Від Пограниччя до Майдану

Від Пограниччя до Майдану


Свій 60-річний ювілей автор і виконавець, композитор Сергій Шишкін зустрів у двобої з недугою, яку вирішив долати за рецептом «бітлів»: з невеликою допомогою друзів і музичної терапії. І перш ніж його однодумці Коляда, Ленартович, Карапулько, Шишкін-молодший ступили на подіум з трьома клавіатурами, у культурно-мистецькому центрі рідного міста Сергій вів мову про своїх земляків-музикантів, мистецькі традиції літописного Володимира... Днями Президент України Петро Порошенко підписав Указ про відзначення заслуг композитора: «За значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм постановляю присвоїти почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України» Шишкіну Сергію Євгенійовичу. 

Впливи Чеслава Нємена

Надцять років тому Сергій виголосив музичний маніфест: «Маленькі міста мають право на свою музику…». Тим паче, літописний Володимир, де у Сергія Шишкіна – «жива з дитинства музика». 1971 р. ми, студенти педінституту, протягом цілого семестру у вихідні з доброї волі Богдана Берези грали на танцювальних вечорах у місцевому РБК «Yellow River» групи «Christie» і таке інше. З почуття симпатії до Богдана починалася моя велика любов до «старшого брата» – літописного  Володимира. Згодом у редакції «молодіжки» шукав першої-ліпшої нагоди приїхати до Володимира, адже Богдан Береза і його  молодіжний театр давали інформаційні приводи для відряджень. До і після півночі у родині «Ярика» (актора Ярослава Абрамюка) дивилися музичні програми Польського телебачення. Та вже наприкінці того десятиліття автором всесоюзної музичної сенсації став Сергій Шишкін.  
Коли 1981 р. я готував серію публікацій  до 1000-ліття міста, на концерті «Світязя» уже звучала його «Осенняя песня»;  вона засвідчила рідкісний талант мелодиста, що зблиснув на задвірках імперії під впливом музики Чеслава Нємена. З кінця шістдесятих років серед сили-силенної виконавців «молодіжної музики», що зверталися до джазу, фольклору, симфонізму саме його оригінальні композиції на тексти польських поетів Норвіда, Тувіма, Івашкевича вражали найбільше у програмах молодіжної студії «Ритм» першої програми Польського радіо. Ведучі Даріуш Міхальські, Вітольд Погранічни призвичаїли нас до світової рок-сцени: ми виростали із коротких штанців і разом з нами із популярної розваги  рок-н-рол переростав у мистецтво… 
 На слуху були вже Боб Ділан, Джоан Баез, Леонард Коен, Марек Грехута, а наша перша зустріч із Сергієм біля чорного роялю у районному будинку культури починалася з «музичної епітафії»: «А труп в цветущем мае подвержен разложенью…». Коли інший «старший брат» уже дихав на ладан, стало зрозуміло, що підказувала Сергієві його інтуїція… 
Сергій пише величальну для Володимира, яку на тисячоліття міста виконує зведений хор, натомість художник Олександр Дишко у фойє РБК створює унікальну галерею за мотивами «Галицько-Волинського літопису». Перш, ніж цей унікальний об’єкт туристичного показу (!) опинився за «трикотажною завісою» торговища, він став історичним тлом для програмного твору Сергія «Скажи, Володимире». За підсумками минулого музичного року я назвав його вершиною 40-ліття творчої діяльності Сергія Шишкіна, автора і виконавця, який «відроджує і утверджує споконвічну традицію живого звучання поетичного слова на українській музичній сцені» (формулювання із спеціального диплому від нашого з Сергієм Єфіменком музичного фестивалю «Стравінський та Україна»).

«Рок-культура 88»

«Для декого я в ролі провінційного пророка. Давно відомий цей і негатив і позитив. Так само як і музика від року до бароко – ніхто тут не покличе до нових альтернатив». Такою бажаною альтернативою для Сергія Шишкіна став перший (західно)український фестиваль музики молодої генерації «Рок-культура 88» у Луцьку, який мені допоміг організувати Михайло Мусієнко, керівник групи «Знайомі обличчя».
Голос юного В’ячеслава Хурсенка викликав захоплення членів жюрі Зіни Коструби та Віктора Тиможинського. У номінації «поп-музика» йому не було рівних. Наступні великі шлягери «Тато» і «Соколята» підтвердили слушність нашого вибору, а «молодіжка» назвала Хурсенка «кращим вокалістом» за підсумками 1989 р. 
У номінації «рок-музика» домінували фаворити львівського Клубу творчої молоді  – групи «Аптека», «Діти важкого року». Але кращого від Леоніда Репети на український рок-сцені у Луцьку не було: з групою «Віраж” Олександра Заходякіна Леонід виконав композицію «Мій світ», яку Юрій Вегера записав для «Студії-3», а Леонід Репета увічнив на компакт- дискові «Роком круш!» (1992 р.).
Але саме тоді Сергій відкрив для себе плеяду українських авторів і виконавців. Я зробив це відкриття раніше. Минув лише рік після першого концерту української авторської пісні, який  Олег Покальчук і Лесь Танюк організували у фойє Київського молодіжного театру, але як разюче змінилися настрої слухачів…Атмосфера на другому поверсі столичного молодіжного театру нагадала мені таємну гетерію співців у загарбаному римлянами Коринфі із драматичної поеми «Оргія» Лесі Українки: « А їхні співи... О, вони були потужнії натхненням, а не гуком. І в  стриманім зітхання тихих струн ми вгадувати вміли урагани, що нуртували в грудях у співця». 
 Шквал оплесків у міському будинкові культури викликали твори співців Василя Жданкіна, Олександра Смика, Едуарда Драча: тут панували єдність поезії і співу, слухача і виконавця, музики і часу, але тон у цій плеяді задавав Андрій Панчишин. Його соціокритичні тексти давали зрозуміти, чим була музика бардів, вагантів, менестрелів у давні часи, але водночас ми змогли відчути духовні запити молодіжної аудиторії нової доби українського відродження. Сміючись, ми прощалися з минулим, Андрій учив долати страх… перед майбутнім.
Відвага Андрія надихала Сергія, його похвала окрилювала. І його пречудова «Колисанка» (гран прі фестивалю «Оберіг 90») залишається  коштовною перлиною у діадемі української співаної поезії дотепер. 

Фестиваль для Володимира

З кінця вісімдесятих ми відроджували забуті і народжували нові традиції і винятковим внеском Сергія став  фестиваль «Володимир». «Вже багато років ми дотримуємося принципу піднімати перспективну молодь, – пояснював концепцію 15-го фестивалю його художній керівник. – З одного боку це дає нам можливість весь час робити ротацію (фестиваль щорічний), а з іншого – ми розкручуємо молодих і амбітних, котрі за рік, за два нам будуть просто не по кишені». Він успішно продовжив справу  пошуку і промоції молодих талантів, яку започаткувала 1986 р. наша інформаційно-музична програма «Студія-3» Волинського радіо з допомогою хіт-параду «Мікрофон 87», рок-клубу, перших фестивалів «Рок-культура 88», «Оберіг 89», «Солом’яний дзвін 91»…
Сергій підтримав мій із Андрієм Шоцьким проект «під завісу» минулого тисячоліття: відзначення на державному рівні 800-ліття утворення Держави Романовичів ( постійно вживаю це визначення замість кабінетних термінів  «Волинсько-Галицьке» чи «Галицько-Волинське» князівство); він пише і виконує у присутності Президента України твір «Володимир і Галич» (1999). Леонідові Кучмі дарують картину Олександра Дишка «Коронація короля Данила».  До 800-ліття від народження короля Данила (2001) з Олександром Смиком ми  виношували задум пісенної опери «Король Данило», натомість літописний Володимир отримав історико-культурний заповідник і пам’ятник королю Данилу. 2005 р. історичний триптих завершило вшанування пам’яті засновника Держави Романовичів Романа Мстиславича:  це сталося у день його смерті через вісім століть. 
Справа відродження історичної пам’яті  насправді вартувала серії ювілейних заходів: ми стали свідками повернення однієї з найбільших святинь християнського світу Чудотворної Ікони Холмської Богородиці, у Володимирі почав діяти державний історико-культурний заповідник «Стародавній Володимир», томи наукових конференцій увібрали сотні сторінок наукових досліджень і краєзнавчих розвідок, у місті відновили після тривалої перерви реставраційні роботи на кошти з державного бюджету (4 мільйони протягом 2005-2006 рр.), почалися спільні українсько-польські дослідження невідомих поховань жертв війни і політичних репресій на городищі у Володимирі…Але все ще залишається таємниця його корони і поховання короля Данила та «Даниловій горі» у його улюбленому Холмі…

Новий клімат для діалогу культур

Від початків національно-культурного відродження не менш важливою стала і культурна інтеграція прикордонних територій. Моя ідея «Музичних діалогів над Бугом» (1987) була втілена Олексієм Левченком і нашими партнерами із Замостя під час «Футбол-шоу» 1990 р.: на наших стадіонах грають «Леді панк» і «Комбі», «Кому вниз» і «Гроно» Тараса Петриненка, а вже 29-31 серпня 1991 р., через тиждень після проголошення незалежності України «Музичні діалоги над Бугом» презентують українську музику молодої генерації у Мельнику (РП).  1 грудня Сергій Шишкін і співці «Кобзарської громади» беруть участь у «діалогах культур» у Білостоку (РП).  Невдовзі стартують визначні українсько-польські проекти «Різдвяна містерія» (1992), «Поліське літо з фольклором»(1994)… 
2005 р. спільно з керівником джазового клубу ім. Мечислава Коша у Замості Гжегожем Обстом, директором обласної філармонії Сергієм Єфіменком, Сергієм Шишкіним, Геннадієм Гусенцевим ми відроджуємо «Музичні діалоги над Бугом» і починаємо новий спільний проект «Нью кооперейшн: Замость-Луцьк» за участю лідерів польської джазової сцени Яна «Пташина» Врублевського, тріо Войцеха Нєдзелі, вокалістки Дороти Міськєвіч. Сергій Шишкін на батьківщині Марека Грехути у Замості виконує свій твір «Одинак», виступає з британським тріо  Джуліана Томаса на наступних концертах у Луцьку і Володимирі, співає твори Чеслава Нємена і власні композиції на концертах з відомим польським бас-гітаристом Кшиштофом Щеранським у проекті «Глорія віта: 20 років з Україною». 
«Балада про пана Степана» Сергія Шишкіна народилася із бажання творити новий клімат українсько-польського пограниччя народів і культур: «Ненависть знищити у собі» закликав його кумир Чеслав Нємен у пісні «Дивний цей світ» (1967). Його співана поезія не лишилася «голосом волаючого у пустелі», вона луною відізвалася у душі його українського побратима. Незабутнє музичне послання до українців і поляків Чеслава Нємена з винятковою пристрастю і хистом виспівує на спільних з Сергієм концертах в Україні і Польщі Галина Конах. Це не розважальна музика, що виконує у нашому житті абсолютно необхідну функцію. Нас не бентежить її «псевдоіндивідуалізація», доки «попса» не стає всюдисущим знаряддям «мягкої русифікації» і плебеїзації української культури. Сергій не дарує наруги над українським словом,  мова його текстів бездоганна, думка – афористична.
«Ми борсатись будем в історії нашій, шукає там кожен своє. А треба надпити із совісті чаші: це тільки якщо вона є». Твір «Совість» Сергія Шишкіна став лейтмотивом нашого з мистецьким об’єднанням «Куля» проекту «Кліо: назад до Європи», а значить – до епохи короля Данила. У пам’яті його нащадків не могло бути місця для іншого володаря і потужний замок, зведений у Володимирі на місці давньоруського городища польським королем Казимиром Великим через сто років після коронації Данила (1253) був зметений з лиця землі.  Заради історичної пам’яті його фундаменти необхідно розкопати, законсервувати і експонувати: так завершилася перша велика експансія польської держави на терени Волині. 

Сподівання «Орфеєвого чуда»

16 липня 2018 р. минуло чверть століття Указу Президента, який завершив одне із найважливіших починань доби українського національно-державного відродження на Волині: створення університету на базі педагогічного інституту. 1993 року художник Микола Кумановський розробляє графічний стиль, а Сергій Шишкін пише гімн, презентує його в облдержадміністрації для нашої робочої групи і майбутнього ректора Волинського університету Анатолія Свідзинського. Рок-група «Демісія» виконує твір «Постань, високий храм науки» під час урочистої інавгурації. Зустріч знаного фізика і лірика залишила слід у книзі «Синергетична концепція культури» (2009). Без спеціального дослідження важко сказати, якими шляхами йшов до своїх здобутків цей автор і в який спосіб сприймав багатство суперечливих ідей нашого часу. Але слухаючи його твори, відчуваєш духовний зв’язок з філософією екзистенціялізму і проголошуваною нею цінністю і самодостатністю індивідуального буття людини у  всій його повноті і складності».  
Врешті-решт маленьке «Орфеєве чудо» таки сталося: «впорядкована громада, народ не гірший від своїх сусідів»  поцінувала  роль співця у національно-культурному відродженні. Але й надалі  для українських митців актуальною залишається нова концепція Сізіфової праці від Лесі Українки: «Я на гору круту кам’яную, буду камінь важкий підіймать і, несучи ту ношу тяжкую, буду пісню веселу співать». 
«Без надії сподіватись», «серед лиха співати пісні» – такий духовний максималізм знеохотить  кого завгодно, тільки не Сергія Шишкіна, який спромігся реалізувати себе у трьох іпостасях, як автор і виконавець співаної поезії, популярної та рок-музики.
Чотири десятиліття тому почалася мистецька дорога «до світла із мороку», що привела Сергія Шишкіна на Майдан і… нової зустрічі з незабутнім Андрієм Панчишиним. І їхній творчий тандем із Віктором Морозовим теж «тримав руку на пульсі»  українського рісорджіменто з часів театру-студії «Не журись!». І народилася незабутня «Молитва» Андрія Панчишина у виконанні Віктора Морозова, що стала ще одним «наріжним каменем» у музично-поетичному літописі українського відродження...

Василь ВОРОН,
магістр державного управління.

На фото: Сергій Шишкін.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 14.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (212) - 46.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (124) - 27%