Пригоди міліцейського опера

Пригоди міліцейського опера


З Олександром Звірком уперше ми зустрілися на початку нинішнього року. Познайомив з ним горохівський міський голова Віктор Годик. «Мій бойовий та надійний помічник, – відрекомендував Олександра Анатолійовича. – Керівник муніципальної поліції». 

Через невеличкий відтинок часу журналістська доля знову закидає нас у південне місто нашого краю. Цього разу випадає слушна нагода погомоніти з Олександром Звірком особисто. Розмовляємо в його робочому кабінеті, що на першому поверсі адміністративного приміщення, де знаходяться районна і міська ради. Олександр Анатолійович виявився напрочуд добрим та цікавим оповідачем.
Народився він на Горохівщині. Його малою прабатьківщиною стало с. Борисковичі. Земля предків міцно прив’язала материнською пуповиною до себе. Тож берегти найцінніше багатство держави та людей, котрі про нього дбають,  вирішив, як зіницю ока. Саме тут закінчив 9 класів. Середню освіту здобув у сусідніх Бранах. Обдумуючи майбутню дорогу, вирішив попрацювати. Пішов на Горохівський цукровий завод, що розташований у Мар’янівці, і який після кількарічного простою минулого року знову відновив свою роботу.  
Згодом поступив у духовну семінарію, але навчання занехаяв, відслужив строкову. Частина знаходилася у м. Шепетівці Хмельницької області. Після звільнення у запас деякий період знову пропрацював на цукровому заводі, звідки пішов у Горохівський райвідділ міліції. Аби стати повноправним професіоналом, поступив у Прикарпатській філіал Київської академії внутрішніх справ. Отримавши диплом, через якийсь час Олександр отримує посаду оперуповноваженого карного розшуку, згодом очолює цю структуру, звідки й пішов на заслужений відпочинок. Під час служби Олександр Звірко з головою поринає у вир неспокійних міліцейських буднів, що вщерть наповнені пригодницькими сюжетами. 
…Горохів сколихнула звістка про зникнення другокласника однієї з шкіл. До пошуків долучилося все доросле населення, але бажаного результату це не принесло. Тривога посилилася, коли за пару днів сталася чергова приключка знову-таки з іншим другокласником. Зі школи дитина додому не повернулася. Це спричинило справжній переполох і у правоохоронних структурах. Така надзвичайна подія стурбувала не тільки місцевих шерлок холмсів, а й обласне керівництво. Це ж не жарт – невідомо чому раптом пропадають малі хлопчаки, мами яких у розпачі не знаходять собі місця. Оперативники працювали цілодобово. Про якийсь сон не могло бути й мови. І нарешті, у туманній Андромеді проблиснула зірка надії. Один чоловік повідомив, що першого хлопчика він бачив востаннє разом з батьком. Той забрав його зі школи і вів за руку. Другу дитину також бачили з тим самим чоловіком. Інформація потребувала детальної перевірки. Від помилки ніхто не застрахований. Хто зна, чи у такий спосіб хтось не намагається відвести підозру від справжнього кривдника. Версію будь-що треба було перевірити.
– Працював з підозрюваним методом пряника, – розповідає колишній оперативник. – Люди мені довіряли. Хтось був поганий, а я завжди був хороший. Порозмовляв один раз з тим чоловіком, потім вдруге і він заявляє, що то його робота і він готовий усе розповісти. Наказую розповідати. Підозрюваний говорить, що трупи обох хлопчиків кинув у річку. Де саме, готовий показати. Викликали відразу водолазів, які обстежили дно Стиру метрів 300 в один та інший бік від вказаного місця, але нічого не виявили. Явно, що чоловік сказав неправду. Вертаємося назад і розмова починається заново. У кабінеті ще кілька міліціонерів. Але чоловік каже, що говоритиме тільки зі мною і ні з ким іншим. Тепер називає зовсім інше місце: невеличкий ставочок у Берестечку.
Коли правоохоронці разом з водолазами вирушають у дорогу за новим маршрутом, то чоловік видає ще одну несподіванку. Труп школяра не весь. Це шокує досвідчених оперативників: невже четвертував малолітніх школярів? «Коли дістанете, то побачите», – мовить затриманий. З вказаної водойми підняли аж два мішки. У першому знайшли лише дитячі залишки, без рук і ніг. У другому хлопчик цілий, але повністю голий. Криміналіст, оглянувши обидва тіла, зробив заключення, що школярі були зґвалтовані.
Лише після того чоловік почав, мовою оперативників, «колотися» і розповідати, як усе відбувалося. Обох другокласників він заманив у свою колишню хату, яка вже валилася, і там зробив свою чорну справу. Дитячі речі спалив. З першим трупом свого сина поступив по-садистські: прикинув його картоплинням і підпалив. Він тлів на полі кілька днів, поки не пішов дощ. Залишки він і кинув у водойму. Другу свою жертву, яка також зазнала наруги, уже не палив, вкинув у мішок разом з цеглою і втопив у тій самій водоймі.
– Після цих страшних знахідок, подивитися на які зібралося чимало місцевого люду, ми заледве втекли, – пригадує наш співрозмовник. – Думали, що жителі містечка не тільки розірвуть цього звіра у людській подобі, а й поб’ють нас та перевернуть машину. Парадоксально, але вбивцю, який отримав по життєвий термін, від самосуду захистила міліція. Життя не завжди тче свої візерунки лише веселими барвами.
Хоча і вони іноді вплітаються у міліцейські будні. Олександр Звірко пригадує майже анекдотичний випадок з власної практики. До райвідділу завітав чоловік середніх років і заявив, що у нього щойно поцупили вазівську одиничку. Він залишив її на стоянці біля ринку, а сам подався за крамом. Коли через невеличкий проміжок часу вернувся, авто на місці не було. Така заява дещо спантеличила, оскільки машинами подібного класу давно ніхто не цікавився. Реагувати все одно потрібно. Оперативники подалися у сусідню Львівщину, де також подивували колег такою новиною. Назад вернулися ні з чим.
Та фортуна усе ж виявилася на їх боці. Виявляється. на тій же стоянці того дня опинилися дві одинички однакового кольору. Власник однієї з них, не дуже розглядаючи, сів у салон і поїхав. Уже дома виявив, що товар з його багажника хтось поцупив. «Крадія» вирішив шукати за допомогою міліції. Отоді і стало все на свої місця: чоловік переплутав авто. Обоє «потерпілих» роботою правоохоронців лишилися задоволеними і щасливо повернулися додому на своїх власних колесах.
Нині в Олександра Анатолійовича коло обов’язків: берегти спокій рідного міста та його мешканців, у чому йому допомагають сучасні технічні засоби. Десять відеокамер цілодобово стежать за ситуацією у кожному мікрорайоні. Та людський фактор усе-таки на першому плані. Це визнає і горохівський голова Віктор Годик. А він людина з досвідом і життєвим, і діловим.

Сергій ЦЮРИЦЬ.
Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото авторів: керівник муціпалньої варти Олександр Звірко.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (65) - 15.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (194) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (113) - 26.5%