Чорнобильська кривда

Чорнобильська кривда

Хай буде атом робітником, а не солдатом! Старий радянський лозунг, гігантськими буквами написаний на знищеному радіацією житловому будинку в м. Прип’ять, так і не втратив актуальності. Але читається вже по-іншому…

Сьогодні – знову 26 квітня. І вкотре в Україні відбудуться заходи (саме заходи, тобто, формально-бюрократичні покладання вінків та квітів із полум’яними промовами на визначену тематику) з приводу чергової річниці аварії на ЧАЕС імені Владіміра Лєніна. Комусь вручать грамоту, когось навіть нагородять… І – порозходяться, хто куди. До наступної річниці «чорнобильська тема» буде вичерпаною…
Але пора вже говорити не лише правду про наслідки вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної станції, але й звернути увагу на кривду.
Рівно 30 років тому як студент факультету журналістики Київського держуніверситету разом із іншими однокурсниками я 2 тижні працював кореспондентом в газеті «Трудовая вахта». Редакція знаходилася в м. Чорнобиль, а видання розповсюджувалося в усій 30-кіломтеровій зоні. Під час роботи довелося побувати скрізь: від накритих саркофагом руїн реактора до могильника, де зберігалася радіоактивна техніка…
За радянським законом я та інші журналісти мали б статус учасників ліквідації аварії на ЧАЕС якоїсь мінімальної категорії. Але за українським ми ніби й не працювали в зоні ураження мирного атома, який перетворився з робітника на солдата… Власне, ніхто ніяких посвідчень чи пільг і не просить. 
Та питання в іншому: кому ж тоді пороздавали «чорнобильський статус» і хто повинен за це платити?
Раз ЧАЕС на момент вибуху в 1986 р. належала до союзного міністерства атомної енергетики і навіть дозвіл на смертельний експеримент давали з Москви, то й опіка над постраждалими, в якій би з країн екс-СССР вони нині не проживали, повинна лягти на плечі влади Російської Федерації як правонаступниці Союзу. Власне, золотовалютний запас і нерухомість за кордоном вона собі ж забрала? А чому тоді довгограючу чорнобильську біду залишили в спадщину лише Україні?
Тому офіційний Київ уже давно повинен порушили питання перед Кремлем про потужну грошову компенсацію за заподіяне на ЧАЕС зло. І саме з цих коштів (німці ж заплатили колишнім остарбайтерам компенсацію!) треба фінансувати в нашій країні різноманітні пільги.
Але кому вони належать? Чому на них розраховують сотні тисяч абсолютно не причетних до чорнобильської теми людей, які ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС хіба що по телевізору бачили? Доки ми будемо продовжувати гру в дешевий популізм, і замість того, щоб реально допомагати тим, хто йшов у самісіньке радіоактивне пекло, роздаватимемо якісь дрібні привілеї тим, хто на них абсолютно не має ніякого права?
Чи в нашої влади в голові лише російська труба, якою хочемо й далі качати газ у Європу? А якщо ця труба десь на Волині вибухне, хто за це відповість і, найголовніше, заплатить потерпілим?

Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Валерія КРИВОПАЛОГО: автор цих рядків у м. Прип'ять, 30-кілометрова зона навколо ЧАЕС, весна 1988 р.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (603) - 86.3%
Пізно (25) - 3.6%
Яка різниця? (13) - 1.9%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (29) - 4.1%