«Волейбол у мене в крові», – Олена Рудик

«Волейбол у мене в крові», – Олена Рудик

У минулому номері «Волинської газети» ми повідомляли, що капітана луцької волейбольної команди «Волинь-Університет-ОДЮСШ» Олену Рудик визнали найгарнішою в жіночій Суперлізі. За результатами голосування тренерів дівчині присвоїли титул «Міс український волейбол»! 

Тож ми вирішили більше дізнатися про переможницю, а тому завітали в ОДСШ, де після чергового тренування й відбулося спілкування з найчарівнішою волейболісткою України.

21-річний капітан «Волинь-Університет-ОДЮСШ» родом із м. Ковеля, до м. Луцька переїхала після закінчення 7-го класу місцевої школи. Тут закінчила ліцей та вступила до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Зараз навчається на 5 курсі факультету фізичної культури, спорту та здоров’я.
Волейболом наша героїня почала займатися ще у м. Ковелі.
«Мама з татом у дитинстві захоплювалися волейболом, і мене підштовхнули до цього виду спорту. Коли я навчалася у четвертому класі, у школі проводився відбір до волейбольної команди, і я вирішила спробувати. Вийшло! І якось так припало до душі», – розповідає, посміхаючись, спортсменка.
Спочатку дівчинка грала у дитячому волейболі, а після переїзду до м. Луцька розпочала тренування у ОДЮСШ. Зізнається, що більш професійні заняття розпочалися під час навчання в одинадцятому класі. 
«На першому курсі у мене була серйозна травма коліна. Фахівці зробили дві операції, одна по пластиці зв’язок. Тож на два роки я практично «випала» з великого спорту, майже нічого не робила, бо проходила реабілітацію. А після відновлення почала грати у професійній команді у ролі зв’язуючого. Це вже третій сезон граю», – зазначає капітан команди. 

Розпорядок дня у спортсменок насичений, особливо, коли йде підготовка до офіційних матчів Чемпіонату чи інших відповідальних турнірів.
«Зазвичай, на день у нас два тренування. Після першого – поїли, поспали і знову на тренування. Увечері все повторюється, і так триває, поки триває Чемпіонат. А вільний час, коли випадає, намагаюся провести з сім’єю. Хоча з Луцька до Ковеля недовгоо їхати, та вдома буваю дуже рідко», – розповідає Олена.
Але, незважаючи на насичений графік, зізнається, що навіть під час хвороби тягне на тренування.
Цікавлюся, чи не заважає спорт особистому життю: романтичним стосункам та спілкуванню з друзями?
«Друзі – це команда! Звичайно, сходити на каву, подивитися фільм чи просто прогулятися, на це час є. Але, щоб постійно, то важкувато... Щодо особистого, то воно приходить і… йде. Такого, щоб постійного, то немає, – сміється. – Зараз для мене головне – це спорт, досягнення високих цілей саме в цьому».
А цілі – не з простих. Найбільша мрія – взяти участь в Олімпійських іграх, а з найближчих – завоювати золото в Україні!
«Поки є здоров’я – буду грати. Звісно, хочеться спробувати свої сили і за кордоном, але для реалізації цієї мрії ще поки рано щось конкретне планувати… Треба спочатку утвердитися в вітчизняному волейболі», – ділиться планами Олена.
Розпитую про нагороду, вручену на матчі з київським «Фаворитом».
«О, це було дуже несподівано! За день до того наш головний тренер Богуслав Галицький просто сказав, що мають комусь якусь нагороду вручати. Ніхто не знав, що це таке... А коли ми вже стояли перед початком гри, після традиційного Гімну, повідомили, що проводилося таке голосування серед наставників усіх команд жіночої Суперліги, і я отримала перемогу. Це було дуже-дуже неочікувано», – посміхається.
Олена згадує, що у той же вечір відправила мамі фото. І лише потім зрозуміла, що це досить серйозна нагорода!
Спортсмени багато подорожують, то ж вирішую дізнатися, чи вдається за матчами та тренуваннями хоча б познайомитися з новим містом?
«Якщо є трошки вільного часу, то ми стараємося пізнати кожне місто, у яке приїжджаємо. Але, щоб піти на якісь екскурсії чи півдня просто погуляти, то на таке часу не вистачає. Скрізь тільки зали міняються…», – розповідає наша героїня.

Цікавлюся, чи не жалкує про свій вибір, і чую рішучу відповідь:
«Волейбол у мене в крові. Коли щось виходить, і ти бачиш свої успіхи, виникає ще більше натхнення працювати і досягати нових вершин».
Більше починаю розуміти свою співрозмовницю після розповіді про минулорічний фінал у м. Южному, коли її команда грала з тернопільською «Галичанкою –ТНЕУ- ГАДЗ». Вирішувалася доля бронзових медалей…
«Це була дуже емоційна гра. Ми мали тоді виграти 3-0, але так сталося, що дві партії виграли, а третю – програли. І це вже йшла п’ята партія, і рахунок був, здається, 13-14. Тож нам потрібно було забити ще один м’яч. І всі на емоціях, а необхідно зберігати спокій. І тут ми виграємо… І це така радість, що аж сльози на очах і мурашки по тілу… Це не передати словами», – пригадує капітан «Волині-Університету-ОДЮСШ».
Напевно, саме через такі емоції і хочеться Олені Рудик та іншим дівчатам повертатися на поле знову і знову, незважаючи на важкі тренування та практично відсутність вільного часу. Лише жага до перемоги та команда, яка розуміє одна одну без слів… Тим паче, що зараз на меті ще вище завдання: завоювати срібні нагороди Чемпіонату!

Ольга КОНОНЧУК.

На фото автора та прес-служби ФВУ: Олена Рудик з трофеями; «Міс український волейбол» з Президентом Федерації волейболу України Михайлом Мельником та головою державної служби України з питань праці Романом Чернегою.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (67) - 15.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (199) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (116) - 26.5%