Серпневий путч

Серпневий путч

19 серпня 1991 р. Волинь прокинулася в іншій країні. Спочатку – мелодії балетних постановок і класичних інструментальних оркестрів по телевізору та радіо. Потім – коротке повідомлення з Москви, де громадян тоді ще існуючого СССР закликали зберігати спокій та виконувати всі вказівки ГКЧП (українською «Державний комітету надзвичайного стану», абревіатура з рос. – ГКЧП). Так Україна увійшла в заключний етап боротьби за власну державність...


Ввечері 18 серпня 1991 р. представники заколотників відвідали Президента СССР та Генерального секретаря ЦК КПСС Міхаіла Горбачова на урядовій дачі в кримському Форосі (зараз окупована Росією, як і весь півострів, та використовується як літня резиденція Владіміра Путіна, – ред.) та запропонували йому згорнути процес демократизації та пристати до ГКЧП, на що отримали категоричну відмову. Тому Міхаіла Горбачова, його родину та найближчих помічників було відрізано від зовнішнього світу і заблоковано в Форосі силами органів КГБ та армійського спецназу.

О 6.00 російські центральні медіа (телебачення та радіо) повідомили:

«В связи с невозможностью по состоянию здоровья исполнения Горбачевым Михаилом Сергеевичем своих обязанностей Президента СССР на основании статьи 1277 Конституции СССР вступил в исполнение обязанностей Президента СССР с 19 августа 1991 года Вице-президент СССР Г. И. Янаев».

У зверненні до народу Гєннадій Янаєв і його спільники пояснили, для чого вони створили незаконний ГКЧП:

«Над нашей великой Родиной нависла смертельная опасность! Начатая по инициативе М. С.  Горбачева политика реформ, задуманная как средство обеспечения динамичного развития страны и демократизации общественной жизни, в силу ряда причин зашла в тупик. На смену первоначальному энтузиазму и надеждам пришли безверие, апатия и отчаяние. Власть на всех уровнях потеряла доверие населения. Политиканство вытеснило из общественной жизни заботу о судьбе Отечества и гражданина. Насаждается злобное глумление над всеми институтами государства. Страна по существу стала неуправляемой....».

Відтак, заколотники поставили перед собою основну мету:

«Углубляющаяся дестабилизация политической и экономической обстановки в Советском Союзе подрывает наши позиции в мире. Кое-где послышались реваншистские нотки, выдвигаются требования о пересмотре границ. Раздаются даже голоса о расчленении Советского Союза и о возможности установления международной опеки над отдельными объектами и районами страны. Такова горькая реальность. Еще вчера советский человек, оказавшийся за границей, чувствовал себя гражданином влиятельного и уважаемого государства. Ныне он зачастую иностранец второго класса, обращение с которым несет печать пренебрежения или сочувствия.

Гордость и честь советского человека должны быть восстановлены в полном объеме.

Государственный комитет по чрезвычайному положению в СССР полностью отдает себе отчет о глубине поразившего страну кризиса, он принимает на себя ответственность за судьбу Родины и преисполнен решимости принять самые серьезные меры по скорейшему выводу государства и общества из кризиса».

До складу ГКЧП (незаконного, бо його створення не було передбачено тодішньою Конституцією СССР) увійшли віце-президент СС СР Гєннадій Янаєв (26 серпня 1937 р. – 24 вересня 2010 р.), Прем'єр-міністр СССР Валєнтін Павлов (26 вересня 1937 р. – 30 березня 2003 р.), голова КГБ СССР Владімір Крючков (29 лютого 1924 р. – 23 листопада 2007 р.), міністр оборони Дмітрій Язов (8 листопада 1924 р., живе донині), міністр внутрішніх справ Боріс Пуго (19 лютого 1937 р. – 22 серпня 1991 р.),заступник голови Ради оборони СССР Олєг Бакланов (17 березня 1932 р., живе донині), президент Асоціації державних підприємств та об'єднань промисловості, транспорту та зв'язку Алєксандр Тізяков (10 грудня 1926 р., живе донині) та  голова Селянської спілки СССР Васілій Стародубцев (25 грудня 1931 р. – 29 квітня 2005 р.).

У зверненні оголошено про запровадження надзвичайного стану у деяких районах СССР, заборону окремих громадських організацій (в Україні – Народний Рух України та УНА-УНСО), передбачено низку інших каральних заходів...

Вранці того ж дня 19 серпня 1991 р. заступник Міністра оборони СССР Валєнтін Варєнніков спеціально прибув із Москви до Києва, щоб повідомити Голові Верховної Ради УРСР Леоніду Кравчуку вимогу неухильно виконувати вказівки членів ГКЧП, на що керівник України відповів відмовою, пославшись на необхідність розгляну цього питання в парламенті... Зважаючи на таку позицію, на Волині голова облради та облвиконкому Володимир Блаженчук. Повідомив, що виконуватиме законодавчі норми влади УРСР, а не Кремля, до речі, і тодішній перший секретар обкому КПУ Іван Лазорко...

Постанови та розпорядження московського ГКЧП в області надрукувала лише одна газета – «Радянська Волинь». Як пояснював потім її головний редактор Полікарп Шафета, це відбулося не за вказівкою Москви, а для плюралістичного висвітлення різних думок та кращого ознайомлення читачів із документами ГКЧП, що, до речі, закінчилося масовим мітингом протесту біля приміщення, де розміщувалися і «Радянська Волинь», і обком Компартії......

19 серпня 1991 р. ще ніхто не знав, чим закінчиться введення надзвичайного стану. Тому на Театральному майдані м. Луцька на імпровізованому мітингу протесту його учасників було втричі менше, ніж міліціонерів в уніформі довкола них та кагебістів в цивільному...

Тим паче, що в Постанові №1 ГКЧП зазначалося:

«Всем органам власти и управления Союза ССР, союзных и автономных республик, краев, областей, городов, районов, поселков и сел обеспечить неукоснительное соблюдение режима чрезвычайного положения в соответствии с Законом Союза ССР «О правовом режиме чрезвычайного положениям и постановлениями ГКЧП СССР. В случаях неспособности обеспечить выполнение этого режима полномочия соответствующих органов власти и управления приостанавливаются, а осуществление их функций возлагается на лиц, специально уполномоченных ГКЧП СССР»...

Врешті-решт, ГКЧП наразилося на шалений опір демократичних сил та народних мас. І через 5 днів Верховна Рада УРСР проголосила Акт про державний суверенітет, тоді як більшість московських ГКЧПістів була заарештована (крім Боріса Пуго, який застрелився), Міхаіл Горбачов – звільнений, а українські заколотники та їхні прихвосні – затаїлися до кращих часів...

Роман УСТИМЧУК.

На фото порталу «Агіт-клуб»: московська газета «Правда» з документами ГКЧП.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (67) - 15.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (200) - 45.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (116) - 26.5%