Про що розкажуть очі «капітошок»?

Про що розкажуть очі «капітошок»?

…Із недавнього листа до редакції: «Ми, батьки дітей реабілітаційної групи Камінь-Каширського дошкільного навчального закладу №3 «Казка», хочемо висловити щиру вдячність голові районної державної адміністрації Іванові Івановичу Вовку за батьківське піклування про наших діток. Адже вони у нас – з особливими потребами (порушеннями опорно-рухового апарату). Вимагають і особливої уваги, і особливого оточення, і особливих умов перебування. А що може бути більш значимим для нас, батьків, аніж те, завдяки чому ми живемо, ходимо по цій землі, дихаємо, любимо, творимо?.. Це – наші діти».

Самсонюк, Періг, Півень, Лівчук, Занчук, Теребейчик, Шеремета, Дзенік… Цих батьків (та й багатьох інших) доля змусила скласти неабиякий іспит. Кожному, хто хоча б на дещицю бере на себе їхні клопоти, вони несказанно вдячні. Як зрозуміти вагу цього «спасибі»?..

Услід за листом ми вирушили до Каменя-Каширського.

Реабілітаційна група при одному з дитячих садочків райцентру функціонує з 2003-го. На дверях читаю напис – «Капітошка». Навіть назвою дорослі намагалися внести трохи більше радості в життя тих крихіток, що тут навчаються. Із 9 вихованців «Капітошки» шестеро – мають серйозні вади опорно-рухового апарату. Тут, у садочку, вони не просто «здобувають дошкільну освіту». Напевне, це та категорія дітей, яким ця суха фраза, м’яко кажучи, не пасує. Тут вони пробують світ. На смак. На дотик… І випробовують його. На доброту… Тут вони і свої маленька сердечка вчаться відкривати для інших.

Ігрова кімната реабілітаційної групи – барвиста й жива, як ніяка інша в цьому дуже затишному навчальному закладі. На підвіконні – папуга, поруч – акваріум, посередині – парта…

«Це ми для Давидка поставили. Спеціально, – посміхається завідувачка «Казки» Катерина Леснік. – Гарний такий. Йому вже 11, але він із нами. Мама дуже захотіла, щоб Давид ходив до садочка. Вчителі до нього сюди приходять. Дуже любить рибок. Як настає субота, то так переймається, як там рибки чи папуга без нього в групі, аж плаче».


За словами Катерини Андріївни, попри те, що група ця існує давненько, лише тепер відчуває особливу увагу держави до особливих діток. Малі «капітошки» не мають розумових вад, навчаються за звичайнісінькою програмою, однак потребують лікарського догляду, фізичної реабілітації.  Тому в групі є басейн із кульками, тренажер, сенсорні м’ячі, масажне ліжечко, візочки…

«Завдяки голові райдержадміністрації  з обласного бюджету нещодавно нам виділили 60 тисяч на реабілітаційне обладнання. Це неабиякий подарунок і величезна підтримка насамперед для батьків. Я не пам’ятаю, аби раніше виділяли гроші спеціально для реабілітаційної групи. Такого не було! З дня на день маємо зробити і пандус при вході. Цього року замінили вікна в садочку… Останнім часом з допомогою влади придбали  сольову лампу, обладнання для аромотерапії. Меблі, килими, посуд, постіль…» – розповідає завідувачка.


Голову райдержадміністрації малі «капітошки» уже добре знають. Іван Вовк переймається долею вихованців групи не стільки через посадові обов’язки, скільки за покликом серця. Часто навідується до дітей із подарунками, співпереживає. Окрім вирішення поточних буденних питань щодо функціонування групи, допомагає родинам у лікуванні малечі.

За словами Івана Вовка, в районі 400 дітей із особливими потребами. Тому функціонування однієї групи, зрозуміло, проблему не вирішує. Однак, попри те, що за останні роки вдалося набагато покращити облаштування групи, нині у райдержадміністрації міркують над тим, як розширити приміщення, збільшити штат і відповідно кількість місць у ній. Мало того, є ідея щодо створення умов для кількаденного перебування малечі в цій групі. Щоб батьки із сіл могли у понеділок завезти дитя, а в п’ятницю забрати його. А увесь цей час із ним би працювали лікарі та вихователі. Батьки  – за. До слова, дитячий реабілітаційний центр нині облаштовують і в місцевій районній лікарні.

«Я бачу, що лікують не стільки процедури, скільки спілкування.  Коли дитина бачить, що потрібна іншим, почуває себе ліпше. Іноді, буває, прийду тихенько, стану, спостерігаю… А вони між собою так стараються спілкуватися, так копошаться… Оце лікує. Ці діти в колективі забувають про хвороби. Там – емоції, рух…  Якось хлопчик, якому взагалі складно було рухатися, взяв подарунка з тих, які ми принесли, і поніс до мене. У всіх – очі великі! Він майже не ходив! А тут – і несе, і спішить, і оченята світяться… Всі були шоковані. Він забув про вади», – не без емоцій зазначає керівник.

Звичайно, зробити так, аби ці діти і їхні батьки забули про вади, не вдасться нікому. Але навіть якщо на одне зітхання у їхньому житті стане менше – це вже добре.

…Ми навідалися до «капітошок» у тихий час. Більшість із них сопіли носиками в ліжечках. Малого Богданчика вихователька Оксана Бідун тримає на руках. Йому не спиться…

«Що зцілює цих діток?» – запитую у неї.

«Найбільше вони реагують на людяність», – чую у відповідь.


Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото автора.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (71) - 13.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%