Два ювілеї рідної школи

Два ювілеї рідної школи


На Волині в багатьох селах створено і діють музеї. Такий заклад історії с. Доросині Рожищенського р-ну за багату експозицію, культурно-просвітницьку і виховну роботу Міністерство культури і мистецтв занесло до Всеукраїнського реєстру музейних закладів. 

– Цей поважний статус зобов’язує раду музею, – каже багатолітній директор місцевої ЗОШ І-ІІІ ст. Ярослав Троцюк, – постійно дбати про поповнення його фондів. У цьому нам допомагають колишні вихованці Альма-матер і працівники обласних музеїв та державного архіву.
Серед документів і світлин, що повідують про 570-річчя села, чільне місце займають матеріали про багату історію місцевої школи та її видатних випускників. Особливий інтерес представляють звукові спогади Варвари Марчук, яка навчалася ще у церковно-приходській школі. Є тут оригінал свідоцтва Афанасії Хмілевської за 1931-ий р. про закінчення 4-го класу повшехної (початкової) школи (тоді викладання майже усіх предметів велося польською мовою) та Похвальна грамота Степана Смілого за 1940 р. «Перші совєти» вже відкрили, як і обіцяли, українську школу.
У музеї, що працює на базі Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти, Ярослав Миколайович виявив ґрунтовні матеріали про лютеранську школу, яка до Другої світової війни також працювала в Доросинях. А колишня завідувачка відділу використання документів обласного державного архіву Антоніна Кравчук, вивчаючи матеріали журналу «Волинські єпархіальні відомості» за 1889 р., відшукала статтю наглядача (інспектора) шкіл Луцького повіту Гвоздіковського. Вона озаглавлена «Церковно-приходська школа села Доросині». Отож уже документально підтверджено, що цей заклад було відкрито 1 жовтня 1888 р.  Його спорудили на кошти громади. Учнів (їх тоді набралося лише 12) навчали Василь Голощук, який мав педагогічну освіту і працював незмінно 22 роки, і місцевий священик Антоній Хотовицький. Копія цієї статті тепер відкриває окрему експозицію музею, що оповідає про 130-річну історію школи. 
До цього поважного ювілею виготовили стенди, де розміщено світлини освітян, які тут працювали протягом багатьох десятиліть, та колишніх учнів школи, які удостоєні звань Заслужених у своїй професії. Це вчителька Ольга Куран, юрист Леонід Матящук, лікар Микола Артищук, зоотехнік Іван Іщук, працівник промисловості Сергій Троцюк, будівельник Леонтій Іванішин, автомобіліст Володимир Столярчук та автор цих рядків.



Широку розповідь присвячено першому Герою праці на Волині Володимиру Вірному. Він теж свого часу був учнем нашої школи. Воював, дійшов до Берліна. Потім очолив ланку з вирощування кок-сагизу. В 1951 р. йому і було присвоєно це звання. Згодом закінчив агрономічний факультет Української сільськогосподарської академії. Десять років очолював місцеве колективене господарство. Мріяв зробити рідне село справжнім агромістечком. І йому в цьому напрямі багато вдалося. 
Окремий стенд присвячено чотирьом вихованцям, які стали письменниками. Їхні імена добре відомі в Україні – Володимир Лучук, Ігор Павлюк, Володимир Василюк та Степан Курило-Шванс. Ігор Зіновійович частий гість рідної школи. Він радіє, що навчальний заклад постійно утримує передові позиції з багатьох напрямків навчальної та патріотично-виховної роботи. В цьому році команда виробничої бригади зайняла на Всеукраїнській олімпіаді призове друге місце. 
Читач запитає: 
«Який же другий ювілей цієї школи?». 
Він пов’язаний із переходом учнів та вчителів в листопаді 1968 р. в нове просторе приміщення зі спортивним залом. В ті далекі роки це була друга така новобудова на всю область. Колишній голова облвиконкому Юхим Ярощук – уродженець поліського с. Сереховичі – першу таку будову відкрив у своєму рідному селі. А коли доросинівці пообіцяли обрати його депутатом облради, він гарантував спорудити двоповерхову цегляну школу. Й дотримав слова! Її звели за короткий строк. Хоч будматеріали доставляли з Луцька, а мулярів, штукатурів, сантехніків та електриків – із Рожища і Ковеля. Їм на допомогу різноробочими прийшли жителі села. Нас, випускників 1957-го року, теж залучили. Саме тоді вийшла постанова, згідно з якою до вузів стали приймати переважно тих, хто мав трудовий стаж або відслужив у армії чи на флоті. Отож і в моїй біографії є рядок, що починав «кар’єру» на будівництві. Коли буваю на зустрічах у школі, інколи кажу: 
«Ось у стінах цієї актової зали є добра тисяча і моїх цеглин. Муляри Микита Котлярчук і Міна Петрук так їх поклали, що немає жодної тріщини уже десятки літ». 
Усе село раділо новобудові. Учні – їх було аж 640, і вони ходили з Доросинь та 11-ти навколишніх сіл – перебралися сюди за парти з 4-х дерев’яних приміщень, коли вже почалася друга навчальна чверть. Бо у вересні і жовтні ще тривали оздоблювальні роботи. 
…Школа з вдячністю пам’ятає творців її історії. Адже тільки середню освіту у ній здобули майже 2800 учнів. 73 з них отримали золоті і срібні медалі. Нині їхні портрети розміщені на спеціальній галереї. Сотні вихованців здобули вищу і спеціальну професійну освіту, стали фахівцями різних галузей. Педагогічний колектив ще в 1962 р. запровадив гарну традицію – щорічні зустрічі колишніх вихованців й незмінно їх проводить впродовж цих літ. Такий емоційний захід єднає випускників різних поколінь. Й вони віддячують Альма-матер щедрими подарунками: комп’ютерами, ноутбуками, фотоапаратами та іншими навчальними засобами. 
Обласне і районне керівництво також допомогло фінансами, за рахунок чого зроблено  ремонт класів і кабінетів, замінено систему опалення та освітлення. Триває заміна вікон на енергозберігаючі. Освітня установа з природничим профілем навчання є опорною в окрузі. Вона вступає на шлях реформи за європейськими стандартами. Цьогорічні першокласники вже торуватимуть стежину до знань тривалістю у 12 років і, сподіваюсь, будуть жити і працювати в красивій, багатій Україні. Про все це і багато чого іншого йтиметься на вечорі-спогаді з нагоди двох ювілеїв. 
P.S.: Навівши довідку, дізнався, що на Волині є ще декілька сільських шкіл-довгожительок. Найстаріша серед них — Олеська Любомльського (їй вже 156 літ від часу заснування), Старозагорівська Локачинського (147 р.) та Старочорторийська Маневицького р-нів (144 р.). Це яскраве свідчення того, що навіть у нелегкі часи волиняни прагнули дати своїм дітям певні знання, нехай і початкові. 

Василь ФЕДЧУК,
випускник Доросинівської школи 1957 р.
На фото автора: школа  1888 та 1958 рр.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (67) - 15%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (205) - 46%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (119) - 26.7%