Солодкий виграш

Солодкий виграш  Подарунок передплатниці – у день народження її чоловіка!


У статті «Село Завітне – край привітний!», надрукованій у «Волинській газеті» 15 лютого ц. р., редакція вже розповіла про чудову зустріч випускників у сільській школі, яку організувала директор Ніна Устимчук. 

Повідомляли журналісти, врешті, і про основну мету візиту в це чудове поліське село: Ніна Анатоліївна в результаті  розіграшу цінних подарунків стала власницею мішка цукру від ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» (директор Ростислав Новосад).

Тому нині ми говоримо про те, як газети допомагають вдумливим читачам і мудрим педагогам реально оцінювати події сьогодення.

Як зізналася згодом під час розмови Ніна Анатоліївна, вона вже неодноразово ставала призеркою «Волинської газети»… Дехто навіть запідозрив, що причина цього банальна – раз прізвище у неї Устимчук, а один із авторів газети – Роман Устимчук, то, значить, усьому пояснення – родичі… Але одразу відкриємо невелику таємницю: насправді Роман Устимчук – це літературний псевдонім працівників редакції, який вони вряди годи використовують…
Тож тепер можна з чистою совістю говорити про реальну Ніну Устимчук. 
Коли разом із чоловіком призерки Анатолієм заносили цукор до оселі, він зізнався, що саме 10 лютого у нього день народження. Довелося імениннику щиро потиснути руку та побажати доброго здоров’я на довгі роки.
Після святкового шкільного дійства випала нагода поспілкуватися з нашою шанувальницею докладніше. Попросили Ніну Анатоліївну дещо оповісти про себе.
– Завітне – це моє рідне село. Тут я народилася. У школу, на жаль, ходила лише три роки. У нас у класі було лише дві учениці: я і теперішня керівник Ківерцівського відділення поштового зв’язку Раїса Андросюк. Так що в четвертий клас треба було йти у Тростянецьку середню школу. Там навчалася 7 років. Тож і Тростянець вважаю своїм рідним селом. Тепер іноді буваю там у школі, часто зустрічаюся з колишніми вчителями. Рада, що вони ще працюють. Директором нині там Микола Глинський. До речі, Микола Євгенович викладав у мене фізичну культуру, а один рік був навіть класним керівником. Зустрічаємося на нарадах, спілкуємося.
З 18-ти років Ніна Анатоліївна почала працювати у дитячому садочку вихователем. На другий рік після школи вступила на математичний факультет Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки. Отримавши диплом, очолила колектив дитячого садочка. У 1994 р. директор школи Іван Бомогозюк запропонував Ніні Анатоліївні посаду вчителя, оскільки було вакантне місце.

– Повірте, що спочатку боязно стало, – пригадує моя співрозмовниця. – Крім математики, перший рік читала і фізику. Навантаження було велике – щоденно шість уроків. Для вчителя, який не мав досвіду, було досить важко. Але колектив сприйняв гарно. Приїхали з райвідділу освіти, надали методичну допомогу. Побували на уроках і видали резюме: буде толк і буде вчитель (посміхається). 
А вже 1 січня 2004 р., на початку другого семестру, Іван Іванович, який пропрацював директором школи 20 років, передав кермо школи у жіночі руки. Колеги підбадьорили, та й у райвідділі освіти підтримали. Знали, що певний досвід керівництва набула у дитячому садочку.

– Колектив, як ви зауважили, сприйняв призначення схвально. А як працювалося далі, не траплялося якихось конфліктів? Для вчительських колективів це часом характерно. Кожен педагог – це особистість і не так просто йому сприйняти якесь зауваження, якщо воно навіть висловлене у ввічливій формі. Іноді воно трактується як образа, приниження статусу, людської гідності, зазіхання на авторитет.
– Було у нас усього багато. Іноді ділилася з педагогами наболілим і шукала поради. Часто замикалася у собі. Перші роки було важко. Напевно, подібний шлях проходять багато. Бо одна справа керувати в дитсадку, де 4-5 людей, а тут 15-20. Різниця суттєва. Різне траплялося. У кожного свій характер, свої вимоги, але я терпляча і не конфліктна. Тож усі іскорки будь-якого невдоволення гасилися на місці. За межі колективу це не виходило. На гострий шпиль старалися не наражатися.
Ви сьогодні побачили, що в колективі є як молоді, так і педагоги з досить великим досвідом. І це, на мою думку, великий плюс, коли молодечий запал підсилюється і підкріплюється порадами старших. Вчителі, які працювали у нас раніше, неодноразово заявляли, що в Завітному дуже хороша школа, прекрасний колектив.

– Ніно Анатоліївно, а можна трохи про особисте?
– Живу у Завітному. Хата майже навпроти школи через дорогу. Разом із чоловіком Анатолієм виховали двох діток – сина та дочку. Щоправда, обоє вилетіли з батьківського гнізда, хоча поки що сім’ями не обзавелися. Та не втрачаю надії, що обдарують нас внуками. Тримаємо дві корови, телицю, коня, маємо усе своє. Навіть трактора. Обробляємо з чоловіком 8 гектарів землі, з них – чотири орної. Садимо картоплю, сіємо буряк, пшеницю, овес, словом, усі культури… 
На цій мажорній ноті можна було б закінчити. Але цього не робимо, оскільки у деяких розповідях звучав і мінор. Педагоги з болем у серці говорять про поганий стан тутешніх доріг. Їх уже неодноразово бралися ремонтувати, але так руки ні в кого до цього поки що не дійшли. 
«Зашевеляться тоді, – жартують завітненці, – коли наблизиться пора виборів». Дай то Бог! Може, під той шумок і на дах школи, який конче треба ремонтувати, хтось оком накине?
Надія на це у місцевого люду велика.

Сергій ЦЮРИЦЬ, 
Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото Юрія ЯКОВ’ЮКА: переможниця лотереї «Волинської газети», директор Завітненської ЗОШ І-ІІ ступенів Ніна Устимчук; солодкий виграш додому заносить чоловік переможниці Анатолій.   

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 15.2%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (205) - 45.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (120) - 26.8%