Робота – на результат

Робота – на результат

Чому на Горохівщині, одному з двох із усіх 16-ти районів Волині, досі немає жодної об’єднаної територіальної громади? Чому, власне, районний центр узяв паузу? Як за таких умов відбувається співпраця між Горохівським міським головою Віктором Годиком і депутатів міськради з органами влади районного та обласного рівнів? 

Щоб знайти відповіді на ці ключові питання, ми продовжуємо розмову з самим Віктором Годиком, а щоб краще усвідомити алгоритм його поведінки, оповімо і про життєвий шлях одного з наймолодших в Україні керівників місцевого самоврядування.
Як розвивається славне м. Горохів, «Волинська газета» детально написала в статті «Рецепт успіху Віктора Годика», опублікованій 1 лютого ц. р. Тепер настала пора поцікавитися, чому ж місто не об’єднується з найближчими сільрадами.

«Я не є збирачем земель»

– Щойно спілкувався з керівником РЕМу, – мовить Віктор Леонідович. – Він образився, що не повідомили про роботи з облаштування освітлення трьох вулиць, яке провадить наше комунальне підприємство. Ми зробили усе, як і має бути, тільки й вини, що не повідомили про це його. Образився, каже, що все устаткування з освітлення познімає. Я ж не для себе ліхтарі на вулицях встановлюю, а для людей. І кошти віднайшли у бюджеті, і зробили все якісно і за стандартами. Хтось би порадів, бодай добре слово сказав, а ні… 
Торік у мене стільки перевірок було, що й не злічити. Як не прикро, не нове перемагає, а діє стара система: якщо щось робиш, то ще й можуть посварити. Але нічого, переживемо: зроблене залишиться!

– Вікторе Леонідовичу, чи працює ваша команда над створенням об’єднаної територіальної громади?
–Ми думали над цим і вже розпочали роботу, але подали до суду і ми розуміємо чому. Наша об’єднана громада забрала б вагому частину бюджету району. Для решти сіл, соціально-культурних закладів лишилися б копійки.
Я вважаю, що реформи будуть і вони потрібні. У місцевому самоврядуванні я вже 20 років. 11 з них працював сільським головою. Зараз – на посаді міського голови. Також уже можу своє слово сказати щодо суті місцевого самоврядування. Коли розпочалася реформа в 2015 р., я не форсував подій і не казав, що давайте бігом будемо робити. Почали розробляти перспективний план. Звернулися до жителів тих сіл, які межують з Гороховом. Попередньо поспілкувався з їх головами, але, на жаль, а, можливо, й на добре, від об’єднання всі відмовились, мовляв: «Ми самодостатні!» Дай Боже! Я не є збирачем земель і не казав, що громаду тільки я маю очолювати.



– Воно б і годилося, аби громади довколишніх сіл об’єдналися довкола Горохова…
– Не буду дуже хвалитися, але за останні 2-3 роки в нашій роботі намітився великий позитив. Стало легше вирішувати якісь нагальні проблеми. Раніше з цим було важкувато. Зараз маємо можливість щось робити і щось планувати. Але збирати під своє крило якнайбільше сіл – такої мети перед собою не ставимо. Попри твердої віри в успіх, маємо і певні сумніви. Потрібно всебічно проаналізувати, що принесе це об’єднання людям. Вони мають бачити, що зміни йдуть на краще і це позитивно позначиться на їх ментальності. Вважаю, будь-які зміни – це вже певний позитив, навіть у тому випадку, коли там присутній елемент ризику, бо з часом навіть із негативних моментів всеодно народжується позитив. Тож говорити, що щось помінялося в гіршу сторону, теж неправильно. Шлях змін проходила не одна країна і не одне суспільство. А в кінцевому підсумку отримували добрий результат. Упевнений, що це ж саме чекає і на нас. Ми просто приречені на успіх. І не тільки в масштабах міста, але й всієї країни.

– Маєте цьому приклади?
– Хоч би ось цей. Коли в 2015 р. була запущена реформа децентралізації і вона торкнулася фіскальної сфери, зачепила податкову систему, особливо ж частину, що стосується акцизного збору. Для нас попри всі нарікання, це виявилося надзвичайно позитивним моментом. Адже тільки завдяки цьому ми отримали у бюджет міста три мільйони гривень. Для нашої громади – це досить велика сума. 
Щодо ОТГ… Минув рік, і тільки два села Пірванче й Мирків сказали, що вони готові сьогодні об’єднатися. Це поближні села. Ми запустили цей процес.

Колегіальність

– Багато керівників дотримуються авторитарного стилю управління і працюють за принципом: «Куди крутнеться голова, туди і ноги мають бігти»… 
– Ми стараємося всі питання – важливі чи ще важливіші – вирішувати колегіально. Пам’ятаєте, як кажуть: «Одна голова – добре, а дві – краще». Я не маю чого лукавити. Для мене основне – дух колективізму. Хоч також дотримуюся думки, що хто не робить, той не помиляється. 
Повертаючись до конкурсного відбору, відразу зауважу, що всі посади – тимчасові, у тому числі – й моя. Але це не значить, що працювати потрібно абияк, спустивши рукави. Кожен повинен сумлінно працювати, забезпечуючи в певному обсязі свою ділянку роботи. Адже робимо одну спільну справу – трудимося на благо рідного міста та його громади. Кожен із нас має залишити добрий слід в історії Горохова.

– Хороший посил! 
– Якщо прийде людина, яка все це розуміє, то вона цінуватиме свою роботу та поважитиме колег, з якими доведеться працювати пліч-о-пліч в одній упряжці. Кожен вправі вибирати свій шлях та методи поведінки. Все залежить від індивідуальності, а ще від кваліфікації, бо я, скажімо, як керівник, можу бути і не спеціалістом. Головне, визначити пріоритети, основні стратегічні лінії, методологію управління і за цими напрямками рухатися. Уже під час руху можна і треба робити певні корективи. Завжди пам’ятаю, що без колективу, людей, які працюють в одній команді, ти – ніхто. Для мене це має дуже велике значення.

У цьому місці нашу розмову перебив несподіваний прихід голови районної ради Тараса Щерблюка, що саме зібрався у Берестечко на церемонію вручення шкільних автобусів і вирішив невідкладно порадитися зі своїм міським колегою стосовно якихось важливих невідкладних питань.

– Які стосунки міської ради з районною? – поцікавилися, скориставшись слушною нагодою.
– Голову Горохівської районної ради Тараса Щерблюка знаю давно. Стараємося знаходити спільну мову і співпрацювати. Якихось проблем не виникає. Коли є необхідність, робимо якийсь спільний проект. Залучаємо гроші і з районного, і з міського бюджетів. На умовах співфінансування. У цьому році запланували зробити кілька хороших об’єктів. У тому числі закінчити реконструкцію стадіону у Горохові, спорудити спортивні майданчики. Ви ж знаєте, що колись Горохівщина славилася гандбольною командою. Цього року ми запланували поліуретанове покриття на спортмайданчиках європейського зразка, реконструкцію будинку культури в Горохові. Місто також долучається до інших важливих проектів.
У планах створення комунального підприємства є багато інших хороших заходів. За кошти фонду регіонального розвитку маємо придбати  смітники, бо з ними у нас поки що, не побоюся цього слова, повна катастрофа.
Так що стараємося співпрацювати з усіма структурами, коли це буде на користь громаді. 

Тарас Щерблюк, що став свідком нашої розмови, з цим погодився. А ще висловився за продовження діалогу поміж керівництвом Горохівщини і журналістами «ВГ». Тож у наступному інтерв’ю, вочевидь, прозвучить питання і про взаємини районної та міської рад до районного обранця. Цього ж разу знову мова зайшла про місто – головний центр Горохівщини. 

Змалечку – у роботі

– Звідки у Вас така любов до людей і таке глибоке розуміння життя та людських доль?
– Взагалі то старався до всього доходити сам. У мене було важкувате життя. Я напівсирота, тож мусив, як кажуть, сам влаштовувати власне життя. Працювати почав змалечку в селі. До всього придивлявся, аналізував і від того приходило усвідомлення, що багато чого залежить від тебе, від того, як ти себе будеш поводити у житті, ставитися до людей. Хоча воно не зовсім однаково спрацьовує, але я вважаю, що це основа з основ. Зрозуміло, що усім догодити важко, яким би добрим до всіх не був. Але найголовніше, чим керуюся, нікому не зробити зла. Бо добра, скільки б не старався, усім не зробиш. Тож хоч не вчини поганого.

– Ви розпочинали свою кар’єру сільським головою. Розкажіть про це….
– Я народився у с. Мирне (колишній Блудів – Авт.) Горохівського р-ну. Закінчив школу, з 1994 по 1996 рік проходив службу у лавах Збройних сил України. У 1997 р. закінчив Горохівський сільськогосподарський технікум, а вже у 1998-му мене обрали Мирненським сільським головою, згодом ще двічі – у 2002 та 2006 роках – переобирався на цю посаду. Головував там одинадцять років. Був наймолодшим громадським очільником в Україні. Мені виповнилося всього двадцять два роки, коли вперше обрали головою. Напевне, так розпорядилася доля, що згодом і міським обрали. Я ж не горохівський. Але відважився й подав свою кандидатуру. 

– Кому завдячуєте цим вибором?
– Ключову роль у цьому зіграв покійний Микола Ярославович Романюк, з яким ми були добре знайомі. Він був тоді головою обласної держадміністрації. Під час нашої зустрічі він мені сказав: «Ти нічого не втрачаєш, іди на вибори, а там видно буде». Я так і зробив. Так сталося, що мене обрали. 

– Чи важко бути міським головою? 
– Важко. Але й працювати для громади – велика честь.

– Скільки жителів має теперішній Горохів?
– У місті більше 10 тисяч жителів. Втім, при сучасних еміграційних процесах отримати достовірні дані досить важко. Принаймні, офіційна статистика засвідчує трохи більше 9 тисяч мешканців, насправді їх більше.

– Вікторе Леонідовичу, хто ви за фахом?
– Свого часу, як вже казав, закінчив Горохівський сільгосптехнікум за спеціальністю «концепція комерційної діяльності», згодом – Львівську національну академію імені С. Гжицького. Нині навчаюся в академії державного управління при Президентові України. Незабаром їду на захист. Буду отримувати диплом магістра державного управління. Так що матиму другу вищу освіту… Хоча в деяких моментах це ні про що не говорить. Є ж люди, які взагалі освіти не мають, але вони мудрі від природи і в них є чому повчитися. Інші можуть мати п’ять дипломів, але знань – ніяких. Тож не завжди треба тим кичитися, як і посадою, бо не вона красить людину, а навпаки.

– Що найбільше цінуєте у людях при прийомі на роботу?
– Ми живемо не одним сьогоднішнім днем. Я дивлюся на перспективу. Сьогодні в нас існує кадрова проблема. На перше місце завжди ставилися професійні якості, а не угодництво чи кумівство. 

– Вікторе Леонідовичу, хто ваша дружина, діти? 
– У мене хороша чудова сім’я. Дружина Леся Миколаївна – за фахом бухгалтер-землевпоорядник, старшій доньці Ірині – 17, вона вже думає про вибір професії, Вікторії – лиш 4 рочки. Дякую Богу за дружину, а їй за те, що подарувала двох чудових доньок.
– Дякуємо за розмову!

Володимир ПРИХОДЬКО, 
Сергій ЦЮРИЦЬ. 

На фото авторів: на вуличках міста; Віктор Годик із сім’єю.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 14.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (210) - 46%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (124) - 27.1%