увагу й інша версія. Можливо, чимось більш вірогідна, але з таким собі розпливчастим, у чомусь менш переконливим підтвердженням. В окремих документах царського періоду середини ХІХ століття урочище іменувалося Лужьє, тобто таке, що розкинулося побіля лісу чи довкола лугів. Місцеві жителі називали його спочатку Лужже. Але з появою в цій місцині коней, лошиць слово трансформувалося в Лоше.
Відомий історик, краєзнавець, професор Олександр Цинкаловський, побувавши на Маневиччині  ще в 30-х роках минулого століття, у своєму доволі відомому дослідженні «Стара Волинь і Волинське Полісся» чомусь досить скупо зазначив, що «Лоше, урочище коло Маневич, Луцького повіту. До великої земельної власності в 1911 р. належало 102 десятини».
Найбільш вірогідною виглядає версія, що формування хутора відбулося десь з початку 1890-х років, відколи розпочалося прокладання залізничної вітки Сарни – Ковель. Першими поселенцями стали тут майстри-колійники. Спорудивши невеликі житлові будиночки, вони розраховували на нетривале пербування у цих краях. Але життя внесло свої корективи. Молоді робітники обзавелися родинами, почали займатися власнимигосподарствами. Незважаючи на труднощі будівництва, 10 березня 1902 р. відкривається рух потягів з Ковеля до Києва. У 1906 році почала функціонувати залізнична станція Маневичі. Колишні майстри-переселенці отримали постійне місце роботи: обслуговування колійного господарства. У ці далекі роки сюди прибула невелика група залізничників з білоруського Гродна, заснувавши міцні родинні гнізда українського гатунку.
Таким чином безіменний хутірець дав поштовх розбудови Маневич. Тривалий проміжок часу випадає з історії, оскільки ніяких документів не зберіглося. На жаль, у круговерті подій загубилися і прізвища засновників хутора. У роки Першої свтової війни хуторяни полишили обжиту місцевість, оскільки неподалік проходила лінія фронту. У проміжку сіл Костюхнівка – Вовчицьк, ближче до станції Маневичі, базувався польський легіон Юзефа Пілсудського – засновника Другої Речі Посполитої. Між іншим, сам керівник Польської держави у роки воєнного протистояння не раз проходив хутірськими дорогами через Лоше. Адже у навколишніх лісах польські вояки заснували кілька тимчасових воєнних поселень, а саме: Легіоново, Нові Кукли, Новий Ясткув, Раранча. Важкі літні бої 1916 р., оперативні фронтальні та політичні зміни незабаром змусили їх покинути обжиті місця.
Після закінчення війни життя на хуторі поступово починає відновлюватися. Після укладення Ризького мирного договору від 1921 року частина західноукраїнських земель, у тому числі й Волинь, ввійшли до складу Польщі. Хутір Лоше починає швидко відновлюватися і перетворюється в самодостатній населений пункт. У 1930 р. тут вже нараховувалося 34 двори і проживало близько 300 жителів, серед яких значно переважали діти шкільного та дошкільного віку. Поселення розширюється як за рахунок українських сімей, так і польських осадників. Дотепер ще не забулися прізвища Ничипоруків, Козаків, Гумінських, Кульчицьких, Піра, Загужен.
Шкільна реформа 1932 р. в Польщі передбачала три типи початкових шкіл – І, І, ІІІ ступенів. У Лошому відкривається народна школа І ступеня, у якій навчається майже 60 дітей. За тодішнім законодавством школи І ступення вважалися чотирикласними, хоча навчання тривало 7 років.
У 30-ті роки навколишні болота вперше піддаються меліорації. Тяжка виснажлива щоденна праця  селян почала давати видимий результат.  Вересневі події 1939 р. жителі Лошне сприйняли неоднозначно. 6 польських сімей забажали виїхати на батьківщину. Чимало мешканців зазнали репресій з боку НКВС.
Коли в 1940 році формувався новий адміністративно-територіальний поділ, хутір віднесли до Соб’ятинської сільради. Не оминули його жителів вітровії Другої світової війни та колективізації, перші важки роки нашої Незалежності.
Нині згідно з рішенням Маневицької селищної ради № 20/19 від 07. 11. 2012 р.  поселенню присвоюється юридична адреса: «вул. Лоше хутір».
… Такий він, далеко не повний, історичний зріз відомого за назвою і малознаного за життєвими фактами, хутора.

Надія ЛОПУХОВА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (65) - 15.7%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (191) - 46.1%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (107) - 25.8%