Симбіоз стильності, впливовості і результативності

Симбіоз стильності, впливовості і результативності Генеральний консул Республіки Польща в Луцьку Беата Бживчи прибула на Волинь, як-то кажуть, прямо з корабля на бал. Більшість її попередників очолювали дипломатичну установу Польщі, що опікується територією Волинської, Рівненської і Тернопільської областей, коли алгоритм щоденної роботи налагоджено як годинниковий механізм, а події, які відбувалися довкола, були переважно спокійними чи святковими.

А тут – ледь пані Бживчи попрацювала на чолі візового відділу, як їй довірили очолити Генконсульство! Мало того, чи не весь 2013-й не тільки відбувалися заходи з нагоди 70-річчя сумних подій минулого (в польському варіанті «Волинської різанини», а в українському – «Волинської трагедії»), але й тривали запеклі дискусії з цього приводу! На додаток до всього – підготовка до вільнюського саміту, відтермінування на невизначений період підписання Угоди про асоціацію України та ЄС, масові акції громадян, серед яких чимало жителів трьох західноукраїнських областей, які опинилися часом по різні боки барикад…

Словом, Беата Бживчи та інші працівники Генерального консульства наприкінці грудня не тільки зайняті приємними клопотами, пов’язаними з Різдвом Христовим (за латинським календарем) та Новим Роком, але й зосереджені на інших, дуже важливих справах. А подумки всі вже в році наступному, де також доведеться багато і плідно працювати. Насамперед, в інтересах Республіки Польща та, звичайно, для блага громадян України, котрі і є основними партнерами Генконсульства в різних сферах.

Тому поговорити було про що. Тим більше, що генконсул люб’язно знайшла достатньо часу для відвертої розмови, під час якої розповіла деякі подробиці з особистого життя...

– Якими ви бачите основні підсумки року, що минає?

– Це був дуже насичений період. Насамперед, консульство вирішувало дуже багато справ, пов’язаних із відзначенням 70-річчя «Волинської різанини». Особливого значення набув візит Президента РП Броніслава Коморовські. Це, а також інші заходи засвідчують, що історична пам’ять поляків набуватиме нових форм і все більшого значення.

У своїй дипломатичній, щоденній праці намагаємося пропагувати наш край, поширювати серед українського суспільства розуміння про цілісну Польщу та її історію, польську культуру і науку. Цій меті служать організовані або спільно організовані з нашим консульським бюро заходи з різних галузей мистецтва: музика, література, образотворче мистецтво, які вже вписалися до локального календаря культурних подій у році, що минає. Намагаємося бути ініціаторами заходів також у інших сферах, це метод поширення розуміння про польську трансформацію, а також представлення Польщі як вірогідного економічного партнера і атракційну країну для інвестиційної діяльності.

Але не буду приховувати: рік закінчується справжньою несподіванкою. Думаю, не тільки польські дипломати, але й самі українці були заскочені зненацька відмовою влади України від підписання Угоди про асоціацію з ЄС у Вільнюсі. В результаті виникли величезні протести проєвропейської частини українського суспільства і мітинги на підтримку зближення України з Росією, що намагалися їм конкурувати. Все це відбулося дуже швидко, невмотивовано і несподівано! Після саміту ситуація в Україні дуже напружена. Значна частина українського суспільства не погодилася з рішенням Президента. Масові протести в багатьох містах України показали, як багато українців зацікавлені в наближенні своєї держави до Європейського Союзу. Українська влада не сподівалася на таку величезну проєвропейську орієнтацію громадськості. Відповідь на масові протести в багатьох випадках була неадекватною, а часто дуже брутальною. Дійшло до кількох силових придушень чи відтіснення демонстрантів силами правопорядку. Серед потерпілих були також і поляки.

Тому, що спостерігаємо в Україні, можна надати ознак громадського руху, який спрямований на європейські цінності. Варто пам’ятати: це потужний рух, що представляє понад половину суспільства (на підставі соціологічних опитувань ще в листопаді проєвропейські прагнення України підтримували понад 50% усіх мешканців). Ми з цікавістю та надією очікуємо відповіді на питання «В який же спосіб вдасться знайти порозуміння між владою та протестними силами, куди надалі рухатиметься Україна?».

Міжнародна спільнота стежить за цим процесом дуже прискіпливо, здійснюючи дипломатичні заходи, що мають на меті надання підтримки та сприяння для розв’язання непростої ситуації.

– Хто, на вашу думку, винен, що в столиці Литви нічого не підписали? Українська влада? Євросоюз? Чи обидві сторони?

– Оцінювання вільнюського саміту в категоріях виграшній чи програшній означає прийняття нульової логіки на зразок «холодної війни». Як слушно зауважив недавно комісар ЄС Штефан Фюле, «саміт у Вільнюсі надалі триває на вулицях і площах Києва, а також інших українських міст». Євромайдан – та найвища проунійна демонстрація в напрямку Європейського Союзу. Зараз це є живим підтвердженням, що «Східне партнерство» для громадян України – справа фундаментальна. Партнерство дало Україні реальну можливість вибору, і цей вибір – незважаючи на негативне рішення влади – переконує в свідомості кожного українця саме на цьому моменті.

Деякі міжнародні аналітики зі сфери політики, політологи чи дипломати вважають, що найвірогідніше представники Європейського Союзу не взяли до уваги складність українських реалій. Найвиразніше деякі з умов, що висувалися, були зайвими, або – мало реальними для виконання. Не треба забувати, що частина європейських політиків узагалі сумнівалася, що саме така угода і саме в той час мала підписуватися, але рішення влади з Києва вийшло їм

наперекір. Інші держави Європейського Союзу, серед них насамперед Польща, дуже потужно підтримували ідею членства України і здійснювали зусилля, щоби саміт у Вільнюсі ознаменувався гідним завершенням цього шляху. Відкинення цієї пропозиції офіційною владою Києва шокувало їх.

Деякі говорили, що Україна затримала за крок до інтеграції з ЄС через те, що в угоді не було пункту, що Україна неодмінно вступить у ЄС. Але з цими критиками важко погодитися, бо коли Польща підписувала схожу умову, то там теж не було ніяких гарантій. Тому вкотре ми переконалися, що в Україні дуже важко відділити політику від бізнесу, а східний сусід України – Росія – все ще має на неї значний вплив. Хоча не треба забувати: Євросоюз чи євроатлантична спільнота не спрямовані проти когось, а приналежність до них не є обов’язковою, хоча це певна альтернатива.

Як нагадав у сеймі міністр закордонних справ Радослав Сікорські, «різними каналами Польща впливає і підтримує в адміністраціях унійних і міжнародних фінансових інституціях у справі справжньої пропозиції для України. Підтримка технічна і фінансова для України необхідна в процесі імплементації угоди про асоціацію з ЄС».

Зі здивуванням щодо несподіваного повороту української влади від Угоди говорить цілий світ. Європа пропонує всім країнам «Східного партнерства» справжню і повну свободу. Свободу вибору власної долі, свободу економічну і політичну. Європа – це найвищі стандарти, як суспільні, так і економічні.

– Чи Вільнюс засвідчив крах багаторічної програми «Східного партнерства», запропоновану Польщею і Швецією? Адже угод не підписали ні Україна, ні Азербайджан, ні Вірменія. Про Білорусь узагалі не казатимемо. В «плюсі» – лише невеличка Молдова і Грузія, що втратила кілька своїх територій. А що ж далі?

– Усі пам’ятаємо, що це саме Польща разом зі Швецією були ініціаторами «Східного партнерства». Партнерство є зараз першою польською ініціативою, котра стала інтегральною частиною міжнародної політики ЄС. Історично досліджуючи проект «Східного партнерства»Ю, треба повернутися до часів «Паризької культури» Єжи Гедройця, котра передбачила крах і ПНР, і СССР та запропонувала взаємовигідну формулу співіснування між країнами, що позбулися пут тоталітаризму.

Ніколи ми не сумнівалися в тому, що це була добра ідея. Не маємо жодних сумнівів у цьому і тепер, після вже третього – після Праги і Варшави – саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі. Прикладом значення цієї ініціативи була поведінка представників усіх 28 держав ЄС, а також 6 партнерських держав – серед яких аж 30 на максимально високого рівня, а особливо найвищих представників європейських інституцій.

Якими були результати саміту, окрім парафування угод про асоціацію та параметри зони вільної торгівлі з Молдовою та Грузією? Обидві партнерські країни, на підставі правила «більше за більше», скористаються великою допомогою ЄС і зараз – на шляху до швидкого підписання угоди наступного року. Черговий успіх саміту – то щораз ближча перспектива безвізового руху для кількох держав цієї програми. Молдова вже виконала необхідні вимоги, що – маємо сподівання – дозволить наступного року скасувати візи для громадян цієї країни. На хорошій дорозі перебувають також Україна та Грузія. Так само й Азербайджан, який під час саміту підписав угоду про залагодження візових умов, а Вірменія це зробила ще рік тому. Білорусь на саміті задекларувала готовність до початку розгляду аналогічної візової угоди.

Під час саміту до посилення реальних інструментів реалізації «Східного партнерства». З наступного року вищі навчальні заклади та студенти з партнерських держав – на зразок їхніх колег із ЄС – зможуть брати участь у програмі «Erasmus+». Завдяки їй багато студентів із партнерських країн зможуть навчатися в Євросоюзі.

ЄС і надалі буде зміцнювати пріоритетні ініціативи (охорона кордонів, транспортні проекти, підтримка малого та середнього бізнесу). Їх ефект можна побачити вже зараз. Успіхом також завершився II бізнес-форум «Східного партнерства», зініційований Польщею в 2011 р.

Потужно розвивається Форум громадянського суспільства держав «Східного партнерства». Завдяки Асоціації місцевих та регіональних влад РП розвивається також співпраця на міжрегіональному рівні.

У цьому контексті варто згадати про роль Росії, яка не була і не є зацікавленою участю в ініціативі Партнерства. Росія, так само як США, Японія, Норвегія, Швейцарія і Туреччина, належить до групи приятелів «Східного партнерства», але її роль залишається пасивною. Проте пропозиція ЄС щодо співпраці для Росії лежить на столі – це модернізоване та поглиблене «Порозуміння щодо партнерства та співпраці», так званий PCAII, а також «Партнерство задля модернізації». ОРдночасно ЄС, як і Польща, проводять діалог із Росією на тему візової лібералізації. Елемент цього діалогу – початок «Малого прикордонного руху» з Калінінградською областю.

Роздумуючи про майбутнє «Східного партнерства», варто говорити про нову формулу його реалізації, запровадження ефективніших механізмів діяльності.

– На Майдані Незалежності в Києві я чув не від політиків, а від простих громадян певний докір на адресу Європейського Союзу… Люди кажуть, що українські олігархи, незалежно від того, чи у владі вони, чи в опозиції, реально вже давно в Європі, де володіють нерухомістю і бізнесом. Для них не існує візових проблем, бо володіють дипломатичними паспортами. Тому насправді рух до ЄС актуальний для пересічних громадян України. І багато з них не розуміють, чому фіаско у Вільнюсі торкається лише їхньої перспективи, але аж ніяк не політиків? Вони запитують, чому не заборонено хоча би в’їзду в Польщу тим посадовцям, які віддали наказ силою розігнати Євромайдан та виконали його, і чому за гнівними заявами офіційної Варшави більше нічого не стоїть?

– Це дуже непросте питання… Польська владна еліта далека від ідеї запровадження якихось санкцій щодо України чи її окремих громадян. Треба розуміти, що запровадження санкцій має бути останнім аргументом. Фактичне запровадження рішення в справі санкцій не є таким простим, бо після їх запровадження дороги до порозуміння фактично немає.

– Деталізую: представники громадянського суспільства, прості люди все ще залежні від візової політики країн Євросоюзу. А вітчизняна еліта – ні. Але саме еліта вирішує долю всієї держави!

– Відповім питанням на питання: «А хто повинен дати відповідь на це запитання простих людей? Іноземні дипломати чи та влада, яку люди обрали?».

– Я не знаю, хто саме. Але люди запитують і мають на це право!

– Спробуймо відповісти… Україна – демократична держава, а влада тут обрана цивілізовано. Проте політикам треба навчитися не тільки оголошувати свої програми в період виборів, але й звітувати про їх виконання у міжвиборчий період, коли суспільство хоче почути, що не зроблено, чому і коли буде реалізованим.

Щодо візової політики, то Польща неодноразово офіційно заявляла, що візовий режим для всіх громадян України треба скасувати.

Той імпульс для інших членів ЄС від Польщі надійшов. Але хочу особливо підкреслити: скасування візового режиму не може відбутися автоматично, без виконання Україною елементарних умов. Наприкінці листопада моніторингова група дослідила ступінь реалізації Україною запровадження змін у правовій сфері, процедур та механізмів, що мають стосунок до міграційної політики, і приготувала відповідний звіт, який оцінював поступ у чотирьох вимірах. Висновок такий: Україна багато чого досягла в цьому напрямку, але деякі правові та технічні умови ще не виконані. Наприклад, немає біометричних паспортів. З наданої нам інформації випливає, що лише 1/6 українських громадян володіють закордонними паспортами.

– Щодо закордонних паспортів, то тут проблем уже немає: їхню вартість зменшено, черги фактично відсутні.

– Оскільки доступність паспортів не перешкода в їх отриманні, то висновок може бути таким: дуже велика кількість українців просто їх не потребують. Тут наведу для прикладу певний факт: часом для поляків, яких запрошуємо в Україну, приїзд до нас – проблема, бо вони не мають чинних закордонних паспортів. Для чого? Бо поляки насправді ними не користуються! Для чого комусь той документ, коли можна без проблем їздити до різних країн ЄС на підставі особистого посвідчення.

Беручи масштабніше: ЄС – зінтегрована структура, але її складові мають певні відмінності. Одна справа – це ставлення Польщі до України як до найближчого та стратегічного сусіда, і вочевидь інша – німецьких чи австрійських дипломатів, який від України відділяють тисячі кілометрів.

– Як ви облаштувалися в Україні?

– Дуже добре! Взагалі, я належу до людей, які як бойскаути та карцери вміють пристосовуватися до будь-яких умов та ситуації. Хоча буду щирою: відчуваю певні кліматичні незручності, які після короткого перебування в державі з лагіднішим кліматом відчуваю дуже чутливо.

– З чого почався ваш особистий шлях у дипломатію?

– Отримавши диплом юриста, я ніколи навіть не думала, що колись буду працювати в Міністерстві закордонних справ. Але якось із колежанкою думали, що робитимемо після закінчення правничих студій. І вона повідомила, що МЗС РП оголосило конкурс на заміщення певних посад. Ми подали необхідні документи, а потім настав час проходити кваліфікаційні іспити. Колежанка на той момент уже встигла працевлаштуватися, а я пройшла всі випробовування і поступила на роботу в Міністерство. Тривалий час я трудилася у Варшаві. З одного боку, моє керівництво не бачило потреби відправляти мене кудись за кордон, з іншого боку – я сама не відчувала такої необхідності. Займалася переважно кадровими питаннями та навчальними програмами для дипломатів та працівників цивільних адміністрацій.

Проте з часом усвідомила, що робота в МЗС дає тільки частину розуміння того, як працюють польські дипломати. Тож настав час перевірити це на собі. Було кілька стажувань, а потім як консул поїхала в Південно-Африканську Республіку. В її столиці Преторії я й зрозуміла, якою великою є різниця між роботою і функціями дипломата.

– Із чим пов’язана така суттєва географічна зміна вашого перебування за кордоном? Від Африки – до Східної Європи!

– У цьому випадку теж збіглися потреби керівництва зовнішньополітичного відомства Республіки Польща та мої особисті очікування. Не мала раніше ніякої можливості працювати в жодній країні, що перебуває за східним кордоном Польщі, хоча існував варіант роботи в Москві. Спочатку я очолила візовий відділ, а згодом мені довірили бути Генеральним консулом. Роблю все можливе, щоб я особисто та всі працівники консульства виконували наші обов’язки на якомога вищому рівні.

– Пані Генеральний консуле, жінки-журналістки помітили у вашій зовнішності деякі особливості. Насамперед – мінімум або повна відсутність косметики, а також виключно діловий стиль одягу. Ви маєте якийсь стандарт жінки-дипломата, який намагаєтеся повторювати, чи все це суто ваш особистий вибір?

– Дуже дякую, бо вважаю це справжнім компліментом! Я завжди прагнула одягати елегантно і комфортно. Намагаюся вибирати одяг так, щоби почуватися в ньому добре і зручно, аби вбрання та вигляд відповідали моєму відчуттю доброго смаку.

МЗС Польщі, звичайно, визначає певні стандарти в сфері вбрання польських дипломатів, однаково як жінок, так і чоловіків. Щоправда, дрес-код допускає певні модифікації залежно від країни та місцевої специфіки.

Інтерв’ю вів Володимир ДАНИЛЮК.

На фото автора: Генеральний консул РП у Луцьку Беата Бживчи у своєму робочому кабінеті.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.7%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (171) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.6%