Національні стяги над Луцьком

Національні стяги над Луцьком


До нашої редакції Велентин Люпа – дослідник-ентузіаст – навідується частенько. У черговий його прихід ми порозмовляли про цікавинки з минулого обласного центру. Вони варті того, аби про них знали і наші читачі. 

– Багато лучан вважають, – мовить мій співрозмовник, – що наш національний стяг над Луцькою міськрадою вперше підняли у 1990 році. Насправді, це було вже третє підняття. Уперше це сталося більш як 100 років тому.

– Цікаво, цікаво, тоді розповідай більш детально.
–Спершу про «народження» міськради. Після того як цар зрікся престолу, кермо влади перейшло до тимчасового уряду. Саме  тоді в Росії зродилися партії та партійки різного гатунку. Подібне можемо спостерігати і сьогодні. Усі вони прагли одного – дорватися до влади. Ця пошесть докотилася і до нашого краю. Особливо старалися соціал-демократи, які ставку зробили на військових. У Луцьку ними аж кишило. 11 червня далекого 1917 року місцеві газети повідомили, що саме цього дня відбулися установчі збори міської ради солдатських та робітничо-селянських депутатів. Вони затвердили Статут народовладдя та обрали тимчасовий виконавчий комітет. Через чотирнадцять днів у будинку міського училища, що на Замковій площі, відбулися збори делегованих від громади та військових. Містяни менше піддалися демагогам-есдекам, ніж солдати. Це призвело до утворення депутатських груп та коаліцій, між якими виникали конфлікти. 
– Цим нас не здивуєш і сьогодні. Історія, як відомо, розвивається за спіраллю.
– Що правда, то правда. Але продовжу далі. На той час з Києва до Луцька приїздить революційно налаштований прапорщик Дмитрієв і відразу розпочинає більшовицьку агітацію. Народ та переважна більшість обранців громади підтримують Центральну раду. Більшовики на це не зважають. Вони створюють революційний комітет, а лучани першу і єдину в країні «Українську громаду». Ревком тисне на голову Варнавицького і троє депутатів ради переходить на  бік революціонерів. Та це не створює ситуативної більшості. Лучани й далі за Центральну раду. Більшовики називають міськраду та управу «буржуазними». Коли у столиці проголошують УНР, лучани радо вітають цю історичну подію. У Свято-Троїцькому соборі відбувається богослужіння, а в місті піднімають жовто-блакитний прапор. Дмитрієв звертається до військових за допомогою. Козацькі частини заявляють про свій нейтралітет, чим негайно користуються більшовики. 501-й Сарапульський, 502-й Чистопольський і 503-й Чигиринський полки входять у місто. Вони, як і навчав більшовицький вождь, захоплюють пошту та телеграф, арештовують коменданта, звільняють арештованих більшовиків і проголошують радянську владу. Ревком пригасив перший квіт луцького народовладдя.

– Про наших «визволителів» 1939 року написано немало. Вважаю, що ми просто перегорнимо цю сумну сторінку нашої минувшини і підемо далі.
– Не заперечую. 25 червня  1941 року до Луцька  з Німеччини приїздить Юрій Кох, студент Берлінського вишу. Це місто його дитинства, тут він навчався у гімназії і став членом ОУН. Родина Кохів проживала у нашому обласному центрі. Її голова Анатоль Олександрович був членом Центральної ради і працював в уряді Михайла Грушевського. Занесений у Міжнародну енциклопедію есперантистів. Його дружина, Варвара Іванівна, відома громадська діячка, закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат. У родині був ще один син – Богдан. Діти були найактивнішими організаторами міських зібрань. Думаю, нема необхідності нагадувати читачам, що в перші дні війни енкаведисти розстріляли майже усіх в’язнів Луцької тюрми. Подібні антилюдські акції вони провели і в інших містах. Та це не залякало волелюбних волинян. Луцьк заповнився жовто-блакитними стягами. Містяни радо вітали Акт проголошення відновлення Незалежності, що його проголосили у Львові.

– А як поставилася до цього німецька адміністрація?
– Це також цікаво знати. Невдовзі у місті (це трапилося дня 10. VІІ. 41.)  розповсюдили повідомлення про склад уконституйованої обласної управи. Далі у ньому йшлося, що ця структура приступила до праці, комлектує свій апарат, опрацьовує плани тимчасової розв’язки – впорядкування життя та всеціло стоїть до диспозиції Світлого Уряду Української Держави (витяг з документа).
 Певний час німці загравали з українцями. На перших порах вони не заперечували протии позиції націоналістів. Деякий час в обласній управі працювали бандерівці та мельниківці, допоки не пересварилися. Логічно, що новим хазяям така ситуація була  не до вподоби. Десь через рік все самоврядування ліквідували. Іншого від окупантів, якої б масті вони не були, годі було чекати.

– Доволі цікаво, а чи є якісь відомості, хто входив до складу управи?
– Хочу розшукати всіх, але деякі імена відомі, можливо, їх перелік доповнять читачі. Головою управи був Андрій Марченко, Роман Андріїшин (заступник), інженер Павло Єрастів (начальник канцелярії), начальники відділів: адвокат Євген Тиравський ( господарського ), інженер Анатоль Кох (освіти), лікар Аврамій Омельчук (здоров’я), інженер Юрій Критюк (лісів), адвокат Семен Волощак (податкового), референти: пропаганди Юрій Кох, безпеки Федот Юревич.

– Валентине Івановичу, а про когось з цих людей тобі щось відомо більше?
– Звичайно. Розповім про сім’ю Кохів, бо свого часу був причетний до організації вечора-пам’яті з циклу «Луцькі родини». Цей захід відбувся в обласній науковій бібліотеці. Під час війни ця родина тримала магазин, у якому можна було придбати книги, сувеніри, портрети Бандери, Гітлера, Грушевського, Петлюри…Це главі сімейства пригадали на суді та ув’язнили на 10 років. Син Богдан під час війни грав у театрі Луцька, у виставах якого теж переважала українська символіка. Так, у виставі «Назар Стодоля» у фінальній сцені актори розгортали жовто-блакитний прапор і демонстрували тризуб. У «Невольнику» виконували «Молитву за Україну». Йому також це пригадали та позбавили волі на 10 років. Після звільнення працював у Львівському театрі ім. Заньковецької. Одружився з сестрою актора нашого театру, пізніше кінорежисера Антона Тимонишина – Галиною. Власне, вона і розповіла мені про події 1941 року в Луцьку. А ось Юрія нацисти за надмірний націоналізм запроторили в Освенцім. Звідти його забрала невідома сім’я на своє господарство. Загинув у бою в Карпатах разом із загоном УПА. Ось така історія, яку маємо не тільки знати, а й шанувати.

Олег ЛОКАЧУК.
На фото з фондів Волинського краєзнавчого музею: революційний Луцьк 1917 р.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (65) - 15.4%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (193) - 45.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (110) - 26.1%