Олександр Пирожик: «Націоналісти своїх прапорів і принципів не змінюють!»
Інтерв`ю з Олександром Пирожиком, першим заступником голови обласної ради, свободівцем, членом Національної спілки журналістів України, людиною, яка брала активну участь у подіях Майдану та займає важливе становище в системі органів влади Волині. Розмова тим більш актуальна, що 3 роки тому відбулися вибори депутатів нинішнього складу найвищого органу представницької влади нашого краю.
Визначальна деталь: кабінет Олександра Пирожика – єдиний у волинському «Білому домі», де, окрім освяченої ікони Богоматері, на стінах – портрети Провідника ОУН Степана Бандери і Головнокомандувача УПА Романа Шухевича…
– Ви вже вдруге поспіль обрані першим заступником голови облради. Уперше це сталося після Революції гідності. Скажіть, коли було важче працювати і чому?
–Найважче було відразу після перемоги Революції гідності,коли оновлене керівництво обласної ради – це виявилась єдина легітимна влада вусій області. Тоді на роботі іноді й ночувати доводилося. Чи легше тепер? По-різному буває.Але відповім так: тепер для вирішення одних і тих же завдань, розв’язання проблем чи протиріч доводиться витрачати в рази меншечасу, ніж тоді. Мудрі люди кажуть, що це – досвід.
– Які стосунки вдалося вибудувати з головою облради Ігорем Палицею і заступником Романом Карпюком?
– Нормальні ділові стосунки. Коли ми дійшли розуміння того, хто і де може бути ефективнішим для громади і принести більше користі інтересам краю, то виробили «правила гри», від яких намагаємося не відступати. І цей механізм реально працює. Коли між керівництвом є довіра і порозуміння, до твоєї думки дослухаються і не заважають робити свою роботу, – тобі комфортно працювати. Навіть якщо іноді для цього й бракує відведеного робочим графіком трудового дня.
– Наскільки Ви самостійні в ухваленні рішень від фракції «Свободи», адже як депутат обрані в одному з мажоритарних округів м. Луцька саме від «Свободи» (хоча люди голосували, насамперед, за Вас особисто), тоді як функція першого заступника полягає в забезпеченні конструктивної співпраці з усіма фракціями і навіть позафракційними депутатами?
– Кожен має займатиїся своїм. Якщо це рішення фракції – то ми ухвалюємойогоколективно,мій голос тут – один із семи.Аби доносити до загалу чи депутатського корпусу рішення фракції, то для цього є голова фракції, а це в нас – Анатолій Вітів. Мені немає потреби його підміняти, бо й своєї роботи вистачає. Хоча нерідко він уповноважує бути спікером фракції мене, – і я не відмовляюсь, як і кожен дисциплінований член команди. У т.ч. доносити нашу позицію до представників інших фракцій, якщо є потреба виробити спільну. Ми тоді аналізуємо наші позиції, переконуємо, узгоджуємо, шукаємо дотичні і, як правило, знаходимо порозуміння ще до сесії. Тобто, є чіткий розподіл повноважень і компетенцій між моєю роботою як посадової особи в керівництві ради і представника фракції. Це теж – «правила гри», яких слід дотримуватися. Тоді буде порядок. Їх дотримання унеможливлюєситуації, колитебе можуть підставити в тебе за спиною.
До речі, невиправданостверджувати, що люди голосували за мене особисто. Виборці голосували насамперед за «Свободу», і це – первинне. В особистому рейтингу кандидатів від «Свободи» до обласної ради я був лише п’ятим. І ми збільшили представництво в облраді у цій каденції тому, що високі рейтинги показали інші мої побратими. А чому саме мені довірили й надалі обіймати цю посаду – питання до побратимів. Визначальним тут був, мабуть, не тільки досвід. Це – не просто довіра, а й персональна відповідальність голови обласної організації Анатолія Вітіва. Так побудована організаційна міць структури націоналістів, і в цій взаємній довірі, фракційній дисципліні та персональній відповідальності за того, кого ти рекомендуєш, – і є наша сила.
– Ваше ставлення до обранців громади, які змінили «партійні прапори»? Чи існують умови, за яких Ви би відійшли від «Свободи»?
– Не існують. Справжні націоналісти своїх прапорів і принципів не змінюють. Вони швидше відійдуть в сторону і не заважатимуть іншим виконувати волю більшості, аніж зрадять. «Зміна прапорів» для мене – це зрада. Однозначно. Я не можу допустити, щоб мене так називали. Цим усе сказано. В тому числі й щодо мого ставлення до перебіжчиків, які шукають, де їм вигідніше, комфортніше, чи в яке крісло ліпше всадити свої сідниці, щоб було тепліше. Думати треба не місцем сидіння, а по те, що про тебе потім скажуть твої наступники, як вони оцінять твої кроки заради їх майбутнього.
– Як оціните поведінку окремих обранців громади, які регулярно ігнорують як роботу в комісіях, так і не ходять на пленарні засідання?
– Порадив би тим, хто ігнорує свої депутатські обов’язки: складіть мандати ізаймайтеся будь-чим, що не зобов’язує думати про інших. Не шукайте в депутатстві лише корисний інтерес чи якісь тимчасові, скороминущі вигоди.Якщо ти депутат – думайпро тих, хто тебе обрав. Як на мене, найкращий депутат – це людина, одержима ідеєю. Такі і йдуть у депутати не заради вигоді ніколи не опустяться до того, щоб здобути своє депутатство «гречкою».
– Чи є співпраця з головою облдержадміністрації Олександром Савченком, новопризначеними заступниками голови та структурними підрозділами виконавчої влади нашого краю?
– Кожен із нас виконує свою роботу і має свої завдання. Савченко виконуєзавдання, поставлені перед ним Президентом і його адміністрацією. Наші ж завдання й пріоритети продиктовані насамперед місцевими громадами, їх вимогами та інтересами, проблемами та потребами об’єктів спільної власності громад. Виходячи з цього, об’єктивно в нас виникають протиріччя в баченні розвитку окремих подій і процесів. Але, мені так видається, в кожного з нас є достатній рівень розуміння і поваги до тієї роботи, яку доводиться виконувати.
– Чим пояснити, що свободівці в облраді співпрацюють із УКРОПом, а в Луцькій міській раді – в жорсткій опозиції до цієї партії? Одна з причин – відмова більшості в міськраді виділити кошти на будівництво пам’ятника Степанові Бандері?
–Присутність у владі чи опозиції визначається тим, чи ти маєш вплив на прийняття владних рішень, чи не маєш. Якщо впливаєш – ти стаєш владою. І береш на себе відповідальність за свої рішення. В іншому випадку ти – опозиція. Наш виборець – доволі значна частину громади Луцька, і він переконаний, що процеси в місті після смерті міського голови почали рухатися не в тому напрямку. Громада вимагає від нас інших рішень і пріоритетів, аніж практикує теперішня більшість. Наше бачення розвитку цих процесів нова більшість не захотіла і досі не бажаєвраховувати. Доводиться відстоювати думку громади, будучи в опозиції, і вказувати цій більшості, що вона робить не так, які її кроки йдуть у розріз із інтересами громади.
А щодо історичної постаті Степана Бандери та увічнення його пам’яті, то противитися цьому можуть лише недалекоглядні люди. Адже, зі слів самого Провідника ОУН, «не спинити ідеї, час якої настав». І на гасло «Слава Україні!» вже відгукуються «Героям слава!»мільйони… «Косити» під націоналіста нині стало модно. Тільки не для всіх ці гасла наповнені реальним змістом. Далеко не під кожною вишиванкою б’ється українське серце. Прикро, що в переддень 110-ї річниці від дня народження Степана Бандери міська влада Луцька не робить жодних кроків для належного вшанування пам’яті Провідника нації – ні іміджевих, ні фінансових, ні громадсько-масових, ні культурно-мистецьких, ні інформаційних…
– Ще одна гучна справа – лісовий комплекс «Воротнів»… У чому суть претензій докерівництва лісової галузі в особі в.о. голови Держлісагенції, депутата облради від Блоку Петра Порошенка «Солідарність» Володимира Бондаря та керівника ВОУЛМГ Олександра Кватирка?
–Про зловживання Олександра Кватирка стільки сказано-переписано, що не хочу перенасичувати цим цю розмову… Знову дійшло до стрілянини. Та ще й у державному заказнику, де мали би вчити й виховувати дітей, а влаштовують нічні гульбища… Практично кожна сесія облради розпочинається з виступів і депутатських запитів щодо тих безчинств, які кояться в лісовій галузі на Волині. А столичні високопосадовці, замість того, щоб звільнити, його й надалі покривають.
– Чим завершилася історія з Вашими висловлюваннями про Бандеру і Пілсудські в селі Сагринь Грубешівського повіту Люблінського воєводства РП під час цьогорічного вшанування пам’яті мирних українців, убитих польськомовними бандитами в березні 1944 році? Чи вдалося захистити керівника Української громади на Люблінщині Григорія Купріяновича, проти якого польські прокурори порушили кримінальне провадження?
– Переконаний, що все тоді зробив правильно, з позицій національного інтересу і наших героїв. З позиції сильного. Поляки такого, мабуть, не чекали, тому й відступили. За інформацією польських джерел, їхня прокуратура відкрила проти мене кримінальну справу за героїзацію Бандери, але досі жодної офіційної звістки про це мені не надіслали. Мабуть, як відкрили, так і закрили. Якби історія повторилася – зробив би так само. Маємо навчити поляків нас поважати, говорити на рівних, не дозволяючи їм вказувати, яких Героїв нам шанувати і під якими знаменами йти на боротьбу за велич своєї держави. Проти всіх, хто зазіхає на нашу землю, мову, культуру, традиції.
Ми захищали і будемо захищати Григорія Купріяновича, ретельно обговорили це питання на депутатській комісії з міжнародних питань, після чого я скерував відповідний лист у Генконсульство Польщі в Луцьку, аби надали офіційну інформацію щодо відкритих проти Купріяновича справ, звинуваченьі кримінально-процесуальних дій. Відповідь, яка надійшла,– це формальна відписка про те, що жодною інформацією стосовно дій польської прокуратури по відношенню до голови Українського товариства в Любліні Консульство не володіє. Отаке ставлення польської влади до наших справедливих вимог. Гадаю, невдовзі ми дамо адекватну оцінку таким підходам польської сторони.
– Нещодавно Ви повернулися з чергової волонтерської місії на Донбас. Розкажіть, що Вас спонукає туди їздити і які найголовніші враження привезли на Волинь?
– Ми з побратимами зі «Свободи» вже неодноразово побували на фронті нашої боротьби з Московією. Остання на часі поїздка –з луцькими свободівцями та депутатом облради від Ковельщини Юрієм Поліщуком. Їду туди, бо відчуваю внутрішню потребу, співпереживання з тими, хто щодня ризикує там власним життям, боронячи наш спокій. Веземо туди домашні харчі, будматеріали, медикаменти, подарунки, інший провіант. Але питання навіть не в тому, що і скільки ти привозиш. Питання в тому, що можеш чесно глянути воїнам у вічі. Бачиш справжніх людей, які знають ціну життя. Поспілкувавшись із ними, довго тримаєшся на тій же енергетичній хвилі співборотьби, вона ще довго змушує працювати з подвійною-потрійною віддачею.
Після таких поїздок відкриваєш нові грані того, що називається життям. Ліпше розумієш глибинність процесів, які відбуваються. Помічаєш зміни в самих Збройних Силах, у свідомості наших захисників, офіцерів. Раніше бойовий дух ряду військових частин залишав бажати кращого, а окремі дії командування викликали обурення. У двох останніх поїздках помітив чітку тенденцію до того, що наше військо поступово відходить від «совкових» підходів, на зміну старим командирам приходять молоді, загартовані в боях офіцери-патріоти. Такі, як наш побратим із Ківерець, член «Легіону «Свободи», старший лейтенант Максим Морозов (позивний «Лютий»), котрий уже 5-й рік воює на Сході і нині є командиром 4-ї роти спецпризначення «СІЧ» полку «Київ».
Потім довго думаєш над почутим і побаченим, аналізуєш, співставляєш, робиш якісь прогнози, плани на майбутнє. Усвідомлюєш, що в своїх діях маєш орієнтуватися на них, що це на їхніх плечах тримається влада, яку тобі довірили. Розумієш, що за формуванням цього духу переможців в нашому війську стоять величезні жертви, наші бійці платять за це здоров`ям і життями. Вважаю, що кожен, хто хоче бути у владі країни, яка воює, мусить їздити туди. Жаль, що майже ніхто не їздить…
– На президентських виборах Ваша партія зробила ставку на екс-першого віце-спікера, учасника АТО Руслана Кошулинського. А в жовтні наступного року будете балотуватися в народні депутати?
– Насправді «Свобода» ще не висувала кандидата в президенти, а лише запропонувала його кандидатуру для узгодження з іншими націоналістичними силами. І символічно, що це відбулося саме на Покрову, під час традиційного для нас Маршу УПА. Хоча, як на мене, Руслан Кошулинський за теперішніх умов – найдостойніший кандидат у Президенти воюючої країни. Бо ця посада – це і Головнокомандувач українського війська. Знаю його давно, він завжди викликав у мене довіру – і як спікер парламенту, і як боєць на фронті.
А щодо мене, то, як командний гравець, виконаю будь-яке рішення, доцільність якого схвалить моя політична команда. Наразі ж мені достатньо того, що маю вплив на прийняття рішень своєю командою, що побратими зі мною радяться і моя думка має вагу. На цьому етапі важливо успішно пройти президентську кампанію, а потім можна буде думати й про парламентську. Від того, як люди проголосують за націоналістів на президентських, а потім – на парламентських виборах, значною мірою залежить доля і майбутнє України. Адже теперішні ліберали і націонал-демократи показали неспроможність протистояти реваншу «регіоналів», відстоювати національні інтереси України та перемагати у війні.
– Крім активного громадського життя в період студентської юності, Ви почали свій трудовий шлях на ниві журналістики. В той же час мас-медіа загалом у світі і, зокрема, в Україні і на Волині, переживають далеко не найкращі часи. В душі Ви – ще журналіст чи вже чиновник і політик? Як, на Ваш погляд, розвинути місцеві ЗМІ, а не говорити про їхній порятунок?
–Журналістом в душі залишаюсь завжди, адже ними народжуються. Продовжую вчити премудростям журналістики молодших колег, які звертаються за порадою, іноді й сам беруся за болючі теми, висвітлюючи їх у блогах чи соцмережах. Жаль, не завжди вистачаєчасу на таке задоволення. Переконаний: журналістика ніколи не втратить перспективи та майбутнього, якщо вона буде справжньою, а не замовною. Якщо виконуватиме місію першої суспільної влади, а не відроблятиме чиєсь політичне чи бізнесове замовлення. Якщо буде аналітичною і прогностичною, а не описовою чи копірайтерською.
– Чим полюбляєте займатисьу вільний від роботи час? Відомо,з якою ніжністю Ви відвідуєте рідне село Ягідне на Турійщині та особливо гордитеся батьковою пасікою… Що ще притаманне Олександрові Пирожику, коли він поза межами «Білого дому» чи партійного офісу?
– Залежно від того, скільки вільного часу вдається викроїти. Відповідно, їду з волонтеркою на фронт, або ж в урочище «Вовчак», де ми, свободівці, продовжуємо реалізувати проект «Волинська Січ. Відродження». Або ж – допомогти батькам, яких, дякувати Богу, ще можу відвідати. Ще маю унікальну нагоду бути дитиною, багатшати їх порадами й настановами. Якось по-іншому відпочити рідко вдається…
Дякую за відвертість!
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото з особистого архіву Олександра ПИРОЖИКА: перший заступник голови облради в службовому кабінеті; під час урочистостей із нагоди чергової річниці Колківської республіки УПА; разом із лідером «Свободи» Олегом Тягнибоком; серед побратимів – в урочищі Вовчак на Турійщині; Олександр Пирожик у зоні проведення бойових дій на Сході України.
- Коментуйте FaceBook
- Коментуйте ВКонтакте
ТОП Новини
Луганчани влаштували бойкот? Відсьогодні протестувальники не пропускатимуть вантажівки через пункт пропуску «Угринів» в... Мирон Маркевич налаштований рішуче і наполегливо 30 грн, щоб пересидіти ніч на автостанції Баба-шарапанина – рибний пиріг У Підгайцівській громаді оголосили тендер на закупівлю FPV-дронів В Україні впроваджується безоплатна психологічна допомога для ветеранів та їхніх родин На Волині чоловік 50 років жив за радянським паспортом В Одесі спритники хотіли вивезти з України рідкісне видання та монети алєксандр ширвіндт помер одразу після «голосування» владіміра путіна…- Опитування
- Результати