Відповідальний перед собою та громадою

Відповідальний перед  собою та громадою


Поспілкуватися з очільником Цуманської громади Анатолієм Дорошуком вдалося, коли він на правах господаря залагодив усі громадівські справи, віддав необхідні розпорядження підлеглим, відповів на добрий десяток дзвінків.

Розмову Анатолій Васильович повів у дещо незвичному руслі. Почав розповідати про справи ПрАТ «Цумань», де нині середньомісячна зарплата на рівні 7-8 тис. грн. Працюють тут добу через дві, тобто в робочий тиждень або 2, або 3 дні. І така зарплата. Ми з президентом компанії Іваном Камінським спілкуємося багато. Крім того, я часто буваю на виробництві, яке є одним з найбільшим формувальником бюджету громади. Ось чому така увага до приватного акціонерного товариства. 

– Там безперервний цикл, – розповідає далі Анатолій Васильович. – Тепер Іван Васильович хоче перевести трудовий колектив на 5-денний робочий тиждень. Субота, неділя будуть вихідними. У такому разі продуктивність праці на підприємстві підвищиться на відсотків тридцять. Це має статися протягом першого півріччя. Відповідно зросте і зарплата. Уже нині черга бажаючих працювати на цьому підприємстві така, що, можливо, навіть у Польщі такої нема.
Це підприємство європейського рівня. Президент компанії вишуковує можливості, щоб забирати сюди на переробку словацьку та німецьку деревину. Потужності для цього є, а ось з сировиною не все так гладко. Сьогодні ти можеш мати її 7 тис. кубів, а завтра – 5,5. Через те Іван Васильович працює над тим, аби у Цумань завозити на переробку дуб з Європи. Сьогодні це може викликати песимістичну посмішку, але справа ця досить серйозна. Річ у тім, що поки що робоча сила у нас дешевша, ніж у країнах єврозони.
– Моє найбільше завдання, – знову перебирає віжки розмови у свої руки Анатолій Васильович, – це нікому не заважати працювати. У нас виникали деякі питання з податковою. Що таке зареєструвати підприємство десь у Рівному чи Тернополі на 50 працюючих, а тут 400 працюючих. Це мене дуже турбувало. Ці питання довелося поступово утрясати, зрештою нас трохи і в області зрозуміли. Проблема, здається, знята. Не можна ставити в рамки в одній державі діяльність бізнесу і категорично казати, що забирай його з Цумані і перевозь, умовно кажучи, в Теребовль. Це було б для нас великим мінусом.

– Анатолію Васильовичу, а як Ви співпрацюєте зі своїм колективом та депутатами? У вас нема якогось тертя? І ще таке цікаве питання. Я проглядав закони про децентралізацію, місцеви органи самоврядування і мене дивує, чому голова не може бути депутатом, що цьому заважає? Колись голова чи районної, чи обласної ради обов’язково був депутатом. А тепер очільник громади такого статусу позбавлений. З яких таких державних міркувань? Чи то законодавче крючкотворство? Ваша думка чи позиція з цього приводу?
– У вашому запитанні, як мінімум, п’ять запитань. Я намагаюся співпрацювати, взагалі комунікувати з усіма керівниками, депутатами та людьми не тільки селища, а й всієї громади. 
Про те, що голова не є депутатом – це, на мою думку, нормальне явище. Як є, то так нехай і буде, Бог з ним. Керівник ради не є депутатом. Напевно, це такий пережиток радянських років. У селі була сільська рада, споконвіку вважалося, що вона ні на що не впливає. 

– Через те, що вона не мала грошей, а тому й не впливала. 
– Вона й зараз не має грошей. Знайти людину, яка погодилася б бути депутатом, було дуже важко. Шукали між доярок, між свинарок. Брали бухгалтера, секретаря сільської ради. І секретар сільської ради обов’язково мав бути депутатом. Така вимога зберігається і досі. Це перший момент. 
У нас зараз об’єднана громада. За депутатство сьогодні є змагальність. Партії розкрутили політичний процес. Інтерес зріс настільки, що на одне депутатське місце у нас було 5 кандидатів. На 26 місць претендувало 130 громадян. І тут не так просто зорієнтуватися, якому ж достойнику віддати перевагу? Це при тому, що в селах люди добре знають один одного і хто чого вартий. Отже зростає вага обранця і водночас підвищується його відповідальність за обіцяне. Не зробиш щось раз, вдруге – більше можеш навіть не рипатися, ніхто тобі не повірить. Якщо чогось не зможеш зробити, краще не обіцяй. Мені хотілося, щоб кількісний показник переріс у якісний. Думаю, що такого бажаного результату ми досягли. Це мене втішає особливо.
Якщо раніше працівника сільської ради треба було, як мовиться, тягнути за вуха, щоб став депутатом, то нині того нема. Тепер партії збирають у селах людей і пропонують їм голосувати за свого представника. Хто від цього виграє? Думаю, уся громада, оскільки якісний склад депутатів, я б сказав, досить непоганий. Багато з них дуже добре розуміються в економічних, юридичних питаннях, оскільки отримали вищу освіту відповідного профілю. У складі депутатського корпусу є люди, які вже обиралися кілька скликань і набули певного досвіду. Вони можуть щось підказати. Про що це говорить? Громада їм довіряє, бо побачила результативність у їх діяльності.

Про те, що голова не є депутатом, я швидше за все вважаю не мінусом, а плюсом. Голова входить в раду і його голос має таку ж вагу, як і голос кожного депутата. Тобто, якщо є 26 депутатів, то рада має 27 голосів. Один із них – мій. Я так само голосую, як і депутати. І я не кращий від інших. Зрозумійте правильно. Ми всі однакові, в рівній мірі відповідальні і самі перед собою, і перед громадою. У нас ще коли була селищна рада, траплялися  прецеденти щодо земельних питань. Вільної землі у селищі фактично нема. Аби уникнути будь-яких кривотолків, це питання винесли на земельну комісію. На сесії мені задають питання: чому ви нас зіштовхнули лобами? Почекайте, адже ви члени комісії і маєте це питання детально проговорити і на сесії озвучити свої пропозиції. Погодяться з вами колеги, якщо ні, хай висловлюють свої міркування. Рішення має прийматися колегіально після аналітичного обговорення. Ніхто не хоче когось образити. Усі рівні перед законом і мають однакові права перед громадою. Тож відмовчуватися чи ховатися за спини інших не випадає. Це дуже зручна позиція. Але ж не для того тебе громада обирала, аби ти ухилявся від вирішення життєво важливих питань.

– Анатолію Васильовичу, які групи чи фракції утворені уже у цуманському парламенті?
– Поки що ні груп, ні фракцій у нас ще немає. Як буде далі – поживемо-побачимо. Але мені хотілося б, щоб у нас було менше політики, а більше ділової атмосфери і конкретики у роботі. Ми ж бачимо, що партійні чвари, які мають місце у радах різних рівнів, ні до чого хорошого не призводять. Окремі депутати переслідують одну-єдину мету: попіаритися. Користь якась є від того суспільству? Нульова. Через те і маємо плачевні результати як в політиці, так і економіці. Суціальна бідність усе більше засмоктує у себе суспільство. Я не проти багатопартійної системи. Хай вона буде, але в розумних межах. Партія, яка формує більшість, має взяти на себе повну відповідальність і за державу, і за соціальне та моральне здоров’я нації, її матеріальне забезпечення. Гаслами, якими б вони гарними не були, прогресу не досягнеш.
Можливо, цього і не варто було б говорити, але скажу. Коли за результатами виборів став головою ОТГ, то окремі лідери заявили, що в цьому заслуга їх політсил, які мене активно підтримували. Іноді я мовчав, іноді заявляв відверто, що добре знаю своїх соратників. Це «Укроп», «Свобода», Народний рух та партія Гриценка, які відразу запропонували допомогу, але тепер уже знаю напевне, що й рядові виборці – симпатики Батьківщини, радикалів, БПП та інших політсил – також підтримали. Але комусь знову-таки попіаритися, я не проти, хоча добре все знаю.  Найбільшу підтримку – 70 відсотків – мав від своїх виборців. Саме вони оцінили мене, як лідера, як господарника, котрий дбатиме і про громаду, і про її жителів. Цим я найбільше дорожу! Тому авторитетно заявляю, що буду старатися приймати рішення, які завжди будуть на користь загальній справі.

– Анатолію Васильовичу, журналістам «Волинської газети» сподобався ваш Водохрещенській захід. Ваша ОТГ може навіть давати майстер-класи з його організації. А чим би ще могла б похвалитися і погордитися цуманська громада? 
– Так, Водохреще в Цумані вже більше 10 років збирає і Луцьк, і Рівне, і Тернопіль, та й закордонні гості – німці, словаки, поляки – не раз бували, зокрема і в цьому році. Це вже вийшло далеко за рамки простого зимового купання і стало своєрідним Цуманським водохрещенським фестивалем.
Кілька років підряд проводимо день селища, що припадає на свято Покрови. Хочемо, щоб в усіх селах день села відзначали як фестиваль громади.
Маємо два роки підряд фестиваль повстанської пісні «Криївка Перця», який проводився в Липно та Холоневичах. Це була ініціатива парку «Цуманська пуща», та в майбутньому громада має взяти ініціативу на себе і проводити цей захід спільно.
Не так давно у школах нашої громади, на ПрАТ «Цумань» побували волинські письменники. Відгуки і учнів, і педагогів якнайкращі, мої особисто також. Більшість наших гостей добре знав заочно, мені особисто до вподоби твори Володимира Лиса, Петра Коробчука, Надії Гуменюк , вашого колеги Сергія Цюриця, Миколи Мартинюка. А тепер завдяки ініціативі «Волинської газети» познайомився з багатьма особисто. Такі зустрічі, думаю, збагачують кожного духовно і їх варто проводити частіше.

– Дякую Вам, Анатолію Васильовичу, за відвертість та цікаву розмову, а також бажаю успіхів.

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото автора: голова Цуманської селищної ОТГ Анатолій Дорошук; Володимир Лис, Надія Гуменюк та Олена Харитонюк в гостях у школярів Цуманської ЗОШ І—ІІІ ступенів.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (67) - 15.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (199) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (116) - 26.5%