Цукрова галузь – під гільйотиною!

Цукрова галузь –  під гільйотиною!

Виживати допомагають модернізація та ініціатива…

івників агропромислового розвитку Волині розпочнеться друга фаза жнив: копання та вивезення цукрових буряків. 
Сезон їх переробки, за словами директора ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» Ростислава Новосада, стартує 12 вересня. Підприємство до нього повністю готове. Та душа його болить за той стан, який нині складається у цукровий промисловості. Враження таке, що хтось зацікавлений підрубати її під корінь…
– Якби кілька років тому ми не модернізували підприємство, працювати зараз було б неможливо і неефективно, – каже Ростилав Павлович. – З одного боку все те, що напрацювали у попередніх роках та плюс залучені кредити,  безумовно, дало непоганий результат. Ми вийшли на хороші показники. Але нашу роботу знівелювала ціна на цукор, яка є на сьогоднішній день. Собівартість цієї продукції вища від її реалізаційної ціни. Саме така ситуація негативно позначилася на економіці підприємства.

– Але торік Ви успішно справилися з виробничою програмою! Усі підрозділи спрацювали чітко та злагоджено.
– Звичайно, у цьому велика заслуга усього трудового колективу. У той же час ми впевнилися, що обрали правильну стратегію розвитку нашого підприємства на майбутнє. Це – шлях диверсифікації. Ми спорудили біоетанольний завод.

– Ми щиро вітаємо Вас, Ростиславе Павловичу, а у Вашій особі весь чисельний колектив, із такими досягненнями. Вони пророкують обнадійливі перспективи на майбутнє і заряджають позитивною енергією.
– Навіть ці нагороди особливого ентузіазму не додають… Як не прикро, але деякі заводи (тепер їх фактично лишилося 40) не хочуть розпочинати бурякопереробний сезон. Свою сировину вони пропонують своїм сусідам. Ми поки що подібних кроків робити не плануємо. Якщо я сьогодні відмовлюся стабільно приймати сировину, а сівозміна планується заздалегідь, то питання – сіяти чи не сіяти – може і не виникати, а зона бурякосіяння може скоротитися до мінімуму. Тоді завод може впасти на коліна та не підвестися з них, оскільки ми є єдиним підприємством, яке не має своїх земель, свого господарства. Працюємо за рахунок довірливих стосунків з бурякоздавачами.

– Під час роботи виставки Ви, напевно, зустрічалися не тільки зі своїми колегам з інших областей, а й з високопосадовцями. Готові вони підсобити у розв’язанні наболілого? 
– Розуміти – це одна справа, а вирішувати – зовсім інша. Вони, може, й намагаються володіти ситуацією. Але чиновник лишається чиновником. Наші високопосадовці не дуже хочуть озвучувати проблеми, аби не мати неприємностей. Навпаки, стараються прикрасити інформацію, неначе художник своє полотно, зайвим оригінальним мазком. Ми про проблеми, безумовно, говоримо. У тому числі озвучували і на нараді цукровиків України, яка нещодавно відбулася…
Господарства, з якими ми співпрацюємо, посіяли буряки на 11 тис. га. Їх треба буде вивезти. Згідно з нашим законодавством ми з  кожної літри купленого палива платимо акцизний збір на дороги. Це великі гроші! Якщо ми закриємося, то цих грошей держава недоотримає. Тож я далекий від думки, що ми завдаємо більшої шкоди дорогам, ніж вони отримують від нас платежів. Робимо прості арифметичні підрахунки. У середньому на гектар затрачаємо 80 літрів дизпалива. Множимо цю кількість на 11 тис. га. У сумі отримаємо 26, 4 млн грн. Тут врахована і та віддаль, яку трактори та автомобілі проходять полями. Акциз же ж іде лише на дороги. Тож ми специфічні, і це також треба брати до уваги.



– Ми більш, ніж упевнені, що Ви про це не мовчите.
– Звичайно. Але це щось на зразок волаючого у безлюдній пустелі. Задаю вам і сам собі просте питання. Як на полі можна визначити вагу вантажу? От даю я вам поліетеленовий мішечок і прошу не більше і не менше, а рівно 330 грамів якогось сипучого товару. Подібної точності не буде ні в кого. Випадковість допускається. Веду до чого? Якщо авомобіль не довантажать на 500 кг, біди не станеться. Але коли замість 24 він возитиме 20 тонн, то для нас це уже катастрофа! 

– Це не остання проблема, озвучена Вами сьогодні…
– Маєте рацію. Кілька слів про «допомогу», яку отримуємо від посадовців. Вони намагаються володіти ситуацією, але вони – чиновники. І коли хтось щось намагається попросити, то це викликає якусь негативну реакцію, спрямовану на захист самого себе. У науці це явище, якщо не помиляюся, називається мімікрією. Усі хочуть зберегти свої посади. Через це десь губиться зміст чи то прохання, чи то звернення. Тому чиновник будь-яку ситуацію намагається піднести на срібному блюдечку: у мене все добре, буряки вродили чудово. За ці 15 років, відколи я прийшов у цукрову галузь, ніхто конкретно не займався питаннями експорту цукру, у тому числі й на азійський ринок. Він цією продукцією насичений набагато менше, ніж європейський. І у той же час ми говоримо, що нема куди дівати цукру.  Ніхто не займався і питаннями етанолу. Адже тільки наш завод за рік здатен виробляти 15 тис. тонн бензину. Якщо врахувати, що на бензин йде втричі більше нафти, то це треба її 45 тис. тонн.  Такої кількості ми можемо не привозити з Росії. Якби ця стратегія була підтримана владою, то який економічний ефект ми мали б! Будь-яка країна намагається виходити з того, що вона має. Є якась родзинка, її треба використати. Японія пішла, володіючи мінімальними ресурсами, інтелектуально-науково-комп’ютернопрацездатним шляхом. Там працівник має лише 8 днів відпустки на рік. Вони трудоголіки. 

– Ростиславе Павловичу, а народні депутати від Волині обізнані з ситуацією, яка нині складається у бурякопереробній галузі?
– Я думаю, що їм це байдуже. А тут треба працювати, вникати у проблему, перед кимось її озвучувати, шукати шляхи вирішення, йти на якісь компроміси. Збанкрутувало пара заводів, для них – нічого страшного. Деякі ще залишаться…. Але нам треба за виробництво боротися. Маємо розвиватися. На нашому підприємстві працює 700 чоловік. Вони годують та зодягають свої сім’ї. Якщо ми припинимо роботу, то це – соціальне лихо. Ми сплатили понад 50 млн грн податків у бюджети різних рівнів. На 600 млн виробляємо валової продукції, понад 60% якої належить бурякосіючим господарствам. Ті, зрозуміло, також платять людям зарплати. І лише певну частинку коштів вкладають у розвиток виробництва. Від того я тільки тішуся. Це добре, що маємо ми і мають наші партнери, з якими співпрацюємо. Ми впевнені у них, а вони у нас. І не ставлять питання, що через непродуману цінову політику на солодку продукцію припиняють сіяти буряки, а переходять на ріпак, бо він принесе більшу вигоду.



– Скільки плануєте прийняти сировини у цьому році?
– Значно менше, ніж завезли з господарств торік. Уся біда в тому, що я зараз з тривогою дивлюся на перспективу. Кошти для закупівлі сировини обмежені. Ми не маємо права на помилку. Думаємо втримати рентабельність хоча б на минулорічному рівні. Якщо ціна цукру впаде, нам буде непереливки. Парадоксальна ситуація у тому, що ми, по суті, працюємо з заплющеними очима. Ось де наша біда, якої чомусь не бачать чи не хочуть бачити керівники різних рівнів.

– Журналісти, у тому числі «Волинської газети», готові озвучувати цю проблему на різних рівнях, аби зрушити її з мертвої точки і зрештою звернути увагу владців на проблеми цукрової галузі.  
– Поки що мені не хотілося б нагнітати ситуацію. Постараємося достойно вийти з неї власними силами. На цьому підприємстві я є менеджер, і завтра можу пересісти в інше крісло. Для мене це не є проблемою. Але не хочу, аби постраждали люди, колектив заводу у цілому. Мені болить душа за цей завод, який став мені рідним. На відміну від політиків, я прийшов сюди, знаєте, чому? Не тільки, щоб заробити гроші для своєї родини. Аби через механізм побудови справедливих, добропорядних стосунків із моїми партнерами, громадськими організаціями, забезпечення колективу високими заробітками шляхом підняття рейтингу підприємства та високих показників його діяльності досягнути загального успіху. 

– Ваше підприємство – це престиж області, чим вона має  не тільки гордитися, а й сприяти успішній роботі!
– Вважаю себе не тільки патріотом підприємства, якому присвятив чимало років свого життя, а й Луцька та всієї Волині. Не знаю, якими були мої далекі-далекі родичі, але вже від прадідів знаю, що вони були волинянами і любили свою землю. Корінь українця не тільки в його національності. Це стан його душі, ставлення до народних традицій, людей, землі, яка тебе зростила та годує, зрештою до державних символів.

– Ви кажете, що не відомо, якою ціна цукру буде цьогоріч. Що з цього приводу каже логістика, яка повинна працювати постійно?
– До цього питання треба підходити комплексно. Цукровою галуззю предметно треба було займатися з 90-х років. Для України вона була стратегічною. Давала величезні гроші, які залишаються в громаді. Галузь треба було розвивати таким шляхом, про який я говорив. На жаль, ніхто нею серйозно не займався. Це так само, знаєте, як нікому нема бажання займатися каналізацією. Закопані труби під землею ніхто не бачить, а коли звести якийсь котедж, його помітять усі. На такій споруді можна попіаритися. У такий спосіб і намагаються наші «достойники» заробляти бали у громадян. З часом, сподіваюся, ці зоряні хвороби минуться, і ми робитимемо те, що необхідно.

Сергій ЦЮРИЦЬ,

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото авторів: макет підприємства; директор ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» Ростислав Новосад із фронтовим подарунком воїнів.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (67) - 15.2%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (201) - 45.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (117) - 26.6%