→Новини

Без імені, прізвища, віри і мови. Але – живий!

Незвичайна доля солдата-афганця, який після потрапляння в полон перетворився на... афганця.

Ігор Бєлокуров народився 1 січня 1963 р. Судячи з прізвища, в родоводі має якесь російське чи білоруське коріння, але до призову в армію проживав у с. Велика Глуші Любешівського р-ну Волині. На строковій військовій службі – з 29 вересня 1981 р.

Вочевидь, після дворічної армійської служби цей «воїн-інтернаціоналіст» підписав контракт і став прапорщиком. Із 9 квітня 1988 р. вважається таким, що пропав безвісти, в провінції Кандагар Афганістану. На момент полону він був військовослужбовцем в/ч 71176. Вдалося знайти сліди як мінімум одного однополчанина прапорщика Ігоря Бєлокурова – уродженець російського м. Новоузєнск Сараторской обл. РФ Альбек Бєсєнбєєв 19 жовтня 1985 р. у складі підрозділу брав участь у бою за звільнення блокованої противником автоколони в горах провінції Кандагар, знищив двох ворогів, але й сам зазнав смертельного поранення...

Тепер виявилося, що Ігор Вікторович за нез’ясованих обставин потрапив до рук за радянською термінологією душманів, за ісламістською – моджахедів. Судячи з віку, екс-громадянин СССР міг в Афганістані одружитися та стати батьком багатьох дітей. Як його звуть та яке дали прізвище після прийняття ісламу, невідомо.

Російській експедиційній групі, яка в цьому районі Афганістану шукала запаси води, він пояснив, що вже не здатен говорити ні українською, ні російською мовами. Вочевидь, лукавить, та через перекладача навів доволі точні дати як народження, так і служби в армії, що свідчить про гостру пам'ять нашого співвітчизника.

«Ігор Бєлокуров був не єдиним мешканцем села Велика Глуша, що у Любешівському районі, хто служив в Афганістані. З цього ж села – Олександр Пасик, який 19-річним загинув у тому Афгані 7 серпня 1984 року.

«Кажуть, мати довго не вірила у те, що міг загинути, бо зник – як у воду канув, ніякісінької ж звістки. Але згодом облаштувала таки на цвинтарі символічну синову могилу. Начебто у труну поклала його одяг і навіть поставила на могилі памятник. Місцевий священик отець Олександр Шпаковський каже, що довго відмовляв її від цього, бо ж у Бога нема мертвих, у Бога – всі живі. Тому, якщо нема доконаного факту загибелі, не варто робити навіть символічну могилу. Звертався з цим і до правлячого архієрея УПЦ митрополита Ніфонта, який сказав, що жінка має слухати свого материнського серця, але те ж не радив поспішати з могилою та пам'ятником. «А жінка казала, що їй важко жити в невідомості, на Проводи всі ідуть на рідні могилки, їй здавалося, що так буде легше її серцю. Бо ж минуло вже кілька десятиліть»», – повідомила про зовсім несподіваний фінал цієї історії журналістка Наталія Малімон із газети «День».

...У радянські часи саме комсомольські організації найактивніше займалися темою увічення пам'яті про волинян, які загинули в Афганістані. Їх нараховується 70 убитих і раніше 3, а тепер – 2, що пропали безвісти.

Але після подолання московського ГКЧП і здобуття Незалежності України не лише майно КПСС було націоналізоване, але й комсомольське. Відповідно, всі матеріали, які дбайливо збиралися пошуковцями про долю кожного волинянина, який брав участь у бойових діях у ДРА, фактично втрачено, і їх треба збирати заново.

Цим, власне, й займається облорганізація обласного осередку Спілки ветеранів Афганістану, яку очолює рядовий запасу Григорій Павлович. Із ним і плануємо детальніше поспілкуватися не тему долі прапорщика Ігоря Бєлокурова...

Наш кор.

На фото з відкритих джерел: уродженець с. Велика Глуша Ігор Бєлокуров, який зник безвісти в Афганістані в 1988 р., знайдений там цілим та неушкодженим...