Водохрещенська радість

Водохрещенська  радість  У кожного з нас лишилися чи то спогади, чи якісь асоціації з далеких літ.


І продовжують жити та час від часу спливають на поверхню пам’яті.  
У переддень Богоявлення Хрещення Господнього пригадується його святквання у дитячому віці. Ми разом з батьками йшли до сільського храму. Спочатку слухали службу Божу. Та найбільш  очікуваною порою було освячення води, яку набирали у великі чани і ставили на дворі.  Як правило, морози тоді були сильними і вода постійно замерзала. 
Усі прихожани разом зі священником виходили на церковне подвір’я. Біля води також читалася молитва, а вже тоді починався процес освячення. Спочатку воду звільняли від льоду. Коли священник опускав у неї хрест, староста  дзвіночком подавав сигнал, за яким одні прихожани випускали у небо голубів, а інші давали залп з рушниць. Постріли з берданок лунали одночасно з дуплетами двостволок. Така процедура повторювалася тричі. Хлопчаки, звичайно, знаходилися поряд із сільськими стрільцями, серед яких в обов’язковому порядку був двоюрідний дід Іван. Він працював лісником у Губинському лісництві, тож дозвіл на двостволку мав. Ми із задоволенням притьмом підбирали ще гарячі вистріляні гільзи та віддавали їх господарям.
Після служби ближча родина йшла до оселі маминого тата Григорія – мого дідуся, котрий, до речі, також належав до когорти лісівників. Щоправда, на той час він уже не працював. За Сталіна в його обході однієї ночі хтось вкрав сосну.  Ще через день  за вартовим лісу прийшли міліціянти. Не знаю, скільки літ дали тоді дідусеві, але він відсидів неповних три роки. Повернувся відразу після смерті тирана. 
Жили ми тоді на хуторі. За якихось  метрів 250 розпочинався ліс. У роки мого дитинства він був багатий різними делікатесами – ягодами та грибами,за якими ходили протягом сезону.  Поки стіл наповнювався святковими яствами, ми крутилися біля діда Івана і все просили, аби дав нам постріляти з рушниці. Дозвіл отримували не відразу. Спочатку потрібно було знайти підходяще місце, потім мишень, затим визначитися з чергою. Зрештою старе відро чіпляли на яблуню і з радістю приймали з дідових рук двостволку. Кожен мав право на два постріли. Незважаючи на наші намагання цілитися ретельно, шроти чомусь відро вперто обмінали. Але ніхто з нас не розчаровувався. Головне, що ми стріляли зі справжньої мисливської зброї. А це ж неабияка гордість! 
 Відро  перетворювалося у решето тільки тоді, коли останній постріл робив дід Іван. Після цього дорослих запрошували за водохрещенський стіл, а ми, розглядаючи понівечину мишень,  довго сперечалися, хто  був найвлучнішим стрільцем. Звичайно, що діда Івана до уваги ніхто не брав.
Після цього ще з більшим  нетерпінням чекали наступного водохрещенського свята. Жаліли, що приходить воно лише раз у рік. Але така воля Божа. Тож щорічно свято завжди стрічаємо з радістю, а свячену воду приносимо у дім з надією на все краще у родині та нашій Україні!

Володими ПРИХОДЬКО.






  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (65) - 15.7%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (191) - 46.1%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (107) - 25.8%