Луцьке життя люблінського тролейбуса

Луцьке життя люблінського тролейбуса

Ви ще ні разу не були в Європі? Не журіться. Бо не залишаючи межі Луцька, можна таки відчути себе на якусь мить за кордоном, зокрема – у Польщі. Для цього лишень треба проїхатися тролейбусами, які міська рада придбала у своїх партнерів із Любліна. Минуло більше півроку, а в цих тролейбусів навіть зовнішній вигляд не змінився: продовжують рекламувати польські товари та послуги – від спа-салонів до люблінських видань.

Усе почалося з того, що влада Любліна, отримавши фінансову підтримку від Євросоюзу, купила нові тролейбуси. А що робити з тими, що раніше курсували вулицями цього міста? Віддавати на металобрухт було шкода, бо перебували ще в доволі доброму технічному стані. Коли ж у влади міста-побратима Луцька виникла пропозиція купити ці тролейбуси, то ідея виявилася однаково доброю для обох сторін. І польські тролейбуси, врешті-решт, вийшли на українські маршрути.


А як почуваються у них водій, кондуктор і пасажири? Чи комфортно їм? Вирішила перевірити, як живеться всередині цього пасажирського транспорту тимчасовим «мешканцям єврозони».

Ось і наш герой – 212-й, 1987-го року випуску. Біля дверей залишилися польські умовні графічні позначення, які зрозумілі всім: на роликах, із морозивом не заходити. Є можливість зайти з візком. Потрапляю всередину. Над входом, як і в наших маршрутках, розташовано червону кнопку – сигнал до водія. Зверху, щоправда, попередження: за викликом не спиняється. Поряд українською мовою на приклеєному клаптику паперу дописано: «Сигнал не працює». Вартість квитка в польському тролейбусі –наша. Біля кабіни водія – попередження польською про заборону палити в салоні. Є малюнки-позначки, що це місця для інвалідів та дітей. Помітно залишки якихось металевих кутників: напевно, колись, в іншому (польському) житті, тут розміщували оголошення чи рекламу. Нині на це ніхто не зважає, бо всюди у салоні, чи то справа, чи то зліва, розклеєно різноманітні папірці.


Широкі проходи, багато вільного місця. Розумію, що для візків. Місць для сидіння менше, ніж у наших сучасних. Самі крісла м’які, ще не зовсім протерті, без дірок. Це за стільки років!.. Але до деяких уже добралися руки народних «умільців»: порізали, трохи пошматували. Чи не скарб, як Остап Бендер, шукали?

Чую перші репліки пасажирів:

– Які високі сходи! Це ж перечепитися можна і гепнути чи ногу підвернути…

Запитую в поважної пані, котра примостилася на задньому сидінні в кінці салону, чи зручно?

– Ось тут сидиш і відчуваєш людину позаду себе, настільки вузько, або збоку тисне (невже наші люди повніші за європейців? – авт.). Зате прохід широкий. Ніхто не нависає над тобою. Всім вистачає простору…

Аби не відволікати водія та кондуктора від роботи, спілкуюся з ними вже на кінцевій зупинці.

– На 212-му я вже десь півроку, – каже шофер, пан Сергій. – Зручне, комфортне сидіння, та й сам тролейбус іде плавно, м’яко. Хороший. Але він ще у Польщі поіржавів: треба вже ремонтувати кузов. Та не в тому річ: будь-яка техніка поламається на наших дорогах. Тому погано, що до цих тролейбусів нема обіцяних запасних частин. Щось там шукають… Та й у нас не вистачає персоналу: слюсарів мало, електриків. Хто на таку малу зарплату хоче працювати? Одиниці. Тож коли якась поломка, доводиться стояти в черзі.

– Я вже шість років працюю в депо, – долучається до розмови кондуктор – пані Олена. – Є з чим порівняти. В наших тролейбусах, як на мене, тепліше. Але тут сидіння м’які. Добре рухатися салоном, місця більше, не доводиться розштовхувати пасажирів ліктями. А те, що кажуть про високі сходи, то вони у всіх тролейбусах однакові. Щоб коли дощ – не заливало…

У кінці розмови згадала розповідь знайомої про те, як одного разу, перебуваючи в Польщі, їй довелося добігати до тролейбуса, що от-от мав рушати. Водій помітив дівчину, відчинив двері. Захекана, зайшла до салону. Минуло кілька секунд, і шофер голосно мовив: «Ой яка неладна пані, навіть не подякувала, що зачекав». Їй стало незручно за таку неввічливість…

Тож мені не хотілося бути «неладною», і я подякувала своїм новим знайомим за щирість. Напевно, саме культура, котрої нам інколи бракує, і є одним із показників «європейськості»… В усякому випадку, сидінь за 20 років експлуатації в тролейбусі ніхто з люблінських пасажирів не порізав.

Наталія ГЛАВНІЧЕК.

Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (235) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (169) - 31.2%