У Війницю – з Тюмені!

У Війницю – з Тюмені!


Територія, яка підпорядкована Війницькій сільській раді, має досить зручне географічне положення. Адміністративним її центром  є с. Війниця, яке розташоване на відстані 44 км на захід від обласного центру області і на відстані 6 км на північ від районного центру смт Локачі. Побіля села проходить автомобільний шлях національного значення Устилуг – Луцьк – Рівне.

З очільником громади ми спілкувалися не так давно. Жителі с. Губин, Михайлівка, Павлівка та Тумин, які входять до складу Війницької сільради Локачинського р-ну, уже, напевне, не пригадають, з якого часу Мирослав Базар із ними. Допоможемо їм у цьому.

– Мирославе Богдановичу, мені неодноразово доводилося чути позитивні відгуки багатьох своїх односельчан про Вас і як керівника, і як людину. Ми також знаємося чималий період, але хотілося більше дізнатися про Ваш життєвий шлях. Звідки і як він розпочався?
– Вважаю себе тернопілянином, хоча народився у далекому і холодному російському краї – Тюмені – в 1954 р. Чому там? У 50-х роках сім’я була вивезена. То був час, коли Сибір українцями заселяли примусово і масово. Щоправда, як не парадоксально, але довго ми там не пробули. Напевно, трапився совісний чоловік у каральних органах, який докопався до істини, і родина вернулася назад. Молодий період мого життя до 25 років минув у м. Тернополі. Після закінчення місцевого педінституту разом із дружиною переїхали на Волинь. Більше півтора десятка літ пропрацював у школі вчителем. А в 1996 р. мене обрали головою сільської ради. З того часу беззмінно на цьому посту.

– То вас, напевно, можна вважати патріархом самоврядування у районі? Понад 20 років – усе-таки, період немалий для очільника громади.
– Чомусь так сталося, що вибір постійно падав на мене, хоча я неодноразово пропонував певні кандидатури, які заслуговували і на увагу, і на повагу. Останній раз не мав ніякого бажання знову висувати свою кандидатуру на голову. Думаю, дослужився до пенсії – і баста. Незамінних людей не буває. Але не так сталося, як замишлялося. Один кандидат на посаду голови сільради у якийсь момент взяв і передумав, оскільки знайшов іншу роботу з достойнішою платнею, ніж у сільського голови. Написав відповідну заяву, аби у списках його прізвище не фігурувало. Моє потрапило знову. Документи з власним підписом у сільську виборчу комісію дівчата подали в останній момент. Так добровільно-примусово знову пішов на вибори і отримав значну підтримку серед семи інших кандидатів. Ушосте зайняв посаду голови. Безперечно, то велика довіра від громади. Тож, зрозуміло, її треба виправдати. Хочеш чи не хочеш, але мусиш звалювати ношу на плечі і братися за роботу.

– За роки, відколи керуєте самоврядним органом, певні зміни на краще відбулися чи все йде наїждженою колією?
– Коли обрали вперше, відповідальність, на мою думку, була дещо меншою. Нині вона зросла у кілька разів. Усе, як мовиться, замикається на сільській громаді та її керівнику. Нині практично ніхто такої допомоги чи державної субвенції, які ми мали в середині 90-х – на початку 2000 років, не дає. Бюджет став мізернішим. Та, все ж, якось виживаємо та помаленьку даємо собі раду. Слава Богу, не на останньому місці у районі. Стараємося щорічно не тільки виконати планові бюджетні показники, а й перекрити їх. У міру можливостей вирішуємо питання соціального характеру. Маю на увазі ремонти певних установ, які знаходяться на нашому балансі, частково лагодимо дороги. Хоча за ті мізерні кошти, які у громадській скарбничці, капітально відремонтувати їх нема змоги. Тож відбуваємося поточними марафетами. Ямки на дорогах стараємося закидати вчасно і доброякісно. На початку 2000-х, як вже зазначав, мали змогу робити і капітальні ремонти. Зокрема, в Тумині, на Війниці, в Павловичах. У Губині вимостили щебенем дорогу до кладовища. До того там весняної чи осінньої пори було ні пройти, ні проїхати. Поховати людину – ціла проблема. У цьому ж селі зробили шматок дороги від магазинів до церкви. 

– Мирославе Богдановичу, слухаєш вас і диву дивуєшся, якими тільки питаннями не займається сільський голова…
–Так, роботи багато і вона різноманітна, охоплює широкий спектр проблем. Іноді навіть не знаєш, коли зранку йдеш на роботу, чим будеш займатися. Плануєш одне, а на поверхні з’являється інше. Уявити наше життя від щоденних клопотів просто неможливо. Часом треба і вчити людей, і за ними трохи дивитися та надавати чи консультацію, чи певну допомогу. Іноді доводиться брати на себе й організацію похорон, коли з життя йде одинока людина. За період моїх каденцій мав 5 чи 6 таких випадків. У житті по-різному складається, і від самотності  ніхто не застрахований.

– Скажіть, будь ласка, якою є перспектива дороги Губин – Тумин, яка має далеко не місцеве значення? 
– Якщо чесно, то поки що необхідних коштів у громади нема. Дорога й справді поруйнована і давно просить уваги до себе, оскільки зв’язує не тільки населені пункти Локачинського, а й сусідніх районів. Можливо, проблема зрушиться з місця, коли запрацює об’єднана територіальна громада. Але це вже залежить не від нас, а від вищих державних ешелонів влади. Низи свою місію виконали в повному обсязі. Зазначу, що ранньої весни мали деякий інцидент із лісівниками. Їхні лісовози з деревиною почали руйнувати і так понівечене покриття. Аби запобігти такому явищу, жителі Тумина навіть заблокували рух кількох лісовозів. У ситуацію втрутилася і поліція, і влада. Консенсу після палких перепалок досягли. Приємно, звичайно, що громада береться активно наводити порядок на території, на якій проживає. Вона стає її справжнім господарем і хоче почуватися комфортно. Ніхто інший не прийде сюди і не буде клопотатися за наведення порядку. Свої права маємо відстоювати самі. Коли в оселі треба підмести долівку, то сусіда не кличемо. Кожна господиня особисто піклується про порядок у себе вдома. А для населеного пункту такою господинею повинен стати кожен його житель. Тільки при такому підході наше життя стане змістовним та духовно багатшим, зросте загальна культура усіх і кожного особисто.
На закінчення нашої розмови Мирослав Базар озвучив ряд амбітних наміток, які стоять перед громадою на найближчу перспективу. Вирішити їх, думається, складнощів не буде, коли є добра воля і керівника, і очолюваної ним громади.

Розмовляв Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото автора: голова Війницької сільської ради Мирослав Базар.  

Візитна картка
Населені пункти Війницької сільської ради знаходяться в межах Поліської низовини (лісова агрокліматична зона) на межиріччі двох річкових басейнів: р. Західний Буг (до нього належить річка Війниця з численними невеличкими притоками, яка протікає територією сільської ради практично з півночі на південь) та р. Прип’ять (річка Турія з притоками, яка має напрямок течії з південного сходу на північний захід). Це так званий Головний Європейський вододіл, який розмежовує басейни Чорного (річки басейну Дніпра (Прип’яті)) і Балтійського (річки басейну Західного Бугу) морів. Особливості гідрографічного розвитку території знайшли своє відображення і в характері рельєфу, який відрізняється невеликим розчленуванням поверхні з абсолютними відмітками в межах 220–240 м над рівнем моря. Лише в південній частині спостерігається певне погорбовання рельєфу з появою балок. Клімат помірно континентальний з м’якою зимою та теплим літом. Опадів випадає достатня кількість для нормального розвитку рослинного покриву (близько 550–600 мм). Тривалість періоду активної вегетації становить майже 150 днів. Ґрунти дерново-підзолисті і болотні, в тому числі торф’яні. З корисних копалин на території сільради є пісок, який можна використовувати в будівництві. Нещодавно знайдені невеликі поклади газу біля с. Тумин. Є невеликі поклади торфу.



  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (67) - 15.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (199) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (116) - 26.5%