…І чорно-білі зуби звуків

…І чорно-білі зуби звуків

Зустріч культурологів Східноєвропейського університету в залі обласної філармонії із заслуженою артисткою України Етеллею Чуприк розпочалася з перегляду новорічного концерту симфонічного оркестру у Віденській філармонії... Етелла Олександрівна не приховувала, що одна з найзаповітніших її мрій – зіграти у музичній столиці світу. А журналіст Василь Ворон, який представляв цю колись найменшеньку «вундеркіндшу», а нині – «богиню фортепіано», «піаністку-віртуоза», «суджену рояля» – цього «короля музичних інструментів», слушно зауважив: лучани живуть мрією про власний філармонічний зал і власний симфонічний оркестр, а зустріч з Етеллою – своєрідна інтродукція до 75-річчя філармонії.

Серед десятьох дітей Етелла була сьомою в родині. Народилася 1964-го у Виноградові Закарпатської обл. Мама – акушерка пологового будинку, батько, як кажуть про таких,        – майстер на всі руки, а ось дід Рожо по материнській лінії був скрипалем. Від нього, мабуть, і успадкувала любов до музики. Хоча напівжартома-напівсерйоз каже: мовляв, «спершу Бог створив музику, потім – рояль, а вже третьою – саму Етеллу». Принаймні у два з половиною роки вже прилагіднювала басові клавіші, а в п’ять (за наполяганням «дідо» батьки купили піаніно для навчання старших братів, а вона по пам’яті «програвала» їхні уроки) дала свій перший концерт, розучила «Вальс» Шопена, різні оперети… Серед її вчителів – чехи Дюсі Бачо і Мігаль Варга, випускниця Празької консерваторії, вчителька музичної школи Юдіта Гергель, викладач Ужгородського державного музичного училища Мар’яна Валковська, професори Московської консерваторії ім. П. І. Чайковського Євген Малінін та Віра Горностаєва, професор Львівської національної музичної академії Марія Крих-Угляр. Вона – лауреат міжнародних конкурсів піаністів ім. Миколи Лисенка (І премія, м. Київ, 1988 р.), Сергія Рахманінова (ІІІ премія, м. Москва, 1990 р.) та Ференца Ліста (ІІІ премія, м. Будапешт, 1991 р.), володарка золотої медалі і призу Володимира та Регіни Горовіц (фестиваль-конкурс, м. Київ, 1994 р.), учасниця VІІІ фестивалю «Стравінський і Україна»… 1994-го з рук тодішнього прем’єра Леоніда Кучми (при ньому сім років представляла Україну у Днях культури за кордоном) отримала посвідчення «Заслужена артистка України». Згодом, вже ставши президентом, Леонід Данилович «прописав» пані Чуприк у центрі Львова (123 кв. м у старому будинку). А ще вона – стипендіат Асоціації Ріхарда Вагнера в Байройті, член журі конкурсу ім. М. Лисенка, віце-президент Асоціації українських піаністів, доцент Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка, солістка Закарпатської філармонії. За цей час об’їздила чимало країн, поміняла декілька закордонних паспортів, у досконалості вивчила угорську, російську та польську, порівняно добре – чеську та словацьку, розуміє англійську, французьку й німецьку. Стала зіркою музикування, серцем поріднилася зі Львовом, хоч і зізнається, що душа й досі належить рідному Ужгороду, Закарпаттю, «своєму народу», який зробив її такою, яка є сьогодні.

...А починалося все із дитячого захоплення «чорно-білими зубами» звуків – цього «живого полотна», що «найкраще передають почуття й інформацію».

– Якось ми з татом проходили повз будинок вчительки Юдіти Гергель, з якого лилася чарівна музика, – розповідає Етелла Чуприк. – Я попросила тата постукати у віконечко. Відкрив симпатичний блондин під два метри. «Це не я, – завбачливо мовив тато, – то моя донька».

Він лиш усміхнувся і через віконечко забрав дівчинку з рук батька в музичну світлицю, як жартує Етелла, до її повноліття. Там вона поринула у світ професійного виконавства і розуміння шедеврів світового музичного мистецтва.

У той час багато музикантів виїжджало із Виноградова до Угорщини. Музичні інструменти здавали у крамницю. Вона полюбляла на них грати, а ті, що гарно звучали, просила батьків купити для неї. Декотрі мати, знаючи її захоплення, скуповувала в комісійних магазинах Хуста і Берегового. Тож невдовзі вже мала шість роялів і чотири піаніно. Зараз у львівській квартирі послуговується піаніно «Форстер» та роялем «Бехштейн». Вона красива жінка, щаслива дружина, мати і бабуся (чоловік Ростислав – піаніст, фотомитець, власник Львівського фотосалону, мають двох синів, невістку, онуку Софійку), вишуканий співбесідник і геніальна піаністка, що виступала з найвідомішими симфонічними оркестрами світу.

– Кажуть, ви свої концерти граєте без нот?

– Я ж усі твори знаю напам’ять. А це – понад 20 концертів для фортепіано та більше 370 фундаментальних сольних піаністичних творів, не кажучи про прелюдії, фуги, оперети, інші малі жанри, – і додає:        – Талант – це Божа ласка! Або він є, або його нема. Людина, яка має цю печать Божу на собі, мусить знати, що це дано і треба достойно нести. Перед Богом милосердним це – вічна робота. І не варто зациклюватися на грошах – про таких людей мають дбати меценати.

Захоплено відгукується про «Бехштейни» і «Стейнвеї» – найсучасніші і наймилозвучніші фантастичні роялі, на яких доводилося грати у Красноставі, Лодзі, Катовіце, Варшаві, Будапешті, Банройті...

– Я не маю часу на брехню, – мовить. – Усе, що граю, живе у серці. Можу тільки назвати композиторів, які годують живою водою.

Серед них – Сергій Рахманінов, котрого виконавиця називає «величезним серцем любові» («у звуках – як обліпиха: самі вітаміни»), Йоганн Себастьян Бах, «творчість якого є фундаментом музичного життя» («Краще нема, глибше нема»), Ріхард Вагнер, стипендіаткою якого стала, Ференц Ліст, Роберт Шуман, Фрідерік Шопен, Франц Шуберт, Людвіг ван Бетховен, Петро Чайковський… І взагалі, вважає, що «музичне письмо передає любов від Бога».

За роялем Етелла провела 47 років. Може грати зранку до вечора і звечора до ранку. Цінує у виконавстві не стільки віртуозну техніку, як глибоку чуттєвість, щирість, вміння донести композиторську любов до серця слухача. Останнє її захоплення – писання ікон – спричинило до того, що рояль зазвучав ще й різними кольорами.

А ввечері на сцені Волинського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка Етелла Чуприк із академічним симфонічним оркестром Тернопільської обласної філармонії (диригент Мирослав Кріль) фантастично зіграла на старенькому театральному «королевчику» Концерт №3 для фортепіано з оркестром Сергія Рахманінова. Її віртуозності й чуттєвості, схоже, немає меж. Зал аплодував стоячи і ще тричі викликав «на біс» цю геніальну виконавицю.

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото автора: Етелла Чуприк.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (71) - 13.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%