Європейський приціл Ольги Черен

Європейський приціл Ольги Черен Чому мешканці американського м. Пітсфілд назвали голову Турійської райради почесною громадянкою міста, а пітсфілдський мер Алан Ізраіль вчився чистити буряки на її городі в маленькому селі Липа.
Голова Турійської райради Ольга Черен під завісу 2013-го зібрала щедрий урожай визнання. Як уже повідомляла «Волинська газета» в минулому номері, Центр експертизи реформ місцевого самоврядування Ради Європи в рамках Програми «Посилення інституційної спроможності органів місцевого самоврядування в Україні» у стінах Міністерства регіонального розвитку та будівництва України вручив Ользі Черен нагороду за перше місце, завойоване в номінації «Місцеві ресурси: пошук та мобілізація на користь громади».

То як же керівнику ради одного з найменших за розміром районів Волині вдається прославляти наш край далеко за межами України? Як поєднується у цій тендітній жінці не тільки організовувати роботу органу місцевого самоврядування Турійщини, але ще й показувати приклад в інших сферах суспільного життя? Як, врешті-решт, Ольга Миколаївна навчилася не лише безпомилково обирати правильну ціль, але й влучати «в яблучко», причому іноді – і в буквальному розумінні, коли на Володимир-Волинському військовому полігоні показала приклад застосування табельного пістолета Макарова навіть багатьом чоловікам з інших органів цивільної влади?

Про це, а також про визнання нашої землячки навіть у США, ми й вирішили розповісти докладніше…

Ідучи на зустріч із головою Турійської районної ради Ольгою Черен, я пообіцяла сама собі: жодне питання в моєму інтерв’ю не стосуватиметься «оскомної» теми про те, як це їй, бачте, такій тендітній жінці вдається працювати на серйозній (читай «чоловічій») посаді… Обійшлося без гендерних питань. Бо Ольга Черен на посаді керівника представницького органу влади району – не виняток, а радше закономірність. Про це знають і в невеликому с. Липа Маковичівської сільської ради, і в містечку Пітсфілд штату Мічіган (США).


Її шлях у владу – такий, яким він і мав би бути у демократичному суспільстві. Сільська вчителька прийшла в депутати через громадську діяльність. Не поспішайте іронічно посміхатися… Саме до Ольги Черен за наукою можна нині командирувати всіх сільських голів області. Бо вона, скажімо, може запросто навчити найнеобхіднішого: як зробити дорогу в селі «з нічого» чи як збудувати школу «на голому ентузіазмі» … Усі ці справи жінка робила не тоді, коли стала головою райради і відповідно мала певні важелі впливу, а тоді, коли була рядовою учителькою в рядовій школі Турійського р-ну.

– Ольго Миколаївно, як кажуть, «неозброєним оком» видно, що ви – один із найактивніших голів районних рад. Довго йшли до цієї посади?

– У політику мене привела громадська діяльність. А можливо, все почалося зі школи: голова ради дружини, комсорг. І як вчителювала, то теж старалася щось ініціювати. Скажімо, зробити філіал «гарвардської школи» (подібний проект був в одному луцькому навчальному закладі), де за відмінні оцінки школярі отримували жетони – тобто класні гроші. А згодом почала писати проекти. Коли в 2006-му до нас зайшов «Український фонд соціальних інвестицій», почали створюватися громадські організації в районі… Перший проект ми готували з Миколою Іванюком, який працював консультантом в Українському Фонді соціальних інвестицій. Непросто тоді було його реалізовувати, але завдяки активним жителям села Липа та місцевому керівнику СВК «Слава» Віталієві Мацьосі ми виграли понад півмільйона. Кожен дорослий житель на ремонт дороги здавав 300 гривень, більше 100 тисяч виділив директор СВК. …Політичні партії завжди шукають лідерів. Так до мене звернулася «Батьківщина». А було це після Помаранчевої революції. Усі ж чекали змін, я теж була сповнена надій. Думаю, за гендерною квотою мене й третім номером у список і поставили (усміхається, – авт.). Сказали: буду мати більше можливостей займатися громадською роботою.

– А не було у вас потому розчарування, як у більшості?

– Було велике розчарування. Я отримала змогу порівняти. У громадській організації працюєш, аби щось конкретно змінити. Мусиш усе робити чесно і прозоро, бо інакше не вдасться реалізувати задумане. А коли ти – член партії, то працюєш над здобуттям влади на всіх рівнях, втілюючи в життя чужі ідеї. А тут ще й у столиці почалися суперечки між урядом і Президентом… Це зараз ми розуміємо, що довірилися не тому.

– Тепер ви – представник опозиційної партії. Як проявляєте опозиційність?

– Хоча з Олександром Дишлюком (головою Турійської райдержадміністрації, – авт.) – належимо до різних політичних сил, ціль у нас одна – зробити все, щоб громаді району жилося краще. На сесіях наші депутати (а в нас більшість – від «Батьківщини») голосують так, як їм підказує сумління. Я голова ради 44 обранців, і моє завдання – чути думку кожного з них.

– Як співпрацюєте з нардепами? У вас тут округ – цікавий.

– Безумовно, що цікавий. Без їхньої підтримки з нашим бюджетом сутужно. Формульний розподіл коштів (суто на медицину чи освіту) не дає вільних фінансів. Скажімо, шкіл ми маємо аж 37, а діток – зо три тисячі ледве набереться. Тому логічно, що співпрацюю з усіма. Депутати активно включаються в цю роботу. Так було, наприклад, зі стадіоном… Коли я тільки прийшла в раду, ми підготували проект «Турійське міні-євро 2012», виграли його. Планували реконструювати стадіон. Він був занедбаним, на футбольному полі стояли калюжі. Суму мали не дуже велику, хотілося ж зробити якомога більше. Почали шукати спонсорів. Допомогти нам зголосився тодішній депутат обласної, а тепер Верховної Ради Степан Івахів. На футбольному турнірі, який проводили в рамках проекту, нашому району було вручено сертифікат на суму 150000 гривень. Володимир Яренчук, керівник ФГ «Перлина Турії» взявся за реконструкцію поля. Залучивши спонсорські кошти, поставили нові ворота, сітки закупили, облаштували трибуни, заасфальтували доріжки і навіть зробили поле зі штучним покриттям. До 300 тисяч на поле зі штучним покриттям (якого до цього не було в районі!) виділив Роман Микитюк. Було багато інших помічників… Отак ми маємо дуже гарний об’єкт. Учора, до речі, приїжджали з Каменя-Каширського – за досвідом. Хочуть і собі такий.

Суттєву допомогу ми отримуємо і від Сергія Мартиняка. Окрім того, часто до нас навідується Катерина Ващук, яка лобіювала виділення коштів для району з Державного бюджету. Відвідує наші сесії народний депутат Валерій Черняков, цікавиться життям району. Співпрацюємо з депутатами облради Олександром Шубкою та Любомиром Валіхновським.

– На сесіях облради вас часто можна побачити поруч із нинішнім радником голови облдержадміністрації, в минулому керівником Ягодинської митниці депутатом облради Романом Микитюком. Товаришуєте?

– Завжди стараюся використати нагоду обговорити нагальні питання, ідеї. Маючи власний бізнес, він постійно допомагав громадам. Цього року особливо. Може, і вибори далися взнаки, але нехай. Справи ж хороші. От ви їхали в Турійськ, могли бачити новий соціально-культурний центр у Радовичах, зроблений його коштом. Там буде клуб, 3Д-кінозал, амбулаторія, пожежна частина і кімната для дільничного. І так майже у кожному населеному пункті його округу…

– Яку подію, що сталася в районі 2013-го, ви назвали б подією року?

– Найперше я дякую Богу за прожитий рік без стихійних бід. Наші господарі зібрали хороший врожай. А щодо найважливіших подій, то це відкриття стадіону та спортивної площадки, відремонтованих відділень дитячого та хірургічного, на етапі завершення добудова дитячого садочка в Турійську. Але особливою подією все ж таки був благодійний вечір, де зібралися представники влади, громади і бізнесу задля вирішення ще однієї місцевої проблеми.

– Ольго Миколаївно, рідною вам є Маковичівська сільська рада. Допомагаєте односельчанам?

– З районного бюджету – ні. Мої земляки стараються все робити самотужки, тепер під керівництвом молодого енергійного сільського голови Євгена Заславського. Навіть збираються запросити Бориса Клімчука у Маковичі, де незабаром буде відкриватися оновлений клуб, на зовнішній ремонт якого (це металочерепиця та євробрус) виділив кошти місцевий СВК «Слава». Робили за принципом толоки, а опалення та внутрішній ремонт – із коштів бюджету розвитку. Своє ж село я люблю найбільше. Це невеликий населений пункт Липа на території Маковичівської сільської ради. Воно – особливо гарне влітку (запрошую!). Чистеньке. У нас навіть за коровами дорогу підмітають! На 250 жителів у Липі – 100 дітей до 18-ти років. Село дружне. Ми зробили освітлення ще до того, як за це взялися всі інші. Я написала проект, але його не виграла. Ну от, я зібрала людей посеред вулиці (в нас, на Липі, правда, нема де збирати, бо нема клубу). Кажу: писала проект, не виграла... А перед тим із керівником місцевого сільгосппідприємства вже переговорила: якщо ми зберемо половину потрібної суми, то решту він дасть. Освітлення вартувало 11 тисяч, треба було зібрати з народу 5. Усі до єдиного здали! До Великодня 2009-го ми мали світло. Я не спокушаю себе залучати допомогу з районного бюджету на благоустрій рідної мені території. Це все проекти, які ми робили силами громади: будівництво школи, облаштування дитячого майданчика, гімнастичного залу… Зараз на часі – клуб у Маковичах. Хочемо мати ще й садок, бо діток – багато.

– Правда, що ви – почесний громадянин американського міста Пітсфілд?

– Інститут міжнародних відносин якось організував школу, де навчали проектній діяльності. Я закінчила її успішно, написала невеличкий проект на облаштування гімнастичної зали. Після того виграла ще чотири... Відтак мене номінували на участь у конкурсі програми «Відкритий світ». Я його пройшла і в складі делегації поїхала у штат Мічіган, згодом потрапила в Пітсфілд. Наша делегація дуже сподобалася мерові міста, ми багато чого побачили. У Пітсфілді так пройнялися симпатією до українців, що вручили посвідчення почесних громадян міста. А торік мер приїздив до нас… Це його перша поїздка в Україну, і він був у захопленні. Мав розмову із головою облради Володимиром Войтовичем та заступником голови облдержадміністрації Олександром Курилюком, побачив Турійськ… А жив у мене в селі. Казав, що це йому особливо сподобалося. Бо ніхто з тих його колег, які прибули в Україну разом із ним, не мав змоги пожити в умовах, максимально наближених до українських реалій. Натомість у Липі американський мер не нудьгував. Навіть гарбузи з поля возив і буряки кормові рвав… Тоді була гаряча осіння пора, вдома роботи багато. А батьки мої старенькі – як всі господарі сільські: гості чи не гості – треба працювати. А він побачив – і захотів приєднатися… Потім тисячі разів повторював: такого ніколи раніше не те, що не робив, але й не бачив. Ми й зараз спілкуємося. Час від часу телефонує, хоче приїхати ще і нас до себе просить.

– Колись один із голів районних рад, який мав досвід роботи головою райдержадміністрації, зізнався мені: керувати райрадою в тисячі разів легше, бо можна… нічого не робити. Є правда в його словах?

– Дійсно, рада віддала майже всі повноваження райдержадміністрації. Ми це знаємо. Якщо не хотіти робити, то можна й так… Коли ж у людині живе невгамовне бажання щось змінювати й рухатися до кращого, то вона на будь-якій посаді не буде «сидіти, відбуваючи час», а на посаді голови райради – тим паче. Мені хочеться у всьому брати участь, бути причетною до змін у районі, тому завжди знаходжу, над чим попрацювати. Скажімо, ми «забрали собі» усю проектну діяльність і з колективом непогано справляємося.

Розмовляла Олена ЛІВІЦЬКА.

На фото: Ольга Черен на робочому місці; ...і на бойовому рубежі. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.7%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (171) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.6%