Рік коня. Синього чи залізного?

Рік коня. Синього чи залізного?

Якщо за Східним календарем Рік синього коня настане 31 січня 2014 р., то коли для українців почнеться Рік залізного коня? Іншими словами, коли від міфічних символів кожен повнолітній громадянин нашої країни зможе перейти до значно приємнішої, ніж вивчення різних гороскопів, процедури та нарешті купити в особисте користування за доступними цінами сучасний автомобіль?

Минулого століття машина була не розкішшю, а засобом для пересування. Щоправда, засіб цей слугував, як правило, для тих, хто міг розкошувати в умовах всезагального дефіциту. Так зване «начальство» (вузьке коло обмеженого числа керівників партійних, радянських, профспілкових установ та організацій, а також очільники промислових підприємств та колгоспів) з успіхом використовувало автомобілі як службовий транспорт (котрий, щоправда, експлуатувався для повноцінного обслуговування приватних інтересів фактично всіх членів номенклатурної родини), а тому особливої потреби в придбанні машин в особисту власність не відчувало.  І дійсно: навіщо витрачати гроші на те, чим володієш безплатно?

Проте, звичайно, були й автівки, що належали громадянам на правах приватної власності. Але вітчизняний автопром навіть післявоєнної країни-переможця, як не дивно, спромігся запропонувати пересічним громадянам дуже малесеньку кількість легковиків абсолютно куценького модельного ряду. «Волги», «Москвичі», «Запорожці», а під завісу існування СССР – ще й «Жигулі». Оце й увесь вибір. Але про доступність навіть представників цього сімейства малолітражок для основної маси населення говорити не доводилося. По-перше, зі середньостатистичною зарплатою дипломованого фахівця в розмірі 120 рублів (приблизно 200 доларів США) на місяць для купівлі машини вартістю до 6000 рублів гроші треба було збирати не одне десятиліття. По-друге, навіть за таких обставин люди якимось дивом накопичували заощадження, але реально малолітражок у вільному продажі не існувало: треба було записуватися на чергу, де числитися роками.

Замилюючи людям очі, червона влада багато розповідала про першочергове забезпечення автівками так званих пільговиків. Але про що можна говорити, коли навіть минулого року державним коштом купувалися машини для учасників бойових дій Великої Вітчизняної? Майже 70 років після завершення Другої світової війни так і не вистачило, щоби забезпечити «залізними кіньми» солдатів, яким у 90-літньому віці навряд чи вже й потрібні власні автомобілі…

Ну, що колись було погано, то ми з цим розібралися. Хоча, поклавши руку на серце, треба визнати: навіть у поганому можна побачити щось хороше. А чи стало добре тепер? І чи перетвориться віртуальний східний синій кінь на реального залізного коня для переважної частини українців?

Згадаймо, як фактично померли вітчизняні автозаводи – у Запоріжжі та Луцьку. Наш, якого критикували за допотопні всюдиходи системи «ЛуАЗ» (у народі – «бандерівки»), так і не освоїв випуску сучасніших машин, а після зміни форми власності переключився на складання автобусів і тролейбусів. Запорізький, котрий від дня свого заснування прославився «ЗАЗами» (насамперед, «запорожцями» із народною назвою «запор»), якийсь час продукував «Таврії» і «Славути», а потім став скручувати з готових компонентів автівки неукраїнського походження, які за своїми характеристиками біля «Мерседеса» чи «Тойоти» навіть близько не стоять.

Що ж, якщо українець не здатний сконструювати власний легковий автомобіль, зате вміє будувати пасажирські літаки чи космічні ракети, то, в принципі, посипати від цього голову попелом не варто. Головне, щоби в нього була можливість заробити кошти, достатні для придбання «залізних коней» іноземного виробництва. Але й тут кінці з кінцями не сходяться. По-перше, рівень доходів наших людей не йде в жодне порівняння із закордонними аналогами. По-друге, високі ставки розмитнення старих та нових автівок роблять їх навіть дорожчими, ніж у країнах, де виготовляють. По-третє, постійні нововведення вітчизняних творців законів та підзаконних актів скеровано лише в бік створення додаткових бюрократичних та фінансових бар’єрів на шляху легкових автомобілів до українських споживачів. Остання ініціатива – запровадження додаткового оподаткування транспортних засобів, які були ввезені в Україну як вантажні автомобілі, а вже тут переобладнані на пасажирські.

А щоби хоч якось реанімувати авторинок, який перебуває в стагнації, виникла чергова ініціатива: громадянинові, який віддає на утилізацію старе авто і купуватиме нового «залізного коня» вітчизняних автовиробників, можуть відшкодовувати частину вартості… Але що ми маємо на увазі під «продукцією вітчизняних автовиробників»? Російські та китайські малолітражки, скручені в Запоріжжі? А хто сказав, що саме про такі машини мріє середньостатистична родина, а не, наприклад, про «Фольксваген» чи «Форд»?

Отож, будемо, мабуть, тішиться синіми кониками, а не залізними. І не один рік…

Володимир ДАНИЛЮК.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (234) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (165) - 30.8%