Віл Іловайська до Москви

Віл Іловайська до Москви


Чотири роки тому на Донбасі розпочалася крупномасштабна військова операція, яка завершилася найбільшою поразкою України у війні з російськими окупантами та вимушеним підписанням Мінських угод. Але й досі країна фактично живе в умовах війни, проте марно намагається застосувати принципи мирного часу…

Отже, 13 серпня 2014 р. за наказом тодішнього міністра оборони України Валерія Гелетея та начальника Генштабу Віктора Муженка підрозділі ЗСУ та добровольчі формування приступили до заключної стадії деокупації Донбасу. Попервах наступ відбувався успішно, але 23 серпня кремлівський диктатор завдав підступного удару в спину: за його наказом 9 батальйонно-тактичних груп регулярного війська РФ перетнули кордон та оточили захисників України, котрі значно поступалися ворогові як у живій силі, так і в техніці. Плюс до всього: генералітет виявився повністю не готовим до такого розвитку ситуації…
Результат – жахливий… Під Іловайськом Україна втратила понад 400 солдатів та офіцерів убитими, стільки ж потрапили в полон, а вдвічі більше було поранено. Сотні розбитої техніки та озброєння… Найгірше, що виникла реальна загроза наступу агресора аж до Києва… Тому й підписали Мінські угоди, бо іншого виходу не було. І що зміст їх явно дискримінаційний щодо відновлення територіальної цілісності України, і через те, що країна-окупант не думає відмовлятися від своїх агресивних планів, на Донбасі досі триває війна, а на решті нашої землі – ніби як мир…
Ніколи не пізно робити правильних висновків навіть із власних помилок. І на найвищому рівні, де обіцяли переможно закінчити АТО за два тижні, мають, врешті-решт, зрозуміти, що Україна ще надовго зможе перебувати в цьому незрозумілому «воєнно-мирному» стані. 
Від цього в нас безліч проблем. Не кажучи вже про економічні чи зовнішньополітичні, а з огляду навіть на побутові. Якщо, наприклад, скасовано польоти літаків, рух автобусів і потягів в анексований Крим, то чому ми закриваємо очі на те, що десятки тисяч людей постійно відвідують півострів, який опинився під російським чоботом? А раз ми не закриваємо Чонгар, то на яких підставах висміювати людей, які туди їздять?
Те саме і з окупованими територіями ОРДЛО та, власне, стосунками з РФ. Якщо ми воюємо за відновлення державного суверенітету на всій території Донбасу, який перерізаний лінією фронту, де щодня лунають постріли та ллється кров наших захисників, то чому тоді там безперешкодно функціонують пункти пропуску до бойовиків? Чому в Москву та інші міста країни-агресора досі їздять поїзди, тоді як авіасполучення прокладене через усе той же ж Мінськ? Чому ми, кінець-кінцем, зберігаємо дипломатичні стосунки з режимом Владіміра Путіна, який утримує наших військовослужбовців та політв’язнів? 
Ясно одне: раз не спрацьовує план «А», треба шукати план «Б». В іншому випадку ми й надалі житимемо в умовах подвійних стандартів, коли одні помирають на східному фронті зі зброєю в руках, а інші в цей час безтурботно відвідують мавзолей Лєніна в Москві…

Володимир ДАНИЛЮК.
На фото «Радіо «Свобода»: евакуація українських поранених під Іловайськом. Серпень 2014 р.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 15%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (209) - 46%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (122) - 26.9%