Святкуємо… «взятіє»

Святкуємо… «взятіє»

Навіщо 2 лютого покладати вінки та квіти на луцькому меморіалі «Вічна Слава»? Невже радість від відступу одного окупанта має переважати гіркоту появи наступного загарбника?

Отже, Україна все святкує, пошановує та відзначає. Подекуди події, які є абсолютно несумісними, але на які ходять одні й ті самі особи й покладають вінки-близнюки. Якщо ми живемо в справді Незалежній державі, яка розуміє події Української революції 1917-1921 рр., то цілком логічно, що, наприклад, пошановуємо Героїв Крут, які полягли в бою з більшовиками 29 січня 1918 р. Але в такому разі що відзначав м. Луцьк 2 лютого, коли в 1944 р. замість нацистських окупантів в Західну Україну повернувся сталінський режим, по суті, ті самісінькі більшовики, з якими героїчно воювали хлопці під Крутами? 
Почнемо з того, що вже розвінчано міф про жорстокі бої та величезні втрати німців. Як з’ясував дослідник Олександр Лудковський у «Хроніках Любарта» Отже, за 4 з половиною години нічого бою, який вели два кавалерійських полки з артилерійським посиленням, було вбито 100-130 солдат супротивника, взято у полон 15. Власні втрати кавалеристів становили 2 вбитих та 9 поранених. Записами у журналах бойових дій спростовуються «легенди» про участь у бою за м. Луцьк 121-го стрілецького полку та 112-го гарматно-артилерійського полку, про знищення при штурмі 1600 солдатів та офіцерів супротивника, про захоплення 49 гармат та 22 танків.
Та чи є святом зміна одного окупаційного режиму (гітлерівського) на інший (більшовицький), раз після «звільнення» в 1944 р. за синьо-жовтий прапор чи Тризуб «визволителі» з червоними зірками на кашкетах привселюдно вішали людей на площах м. Луцька, точнісінько так, як це робили тут і гітлерівці? 
З таким самим успіхом можна «відзначати» «звільнення» м. Луцька військами царської армії російського генерала Антона Денікіна від німецьких окупантів у 1915-1916 рр., коли місто кілька разів переходило з рук у руки... За це Антон Павлович від імператора Ніколая ІІ навіть шаблю з діамантами отримав... 
Та про Денікіна і його раритетну шаблю (донька генерала передала її Владіміру Путіну) всі давно забули, вінків із цілком зрозумілих причин уже не покладають, а от про «визволення» 2 лютого 1944 р. ніяк забути не можемо. Хоча це теж, як мінімум, дивно: якщо м. Луцьк дійсно було звільнено 2 лютого 1944 р., то чому серп і молот «визволителів» ми змінили на державний символ Тризуб ледь не через 50 літ? Мало того: якщо ми досі шануємо «подвиг Радянської армії» за «звільнення», то чому ми тоді не святкуємо її «День народження» 23 лютого? Як це так: результати боїв цієї армії шануємо, а її саму – зневажаємо? Але раз Росія досі відзначає цей день як свято, виходить, вона лише себе вважає правонаступницею в цьому питанні, в т. ч. і в справі окупації Західної України в 1944 р...
А взагалі, доки ми тут з датами розбираємося, найвищі українські корупціонери продовжують красти під будь-якими символами. Вони вже навіть у Східній Німеччині завод купили, доки ми тут вінки носимо і на мітингах хрипнемо... Це, мабуть, «реінтеграцією» НДР (не плутати з «ДНР»!)…

Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Олександра ЛУДКОВСЬКОГО: архівна карта боїв за м. Луцьк 2 лютого 1944 р., в якій радянські командири чітко вказали назву події: не «визволення», а «взятіє»!

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (63) - 16%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (181) - 45.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (103) - 26.1%