Під золотим тризубом

Під золотим тризубом

Незвичайна розмова у сушарці-рекордсменці…

За старовинним Дубечним на Старовижівщині, серед двохсотлітнього борового лісу, мов пароплав який, беззвучно попахкує в небо шишкосушарка. Вітер розчісує її сивувато-чорний, аж смоляний козацький оселедець, тягне до землі. 

– На зміну погоди, – мовить Михайло Бондар – козарлюга у формі лісничого із золотим тризубом на шапці-мазепинці, прислухаючись до лісу. А він на диво тихий і лагідний. 
І Михайло Петрович лагідніє. Добре, коли є мир і спокійно на душі, можна згадати минуле і подумати про майбутнє. Лісничий Дубечніського лісництва ДП «Старовижівське ЛГ» знає про це не з розмов: адже на Сході України, де точиться війна, був командиром взводу саперів, доводилося «робити» коридори для розвідників серед мінних полів і розтяжок ворога. Не раз дивився в очі смерті, бачив, як гинули бойові побратими, відстрілювався від сєпарів, потрапляв під обстріли своїх, бо ж не завжди вдавалося вийти в обумовлене місце при поверненні з чужого боку. 
Тепер війна приходить тільки у сни…
– На війні дома не снилася, – мовить задумано. – Може через те, що й сну такого не було: тільки вечоріє, як починаються «сєпарські всенічні» – обстріли до ранку. А повернувся додому, почала снитися війна…
Ця лиха тітка навчила цінувати мир, рідних, друзів, лісівничу працю. Затишок будівель. Він з великим пієтетом ставиться до шишкосушарки. Там, на війні, доводилося вгризатися у тверду глину-печоху, облаштовані бліндажі чи підвали вцілілих будівель були за розкіш… Тут, у мирнім житті, став дорожити цим «кораблем» із жарким серцем у трюмі, що дихає теплом і любов’ю… 
Його спроектував і побудував Адам Дмитрук – перший лісничий Дубечненського лісництва (а воно засноване 1944 р.). За цей оригінальний проект першої в Україні шишкосушарки Адам Лазарович від Мінлісгоспу України отримав звання заслуженого лісівника України, а досвід шишкосушарки був представлений на ВДНГ.
Найстаріша шишкосушарка за ці роки «прийняла роди» у мільйонів і мільйонів шишок, давши мільярди насінинок для створення сотень тисяч гектарів повоєнних борів Волині. І на пенсію не збирається.
Михайло Петрович провадить нас приміщеннями сушарки. Показує шлях шишки, з якої тут народжуються насінини. До приймального відділення врожай сосон тоннами привозять лісівники Старовижівського, Шацького, Любомльського, Ковельського, Турійського, Камінь-Каширського та Любешівського лісгоспів… Він потрапляє у засіки на горище, відтак стрічка транспортера поволі подає у верхні барабани, звідки після тижневої підсушки на малім теплі шишки потрапляють у барабани гарячого першого поверху, де й «розроджуються» насінням…
Михайло Петрович не обминає жодного бункера, кімнатки, відсіку, порипуючи старими східцями з горища провадить аж до підвалу-котельні, яка працює на дровах і шишках, демонструючи унікальну конструкцію сушарки-ВДНГівки. Скрізь відчувається рука господаря, панує чистота і затишок. Зрештою впиняємось у насінній коморі, де на стелажах стоять бутлі з обезкриленим і очищеним насінням сосни звичайної. Тут вони, при потребі, можуть стояти до 20 років, зберігаючи свою схожість.
Михайло Петрович насипає їх повну долоньку. 
– Тут – тисячі насінинок, фактично невеличкий лісочок, – каже зважено. – На гектар-два, якщо висіяти, саджанців стачить, – і зі знанням додає: – У кілограмі – близько ста тисяч насінин, щоб їх отримати, потрібно переробити сто кілограмів шишок. Зі ста тонн можна отримати лише тонну насіння. У нас план – 2 тонни, та ми заготовляємо трохи більше, щоб був запас. Їх заготівлею займається лісова охорона, допомагає населення, іноді й члени учнівських лісництв.

Заготівля шишок, мовить лісівник, одне з найвідповідальніших завдань. Адже це не яблука і не грушки, рвати їх важче, та й з однієї сосни можна зібрати не більше 5-7 кг, а з 1 га насаджень – до 500 кг, які можуть дати 5-7 кг насіння. Та й не кожного року сосни родять, не скрізь є підходящі високобонітетні, зокрема й клоновані плантації для збору якісного насіння. А саме від цього залежить, якими будуть ліси майбутнього.
– Лісогосподарства перераховують нам гроші, ми переробляємо шишки і віддаємо їм насіння, – продовжує розповідь, показуючи на бутлі, що стоять на полицях насіннєвої комори. – Відтак воно висівається у лісові розсадники Михайло Бондар. 
Що на Старовижівщині може бути якісне насіння, свідчить бір майже двохсотрічних сосон побіля самої сушарки, а в 19 кварталі збереглися навіть понад трьохсотрічна сосна та найстаріший дуб Волині, якому за 600. Сосну двом козакам не обійняти, дуба – й поготів. 
– Колись про цих старожилів телебачення знімало фільм, і я вперше потрапив в історію, – загорілись очі спогадом. – Тоді на нашому шляху трапився вуж, налякавши тележурналістів, а я взяв його до рук та переніс в безпечне місце, чим здивував ваших колег і… втрапив ще й у кадр.
Сушарка дихала теплом, і наша розмова непомітно зайшла про війну.
– 1 вересня хотів завести Михайлика, нашого найменшенького сина, у перший клас, та мене призвали в армію, – мовив розчулено. –14 вересня вже був на полігоні у Яворові, у складі 4 механізованої окремої бригади проходив навчання. Я за спеціальністю сапер, при радянських часах ішов в Афганістан, але залишили в «учебці» готувати інших, так і пішов по цій спеціальності. 
Довелося служити рік, був старшиною. Одразу потрапили на Луганщину – у Новоточків, Гірське, наш 4 батальйон 24 бригади тримав оборону 8 населених пунктів, був розгорнутий на кілометрів 30. 
Згодом нас перевели у Донецьку область, ми потрапили в Авдіївку...

– Сапери оберігають наших хлопців? 
– Якщо розвідка йде позаду нас, то самі розумієте, що ми – як смертники. Бо йдеш, а на тебе вже стільки наставлено. Потрібно бути дуже обережним й уважним, бо можеш підірватися. Бо ж стільки різних саперів «попрацювало» перед нами… Стільки разів потрапляли на свої і на їх розтяжки… 

– Чи відчували ви підтримку своїх колег-лісівників?
– Однозначно… Тоді директором був Андрій Михайлович Бабій. Як я ішов, надали допомогу, потім висилали теплий одяг. Колеги підмагали, хто чим міг… А ще два волонтери з Ратнівщини… Пригадую, на перших порах виникла проблема з бронежилетами… Та згодом і її вирішили… Я вважаю, що цим ми завдячуємо волонтерам… Не знаю, що й було б, якби не волонтери, не підтримка усіх тих організацій технікою, коли мобілізовані йшли зі своїми КрАЗами, КАМазами, були такі у нас львівські хлопці… По ньому луплять, а він везе ліс на висотку… Його стараються першим знищити, щоб не довіз, а він по три ходки – туди й назад. А вони по ньому луплять…

– А волинський ліс ішов до вас?
– Спершу ішов, а потім не зрозуміло, де він дівся. Мусили дозаготовляти потрібні балки біля річки Сєвєрного Донця… 

– Чи маєте відзнаки за участь у війні?
– Так, від начальника Генштабу Віктора Муженка медаль «За відвагу». Ще була медаль перед тим, та по цю пору ніяк не можуть вручити….
– Як зайшли у Кримське, то відсотків сімдесят були налаштовані проти нас, а як трохи їх там побило і ми почали їм допомагати, де града розмінувати чи що на городі, та стали волонтери з поміччю їхати, ставлення змінилося… Господарства ж нема, магазинів теж, а ми їх підтримували… А коли з Сокольників сєпарів вибили, то місцеві почали навіть трохи вертатися, бо ж кожен хоче до рідної хати… Населення там здебільшого російськомовне, але є й українськомовне…

– Розкажіть про своє сьогоднішнє життя! Яке у вас лісництво, хто ваш помічник, майстри лісу? – повертаємось до мирного плину.
– Маємо 7778 га лісу. Помічник – Андрій Петрович Авдіюк. У лісництві вісім обходів, ними опікуються майстри лісу Анатолій Денисович Юхимук, Юрій Петрович Шустер, Анатолій Олексійович Чекун, Володимир Сергійович Токар, Володимир Леонідович Бегаль, Володимир Васильович Скакун, Петро Андрійович Топчук, Петро Степанович Хомич… У середньому кожен доглядає по 1 тис. га. Двоє майстрів – вже пенсійного віку, але обоє ще працюють. Торік мали 3 тис. головного та 7 тис. проміжного користування, а всього заготовили 10 тис. кубометрів деревини, – і, показавши на поле побіля сушарки, мовив: – Ми тут мусили робити суцільно-санітарну, бо верхівковий короїд пошкодив усі сосни, восени вже й підготовку грунту зробили, залишилося тільки посадити новолісся. Тут 1,100 га. Будуть культури з екзотикою – сосна звичайна, ялина європейська, бархат амурський, дуб бориальний, з кущових – дикі груша та яблуня, акація біла, трохи сіянців акації клейкої рожевої. Хочемо зробити щось нестандартне. Як у поблизькому парку… Там зараз 123 види, понад 70 табличок…
А ще лісництво має дозволи на суцільно-санітарні рубки, частково – головні, все потрібно заліснити… Буде до 20 га.
… Михайло Бондар народився 1966 р. Разом з дружиною Ніною Ісаківною виховують троє дітей – дочка Аня вже має свого сина, старший Віталій нещодавно повернувся з армії, а наймолодшому Михайлові, якого 1 вересня 1914 р. мав вести у перший клас, тепер 10 років. Бува, розповість рідним, як на Новий рік при виході з Кримського їх зустрічав Геннадій Москаль, вітав із Новим роком, наливав по келиху шампанського і вручав кожному подарунок… Та вже через два тижні викликали з дому на другу ротацію, тож мусив доганяти ешелон зі своїми... Тоді дуже бомбили 31-ий блокпост, багато хлопців полягло, тож і викликали їх на передову… 
Війна зі спогадів відступає неохоче, та мирне життя перемагає. Дякувати Богові, мамі, дружині, дітям, онукові, односельцям, друзям, колегам-лісівникам все стає на свої місця… У Рокиті, де мешкають, мама Галина тримає ще корову, трохи курей… Має Петро Бондар косилку, трактора, обробляє 3 гектари кормового поля, сіє тритикале, садить картоплю, вирощує овочі…Колись дід тримав коня, тепер на зміну прийшла техніка.... 
Та попри все, захоплюється рідним лісом. Там і звір ходить – лось, олень європейський, дикі свині, козулі, борсуки, лисиці, бобри, ондатри, зайці-русаки, і ліщина горіхи родить, і ягоди якої хоч набереш… І мир панує… І це найдорожче…
Михайло Петрович позирає на кораблик-сушарку… З димарні тягнеться у небо козацький кучер… Говорить про мир із небом, про майбутнє лісу, про життя задля прийдешніх поколінь.

Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото автора: Михайло Бондар.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 14.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (212) - 46.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (124) - 27%