Дива Господні у селищній церкві

Дива Господні у селищній церкві

Що зберігають ікони Свято-Преображенського храму?

Своєрідним оберегом стала для селища Локачі Свято-Преображенська церква. Примостившись на околиці, вона благословляє кожного подорожнього. А всім тутешнім вірянам допомагає зміцнити віру в добро та милосердя.

Хоча храм цей зовсім молодий, а Служба Божа правиться від жовтня минулого року, проте місце вважається намоленим. Адже тут знайшла собі прихисток старовинна ікона. Пройшовши крізь віки поневірянь, вона дивом уціліла й сьогодні стала символом духовної єдності між поколіннями православних людей.


– Ви не повірите, але цей старовинний образ наші віряни знайшли на смітнику! Хто так поглумився над святинею, не знаємо. Та Бог їм суддя. Головне, що уродженці Локачів, які перебували у Москві на заробітках, помітили серед купи непотребу… лик Христа Спасителя! – і розповідаючи про це, локачинський декан, настоятель Свято-Преображенського храму Ігор Дружинець не стримує емоцій. Бо сьогодні, коли мисливці за старовинними іконами йдуть навіть на підпал церков, знайти давній образ – не що інше, як диво.


Та видно, така була воля Господня. Бо як інакше пояснити, що уродженці Локачів не тільки помітили ікону, але й без жодних проблем переправили її через дві прикордонні охорони та врешті віддали для зберігання православній громаді.

–  Чимало реставраторів зі Львова та Волині зверталися до нас: мовляв, давайте відновимо лик Христа. Та, як бачите, ікона ще досі в первозданному вигляді. Просто боїмося втратити безцінну святиню. І прихожани, й ті люди, які нам передали цей образ, попередили: віддати завжди легше, ніж забрати. Та й згодом виявити підробку (бо всяке може бути) спеціалістів у нас нема. Тож Спасителя охороняємо як зіницю ока й остерігаємося навіть передавати фахівцям, аби визначили вік ікони, її автора, місце створення. Тим паче, для нас, вірян, цей образ – не стільки твір мистецтва, як посередник між господнім і мирським, між вічним і тлінним…


Милуючись ясно-блакитними стінами храму, споглядаючи яскраві барви новеньких ікон, погляд зупиняю на лику преподобного ігумена Меркурія Бригинського, котрий жив і Господу служив на Чернігівщині, в с. Бригинці.  Що ж поєднало церкву на Волині з іменем святого? Виявляється, кровний зв’язок!

Щоби відповісти, яким чином, спершу повідаємо про самого ієромонаха Меркурія (в миру – Максима Мойсейовича Матвієнка).

Чоловік цей, 1870 р. н., із дитинства став відчувати зв’язок із Господом і церквою. Тож у дорослому віці ввійшов до братії Києво-Печерської лаври, де й постригся в ченці з іменем Меркурій. Невдовзі його як монаха висвятили в ієродиякона, а згодом чоловік прийняв сан ієромонаха.

Фактично все своє життя він присвятив служінню Господу. Навіть часи атеїзму та гоніння церкви не зупинили цього чоловіка. Аби не затаврувати своїх рідних, не накликати на родину репресій (а він виріс у сім’ї, де виховувалося шестеро дітей), Максим Матвієнко привселюдно відрікся від братів та сестер. І одному Господу відомо, наскільки було тяжко ієромонаху піти на подібний крок.

Та молитися за рідних Меркурій не перестав. Як і за весь православний люд. Свідчення очевидців, зібрані в окремій книзі про цього святого, розповідають, як попри заборони, він у маленькій сільській хатині охрещував, вінчав, сповідав, випроводжав в останню путь. За таке «непослушаніє» радянська влада навіть хотіла фізично знищити Максима Матвієнка. Енкаведисти вивели його до скирти в поле, та після вигуку «Вогонь!» зброя двічі дала осічку. І навіть третій вистріл – у спину – не забрав життя у старця.

Тож іще багато літ потому преподобний Меркурій ніс людям слово Господнє та молитвою зцілював душу і тіло. Про те, скільком вірянам допоміг він одужати, точних відомостей немає. Хоча у книзі про життя святого спогадів таких чимало. Втім, головне, що спорудивши-таки церкву і в с. Бригинці та згодом упокоївшись, преподобний Меркурій до сьогодні не перестає допомагати християнам.

Чимало людей, які побували на Чернігівщині у місці поховання ієромонаха, згодом розповідали: хтось – щиро помолившись на могилі, хтось – узявши звідти рослину та приклавши до хворого місця, став відчувати полегшення або взагалі одужав!

Не дивно, що збираючи відомості про життя ієромонаха, записуючи свідчення про зцілення на його могилі, православна церква не могла лишити всі ці факти без уваги. І 2011-го Священний Синод Української православної церкви Київського патріархату під головуванням Святійшого Патріарха Філарета благословили прославити преподобного Меркурія як «місцевошанованого святого Чернігівської єпархії».

– Коли 7 грудня, у день вшанування цього святого, я розповів прихожанам про Меркурія Бригинського, коли чимало наших вірян прочитали за цю людину в церковних публікаціях, до мене підійшла жіночка і зізналася: вона – родичка того самого святого! – пригадав ту мить Ігор Дружинець. – Виявилося, мешканка Локачів – Ольга Михайлівна Киричук – уродженка Чернігівщини. Коли здобула фах учителя, за направленням приїхала працювати до нашого селища. А її дідусь якраз і є рідним братом Максима Матвієнка, відомого людям як преподобний Меркурій.

Дізнавшись про такий «кровний» зв’язок, волинське духовенство разом із Ольгою Киричук отримали благословення митрополита Луцького і Волинського Михаїла на поїздку до Чернігівщини. А звідти волинська делегація УПЦ (КП) повернулася зі справжнім скарбом – мощами святого, поміщеними в іконі преподобного Меркурія Бригинського.

– Лик святого тепер – на почесному місці у Свято-Преображенській церкві. На його честь ми по четвергах правимо Службу Божу. І чимало люду підходить до образу святого з молитвою про зцілення, – зауважує настоятель храму. – Випадків чудодійного одужання ми не фіксували. Проте в одному із сіл району мешкає жінка, яка стверджує: молитва до святого Меркурія допомогла поліпшити зір. Прихожанка своє ім’я не хоче розголошувати, але такою звісткою все ж поділилася.

Тому не дивно, що на Службу Божу до локачинського храму приходить усе більше вірян.

– Кличе їх сюди не тільки прохання помочі, а й бажання очиститися. Особливо зараз, у період посту, – наголошує Ігор Дружинець. – Відтак щоразу під час проповіді я нагадую людям про необхідність сповнювати себе світлими думками, уникати сварок, творити добро, нести у цей світ любов. І Господь за це воздасть не тільки нам, а й нашим нащадкам.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.      

 

 

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%