Традиції Магдебурзького права

Традиції Магдебурзького права

Дві сотні науковців ділилися в Ковелі результатами своїх пошуків.

Ви знаєте, хто може стати відьмою? Чи як до себе гроші принадити? І навіщо горобців палити? А от краєзнавці, які минулого тижня зібралися у Ковелі, почули відповіді не лише на ці, а й на багато інших, значно серйозніших питань. Бо досліджуючи історію та сучасність Волині, науковці стільки цікавих фактів знаходять, що аби ними поділитися, щороку організовують зустрічі.

Тож своєрідним підсумком року стала 50-та Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція, присвячена 22-й річниці Незалежності України і 495-річчю надання Ковелю Магдебурзького права.

Дві сотні учасників із Волині, Рівненщини, Житомирщини привезли стільки пізнавальної інформації, що навіть двох днів не вистачило, аби хоча б торкнутися кожної з праць.

Тому найґрунтовніші дослідження було вміщено у книзі «Минуле та сучасне Волині та Полісся: Ковель і Ковельщина в історії України та Волині», виданій буквально нещодавно.

Збірник на 600 (!) сторінках хоч і називається науковим, але фактично є науково-популярним. Адже матеріали його викладені у формі, доступній навіть школярам. А факти настільки різнопланових напрямків, що не залишать байдужим жодного читача. Що вже казати за «живий» діалог краєзнавців під час самої конференції!


От, наприклад, про вже згаданих волинських відьом, гроші й горобців розповіла праця кандидата історичних наук Світлани Чибирак. Звідки жінка про це дізналася? Від автора Гімну України Павла Чубинського. Точніше – його етнографічної праці, яка з’явилися після відвідин Чубинським Волині.

Так, розмовляючи із мешканцями нинішньої Ковельщини, етнограф почула, що «відьмою може бути лише жінка». А щоб нею стати, «потрібно в північ піти на перехрестя і там чекати на чорта. Жінка, щоб стати відьмою, повинна відректися від Бога і записати свою душу чорту». Біс же, натомість, має виконувати будь-яке бажання відданої йому відьми.

Той же Павло Чубинський дізнався, що в селах Волині люди знали, як гроші до себе принадити. Для того треба було срібну монету «заговорити». Тільки замість «чари-бари» казати: «Анталюз маю». І не коли-небудь, а на Великдень. І не де-небудь, а в церкві, коли священик вітався «Христос Воскрес!»

А от навіщо в Голобах посеред зими горобців, а посеред літа – кажанів ловили, розповідати не буду. Хай інтрига тягнеться доти, доки не відвідаєте  Музей етнографії Волині та Полісся при СНУ ім. Лесі Українки, де його завідувач Світлана Чибирак сама про все розкаже.

Не менш цікаво було послухати кандидатів історичних наук СНУ Валентину Петрович і Людмилу Стрільчук, які розповіли, як у Ковелі ще в 16 ст. ремісники об’єднувалися на зразок сучасних профспілок, укладали схожі до нинішніх трудові угоди, а членські внески і вступні могоричі були прописані навіть в офіційних паперах.

Уже тоді, виявляється, чоловіки за рік роботи ремісником мали одружитиися, а як ні – платити штраф.

Науковець із Рівного Олена Прищепа дослідила, що ковельска громада з 19 ст. фінансувала пожежників міста, надавала житло військовим, які забезпечували порядок, а батьки ще в ті часи платили за навчання дітей.

Краєзнавець із Володимир-Волинського агротехнічного коледжу Анатолій Пісоцький своїм дослідженням зробив колежанкам своєрідний комплімент своєю працею «З історії жіночого руху на Волині». Бо розповів, що вже у 20-30-ті роки минулого століття наші краянки займалися тим, що сьогодні називається «гендерний рух». Наші попередниці не гаслами, а вчинками підтверджували, що жінка та чоловік рівні у своїх можливостях і правах. Бо чи кожен чоловік зумів би, як уродженка Володимирщини Олена Левчанівська, освіту здобувати в Петербурзі, Відні, Москві, бути обраним до польського сейму та українську інтелігенцію представляти у Женеві? Сенаторка Левчанівська була серед організаторів Союзу Українок на Волині, і пам’ять про неї бережуть не лише науковці, а навіть вулиці наших міст.

Аби хоча б коротенько розповісти за всі праці, репрезентовані під час конференції, не вистачить газетної сторінки. Науковці-бо торкнулися чи не всіх куточків нашого краю й захопили період від 16 ст. й до сучасності. Та що приємно вразило – молоді пагони на краєзнавчому древі Волині. Молоді як за віком, так і за часом роботи. Поруч  із професорами й докторами наук виступали вчителі сільських шкіл і бібліотекарі, аспіранти й учні.

Оскільки більшість молодих краєзнавців – із Ковеля та району, то праці їхні стосувалися Магдебурзького права в історії міста, життя городян у воєнний та міжвоєнний періоди. Студентка Луцького національного технічного університету Галина Дерев’янчук розповіла про партизанський рух у с. Поворськ.

Для юних краєзнавців відкриттям була праця  11-класниці Богдани Буско із ЗОШ №5. Бо разом зі своєю учителькою Оленою Пащук дівчина зібрала відомості про вихідця із Ковеля Анатолія Грисюка, який вважається святим ковельської землі. За життя цей чоловік був членом Священного синоду Російської православної церкви.  Всупереч багаторічному перебуванню у сталінських таборах, не відрікся від служіння Господу. І коли енкаведисти під час чергових знущань вирвали в митрополита Євангеліє та намагалися забрати натільного хрестика, Анатолій Грисюк, обороняючись, помер.

Не оминули науковці й постаті Лесі Українки. Низка праць, представлених на конференції, були присвячені Колодяжному, невідомими сторінкам життя Микола Косача, діяльності Олени Пчілки.

Словом, дводенна зустріч суттєво поповнила літопис Волині та Ковельщини. От тільки шлях того «поповнення», зізналися науковці, стає що не рік, то тяжчим.

Голова Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Геннадій Бондаренко нарікав на мізер коштів, які виділяє держава. І рятівною соломинкою стають в областях та районах місцеві ентузіасти. До прикладу, репрезентований на конференції науковий збірник – це спільна праця Волинської облдержадміністрації та Ковельської міськради, Східноєвропейського університету й Інституту дослідів Волині у Вінніпезі, Волинського краєзнавчого і Ковельського історичного музеїв, Державного архіву Волинської області та, звісно, членів НСКУ, яких тільки на Волині працює 130 осіб.

– Збирати цінні матеріали справді нелегко, – погодився директор обласного архіву Володимир Гика. – Бо закордонні архіви не спішать ділитися документами, а якщо погоджуються, то за шалені гроші. Тому нам допомагають просто небайдужі волиняни або навіть їхні нащадки з Європи та Америки.

– Ось чому експонати, які нині зберігають музеї нашого краю, – то неоціненний скарб, – зазначив директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк.

І логічним підсумком конференції стала домовленість науковців видати хрестоматію-літопис Волині, де будуть зібрані найважливіші для області дати, факти, документи. Така хрестоматія має надійти у всі райони та навчальні заклади краю. А щоби друкування такої ґрунтовної праці не забрало колосальних (а тому нереальних) коштів, літопис матиме електронний варіант.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

На фото автора: юні краєзнавці; Володимир Гика, Анатолій Силюк, Геннадій Бондаренко та Олег Кіндер.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%