Брехня в обгортці правди

Брехня в обгортці правди

Коли в країні неспокійно, сусіди починають реагувати. Одні – виваженістю та підтримкою. Інші – провокаціями та злослів’ям. І якщо на передньому краї цієї боротьби перебувають чесні бійці, то за спинами – загороджувальні загони ідеологічного фронту, котрі взяли на озброєння методи НКВД…

Один із корпусів Луцького ВПУ будівництва та архітектури має доволі символічну історію. Саме тут під час існування Польської держави розпочали спорудження потужної радіостанції. Будівництво, що за своїм розмахом майже повторювало масштаби кілька років тому зданого в експлуатацію найбільшого в Західній Україні луцького стадіону, було не менш стратегічним об’єктом. Бо неодноразово не стільки представники влади, як різноманітних громадських організацій та партій нарікали: радіостанції, що працювали на теренах УРСР, наповнювали радіоефір передачами українською та польською мовою, які не тільки прославляли сталінізм, але й ставили під загрозу внутрішню ситуацію в прикордонному воєводстві. Сигнал, що посилала станція з Варшави, був надто слабким, аби конкурувати з житомирським аналогом. Тому й почали будувати. І – майже збудували. Тільки настало 17 вересня 1939 р., і проект відпав як непотрібний новим господарям Волині. Майже готова до експлуатації радіостанція не працювала аж до самісінького літа 1941-го, бо, на підставі пакту Молотова-Ріббентропа, СССР і «третій рейх» домовилися уникати будь-якої агітації, що могла нашкодити союзникам з Москви та Берліну.

Врешті-решт, цей будинок за прямим призначенням так і не використали, а згодом передали для потреб навчального закладу.

Для чого цей екскурс в історію? Та все дуже просто: Україна навіть після 70 літ після свого звільнення від нацистів і на 23-му році власної Незалежності так і не розробила дієвих заходів не тільки інформаційного впливу на сусідні держави, але й показала повну неспроможність захистити вітчизняний медіа-простір! Про мережу Інтернет наразі говорити не будемо, бо там існує своя специфіка. А от про засилля в нашому ефірі чужомовних радіостанцій та телеканалів – якраз на часі! Бо в ситуації, коли для багатьох громадян України російська мова не вважається носієм чужої ідеології, а засобом повсякденної комунікації, саме ЗМІ, офіси яких розміщено частково в Києві, а здебільшого – в Росії – стали знаряддям не тільки введення в оману громадян РФ, але й інструментом впливу на внутрішню ситуацію в нашій країні!

Коли існував СССР, то – не будемо гріха таїти! – кращі журналістські сили працювали в Москві. І не тому, що хотіли продемонструвати свою любов до російського народу навіть більше, ніж самі росіяни. Просто в союзні часи такі видання як «Литературная газета», «Огонек», «Новый мир» чи «Комсомольская правда» акумулювали в своїх редакціях кращі творчі сили, а статус загальнодержавних допомагав їм уникнути містечкового впливу провінційних партійних гауляйтерів. Проте після розпаду Союзу ситуація кардинально змінилася. Провідні російські медіа не тільки намагаються закріпити позиції свого Президента Владіміра Путіна на власному просторі, але й прагнуть поширити його вплив на сусідні країни. Оскільки опозиційні медіа там в одному випадку повторили долю динозаврів, а в другому виконують роль Моськи, що гавкає на Слона, то лояльні ЗМІ отримують всіляку підтримку влади всіх рівнів. Виникла така собі «партія телевізора», котра відіграє одну з ключових ролей у забезпеченні позитивного іміджу Кремля як усередині країни, так і за її межами. Мало того, ідеологічна інтервенція високоточної мас-медійної зброї масового враження відбувається без жодних перепон із боку Української держави, а гідно протистояти їй ми або не маємо змоги, або бажання.

Лакмусовим папірцем стали свіжі події. Навипередки в обпльовуванні нашої держави почали змагатися як російські політики, так і найняті ними журналісти. Причому глузлива риторика стосується однаково як глави держави, лідерів опозиції, так і всього народу. Лякають словами та санкціями, змальовують похмуру картину нашої дійсності та реально вбивають клин між мешканцями різних областей України. Що не репортаж – то початок зі слів «На Українє бєспорядкі»… А в одному з телезвітів про два київських майдани взагалі прямим текстом сказано: «Граждан Украіни обьєдіняют развє что граніци іх государства, да і тє досталісь ім по наслєдству от бившего Союза».

Що ж, поживемо-побачимо, чия корова раніше здохне. А Збігнєв Бжезінські, один із провідних фахівців західного світу з проблематики пострадянського простору, який задовго до руйнації СССР передбачив крах серпасто-молоткастої імперії, нещодавно спрогнозував недалеку перспективу держави з двоголовим орлом на гербі та тандемом низькорослих вождів у Кремлі. Там існуватиме доволі кволий режим, який матиме всі ознаки нікчемної резервації. Не хотілося б такої долі доброму та великому російському народові, але те, що творять в інформаційному просторі його окремі представники та їхні господа, схиляє до думки, що американський політолог близький до істини… Бо зло має здатність повертатися до тих, хто його породив.

Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%