«На пероні… хтось розсипав троянди червоні…»

«На пероні… хтось розсипав троянди червоні…»

Дерев’яна ошатна хата на одній із нечисленних вулиць села. Таких у Запіллі Любомльського району близько двохсот. На чистенькому подвір’ї лунає ніжна мелодія. Вона доноситься з радіоприймача, що висить на гвіздку, прибитому над дверима літньої кухні.

«Це я його там прилаштувала, – перехопивши мій погляд, пояснює господиня Галина Козачук. – Дуже люблю хорошу музику, особливо українські пісні.

«На пероні, на люднім пероні, де розлуки і зустрічі плачуть, хтось розсипав троянди червоні… – тихим голосом наспівує пані Галина. – Не чула? В роки моєї молодості ця пісня дуже популярною була…» – раптом різко обриває спів. Мабуть, поетичні слова навіяли спогади про безтурботну юність або далекі дівочі мрії. На гарні сірі очі 57-річної жінки легкою хмаринкою лягла ледь помітна тінь суму. Проте за мить її погляд знову спалахує надзвичайною енергією та величезною спрагою до життя. Здається, не підвладна рокам ця жвава, струнка жінка. Впевнено прямує нелегкою сільською дорогою життя. Все у звитому спільно з чоловіком сімейному гніздечку відповідає сучасним вимогам. Є і ванна з гарячою водою, і туалет із модною сантехнікою, і нові меблі. Ці міські зручності гармонійно вписуються у природний ландшафт. За невеличким городом красуються високі берізки. Оточили маленький ставок гнучкі верби. Дихається легко у цьому вільному від вихлопних газів поліському краї.

Дві корови, двоє коней, численні свині, індики, кури – усій цій живності дає лад господиня. Ще й гарний урожай із городів збирає. Все – заради дітей. Молодший син донедавна вчився на юриста в Києві. Йому Галина Іванівна передавала і домашні продукти, і гроші на навчання. Донька Наталка навчалась у волинському університеті. Вийшла заміж і живе в Луцьку, виховує трьох діток. Їй ще також потрібна мамина підтримка. Старший син після закінчення інституту залишився в рідному селі та працює у Любомльському лісовому господарстві. Має двох маленьких діточок. Всім прагне допомогти пані Галина, нікого не образити.

«Найзаповітнішою моєю мрією було дати своїм дітям вищу освіту, – ділиться Галина Іванівна. – Я щаслива, що нині вони мають хороші спеціальності й можуть ставити перед собою високі перспективи».

Сама Галина Козачук здобула потрібну в усі часи освіту медпрацівника. 1974-го закінчила Ковельське медучилище. З 18 років працювала, як потрібно було, за направленням – у хірургічному відділенні джанкойської лікарні. Повернувшись у рідне Запілля, стала зустрічатись із Петром…. Простий, добрий, роботящий хлопець підкорив серце юної красуні. Відгуляли весілля. В невістках жила, доки старша донька не пішла у перший клас.

«Власними силами побудували з чоловіком житло, – посміхається господиня. – Будинок у нас із натурального дерева, дерев’яні підлога, вікна та двері. Тож шкідливі для здоров’я металопластикові вікна і ламінат навряд чи приживуться коли-небудь в нашій оселі».

Більшість років свого життя Галина Іванівна присвятила служінню людям на медичній ниві: до самої пенсії пропрацювала у Любомльській районній лікарні в терапевтичному відділенні.

Усе встигала. І по господарству вправлятися, і в Польщі гендлювати, як казали поляки. «Наше Запілля належить до прикордонної зони. Тому ніяких віз виробляти не потрібно. Був такий період, що всі в нашому селі, хто не лінувався та мав бажання, їздили в сусідню державу торгувати. Я теж возила туди всякий крам, – згадує жінка. – На виручені злоті купувала дітям одяг, взуття. Намагалася, щоб мої діти не почувалися гіршими за інших. Навіть справжній напад злодія в ті часи пережила. Частенько доводилося додому вночі повертатись, ще й добрий шлях – пішки. Іду якось, чую: ззаду хтось мене наздоганяє. Подумалося, що це ще одна наша «бізнесменша» хоче до мене приєднатися, щоб не страшно самій додому добиратися було. Аж раптом на мене молодик наскакує, сумку мою вирвати намагається. Та не вдалося йому це. Міцно я свій заробіток у руці тримала. Думка, що залишу сім’ю без грошей допомогла».

Пані Галина намагалась і своїх дітей навчити виживати у цьому складному світі, бути працелюбними та самостійними. Ще зовсім маленькими брала їх із собою в ліс по ягоди. «Комарі кусали, колючі гілки дитячі ручки дряпали, але ніхто мені не жалівся. Бо знали, що мамі треба допомагати, – розповідає. – Ягоди здавали і купували в першу чергу те, що потрібно було для дітей. Усе життя труджуся, добре знаю ціну копійчині. Того ж і дітям та внукам своїм прищепити намагаюсь».

Жодного дня не відпочивала Галина Козачук на модних курортах, не ніжилася на морському узбережжі. Щиро вважає, що це даремне витрачання тяжко зароблених грошей. Гарно відпочити можна і тут, на Волині. Скільки розкішних лісів та озер має наш рідній край. Один Світязь чого вартий! А від Запілля до шацького природного заповідника всього лише 30 км!

Поруч із цією дивовижною жінкою розумієш: справжнє щастя не в можливості купувати шикарні речі чи їздити в далекі закордонні подорожі. Щастя – це твої діти та онуки, зоряне небо та мила серцю українська пісня…

Ірина ШАБАЛА.

На фото: Галина Козачук багата онуками.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%