«Ваша газета – найсправедливіша!»

«Ваша газета –  найсправедливіша!»

Таку фразу журналісти «Волинської газети» почули на поштовому відділенні с. Самари Ратнівського р-ну від пенсіонерки Віри Шинкарук. І це – справедлива оцінка, бо видання не лише друкує цікаві матеріали, але й допомагає людям вирішувати найскладніші проблеми.

Історія нашого знайомства бере відлік із минулого року. У редакцію зателефонував шанувальник «Волинської газети», депутат Самарівської ОТГ Петро Шинкарук і попросив втрутися у ситуацію, яка склалася з місцевою дільничною лікарнею. Місцева влада вирішила цей медзаклад закрити, проти чого активно запротестували його співробітники на загальних зборах колективу. 
Газета не лишилася осторонь такого болючого для людей питання. Лікарня поки що працює, люди задоволені, що їм не треба їхати за 40 км до райцентру та витрачати кошти, яких у них – мов кіт наплакав. Саме під час нашого перебування у лікарні ми й зустрілися з Вірою Адамівною. Вона надзвичайно гарно відгукувалася про медперсонал, його чуйність та увагу до пацієнтів. Після цього випадку вона активно пропагує наше видання серед односельців. Однією з перших передплатила часопис на рік прийдешній у Самарах.
– Майже усе життя пропрацювала кухарем їдальні у місцевому колгоспі, – розповідає про себе Віра Адамівна. – Тоді, як пригадуєте, треба було під час жнив харчувати людей, які були зайняті на збиранні врожаю. Кожного дня в обов’язковому порядку виїжджали у поле, де працювали комбайнери та скиртувальники. Приємно було чути похвалу, що обід смачний, завжди хтось щось веселе розповідав. Люди вміли шанувати та поважати один одного. Згодом усе це розкидали, нікому нічого не треба.
Разом зі своїм судженим Василем Олексійовичем Віра Адамівна виростили двох синів – Юру та Миколу, котрі тепер мають свої сім’ї, дочекалися трьох онуків. Живи і радій! Тільки негаразди підкидає влада. Жінка не приховує тривоги з приводу подорожчання газу. Якщо не дадуть субсидії, то невідомо як зимувати. Мінімальної пенсії явно не вистачатиме, аби розрахуватися за «голубе паливо». Бідкається Віра Шинкарук і ще однією проблемою. У селі поповзли чутки, що місцеву лікарню хочуть перетворити в амбулаторію.
– Я категорично проти цього, – каже. – Де ж ми тоді лікуватимемося? За які гроші їхати у Ратне, де на нас дивляться, як на ізгоїв? Амбулаторія є в Межиситі. Скажу відверто, що й нашого головного лікаря давно треба в три шиї гнати, отоді буде порядок. Не краще працює і наш голова громади. Дорога в селі в занедбаному стані. Білоруси, які приїжджають, запитують, чи є у вас взагалі керівник громади? Напишіть і про те. А олігархів так розписуйте, щоб з них пір’я летіло. Ми вас шануємо. Так тримати!
А ще Віра Адамівна з гордістю говорила про озеро Луки, де й лебеді виводяться, можна покупатися і риби наловити, і навпаки – із сумом – про інше сільське озеро Бруно, яке перетворюється у трясовину і нікому до нього нема ніякого діла. І зовсім із великим болем повела розмову про війну: 
«Люди хвилюються, коли вона закінчиться…». 
І справді, впродовж дня ми чули про це не від одного мешканця Самарів. Депутат Самарівської ОТГ Микола Касянчук зізнався, що особисто він від переживань за сина Олександра, який від першого дня на війні,  втратив здоров’я.
– Дружина постійно плаче, а я, хоч і тримаюся козаком, однак у тривозі, – мовить батько захисника України. – Єдиною нашою відрадою є старший син Роман з невісткою та донька Світлана із зятем, дві онуки – Злата та Маргарита.
Водночас 61-річний Микола Платонович з гіркотою говорив про пільги для сина-десантника: 1833 грн – на дрова (хоч вони коштують тепер набагато дорожче), 45 грн – на світло, 4 кубометри газу. 
– Такі «пільги» для захисників, які кожен день ризикують своїм життям задля України, – мов би насмішка від держави, яку вони захищають, – роздумує батько воїна. 
Понад 40 років становить стаж іншої нашої передплатниці Тетяни Шинкарук. Половину з них вона пропрацювала в школі, навчаючи діток молодших класів, а іншу половину зайняла робота в місцевому самоврядному органі на посаді секретаря сільради. До пенсії викладав історію у Самарах і її чоловік – Іван Іванович. Нині обоє зайняті господарськими клопотами. Город та деяка живність і допомагають виживати у ці нелегкі часи.
– У мене завжди маслечко і сир, – казала. – І на газ ми не надіємось, а заготовляємо дрова. 
Втім, не всі господарі 920 дворів Самарівської ОТГ мають сир і маслечко, бо тримати корову вважають за трудність.
– У нашій череді, де раніше було більше ста корівок, тепер залишилося тільки 38, – казав один із господарів. – Така невтішна статистика і на інших кутках села.
Ми діставали неабияке задоволення того дня від спілкування з нашими шанувальниками Діаною Кошелюк, котра працює бухгалтером у підприємця. Свого часу Діана Володимирівна закінчила Тернопільський національний економічний інститут. Коли одружилися, то разом з чоловіком Іваном Володимировичем стягнулися на власне житло, яке звеселяють своїм жайворонковим щебетом третьокласниця-відмінниця Валерія та першачок Віталій. Двійко діточок підростає і в сім’ї патронажної сестри Самарівської дільничної лікарні Лесі Поліводи. Леся Василівна та Олександр Сергійович не натішаться своїми милими веснянками – Анною та Юлею.
За короткий період часу добре вписалася у колектив самарівских поштовиків листоноша Оксана Штик. Вона обслуговує жителів рідного с. Язині та навколишніх хуторів: Боровуха, Теребовичі та Хвоїще. Оксана Петрівна закохана у край, де народилася та зросла. Її село хоча й не велике, але в ньому є церква, школа, медпункт, два магазини. Чоловік Петро Нестерович нині змушений доглядати за 80-річною тіткою. Їхню оселю веселим сміхом звеселяють п’ятеро діток: Ліля, Тіма, Таня, Соня і Аня. У її колеги Тетяни Василівни Шинкарук натомість аж сім онуків – Марія, Аня, Оля, Валерія, Віталій, Юрій, Ілля. Цього дня ми сфотографували її з уже згадуваною донькою Діаною, та найбільше листоноша тішиться своїм найменшеньким дев’ятирічним сином Денисом. Попри їх двох, має ще Артема, Аліну та Володимира. 
– Хтось хвалиться багатством, а самарівці – дітьми та онуками! – кажуть у селі.
Добре слово почули і про очільницю поштового відділення Оксану Шинкарук, яка того дня була на навчанні.
Поштарям цього дня також підсобляв і 82-річний Володимир Приймачук, що підміняв свою дочку Ларису Поліводу, яка працює на відділенні листоношею. Того дня вона відпросилася та поїхала у приватних справах. Володимир Борисович її обов’язки взяв на себе. Його трудове життя тривало 45 років. Працював і в агропромисловому комплексі, і в торгівлі. Тепер з дружиною Оленою Петрівною на пенсії, виростили двох синів, просять у Бога здоров’я і для них, і для восьми онуків.
Завітали журналісти і до голови Самарівської ОТГ Миколи Володимировича Маргеса, розповіли про свої журналістські будні, поцікавилися клопотами об’єднаної громади. Одне з головних питань, що зараз хвилює громаду – відкриття пункту пропуску для руху автомобільного транспорту. З цим питанням сільчани зверталися навіть до Адміністрації Президента України, отримали відповідь за підписом першого заступника голови ДПС України В. Серватюка, який, зокрема, констатував й таке: 
«...інфраструктура пункту пропуску не відповідає вимогам щодо проведення митного контролю, штатного підрозділу від Волинської митниці ДФС в пункті пропуску не передбачено, міждержавний пункт пропуску функціонує, як місцевий та відповідно до пункту 6 протокольного рішення засідання Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2013 №53 рух з метою недопущення занесення в Україну збудника африканської чуми свиней, рух транспортних засобів у місцевих пунктах пропуску через державний кордон України з Республікою Білорусь і Російською Федерацією тимчасово заборонений з 20.00 25 вересня 2013 р. до особливого розпорядження...».
У той же час і голова, і депутати, і жителі Самарів та найближчих сіл кажуть, що це звичайнісінька відмовка, адже «страшилка про африканську чуму – у минулому», по обидва боки кордону живе чимало родичів, раніше тут можна було проїхати автівками, зараз – тільки велосипедами та піхотою, чим і користуються жителі обох країн, збираючись на ярмарок у Самарах чи до родичів у Дзівін. В ОТГ, втім, цілком резонно зауважують, що відкриття пункту пропуску для руху автомобілів сприятиме економічному розвитку цього регіону. 
Обговорили ми з Миколою Маргесом і можливості співпраці «Волинської газети» і ОТГ, до якої, до речі, входять с. Залухів, Межисить, Оріхово і Самари і де проживає понад 5 тис. жителів. 
А ще відбулася цікава розмова з депутатом цієї ОТГ і прихильником «Волинської газети» Петром Шинкаруком, про якого згадували на початку матеріалу. Зокрема, він розповів, як важко вести бізнес при теперішній владі і законах, які приймають нардепи…
Не можемо обійти увагою ще одного нашого передплатника, людину-оптимістку Жанну Калінчик. Вона мати-одиначка, виховує 4 дітей – Аліну, Злату, Артема й Василісу. Родом  Жанна Миколаївна з с. Кортеліси, яке в роки Другої світової війни вщент було знищене гітлерівцями, а жителі його спалені та розстріляні. Нині проживає у батьківський хаті с. Річиці. Свого часу тренувала волейбольну дівочу команду Ратного. Через травми змушена була полишити роботу, тож отримує пенсію та соціальну допомогу, півгектара землі здає в оренду, за що має продукти харчування. Жанна Миколаївна не тільки охоче розповідала про себе, а й дотепно жартувала, заряджаючи відвідувачів Річицького поштового відділення добрим настроєм. 
З радістю передплатила «Волинську газету» і пенсіонерка Ганна Миколаївна Литвинчук, при цьому розповіла про своє життя. Їй 62 роки, 32 з них пропрацювала завпродуктовим магазином, виростили з чоловіком Василем три сини – Олександра, Віктора та Олексія. І хоч сили вже не ті, що в молодості, ще мають коня, корову, свині, птицю. Передплатниця не без гордості зізнається, що цього літа ще 7 тис. грн заробила на ягодах (це ж стільки потрібно було чорниць назбирати, – ред.), а ще була заготувачем, прийняла більше тонни ягід від односельців. На поклик куми прийшов передплатити нашу газету і пенсіонер Василь Семенюк. 
На жаль, журналісти не почули жодного слова підтримки від місцевих зв’язківців, для яких, схоже, наш візит був явно не бажаним. Звісно, у поштарів завжди є робота, у чому ми й пересвідчилися, та ж не кожен день у далеку Річицю приїжджають журналісти… 
А господарської привітності повчитися можна у поштових працівників с. Самари, що менш, ніж у 10 км від Річиці. З квитанцією там проблем не було. Передплатники отримували її відразу. Це можуть посвідчити наші шанувальники, у тому числі Тетяна Шинкарук, Марія Корнелюк та інші, які того дня прийшли на відділення. Теплом у прямому значенні цього слова зустріло нас і Бродівське поштове відділення: у грубі палахкотіли дрова, а очі листоноші Ніни Терещук та її начальниці Ганни Терещук світилися привітністю і щирим вболіванням. Вони обслуговують майже 400 дворів, мають 135 соціальних виплат, 220 пенсіонерів.
– Нам би ще євровікна вставити, щоб взимку тепло трималося, – звернулися через газету до народного депутата Степана Івахова, який допоміг вирішити цю проблему їх сусідам – культпрацівникам. – Адже наше відділення – чи не найлюдніше місце села у будь-яку пору року. 
І, звісно, кажемо слова вдячності начальнику Камінь-Каширського ЦПЗ №3 Сергію Остапуку, який дистанційно проявляв турботу про журналістів, вболіваючи за нашу спільну справу, якою є передплата газети. Турботу з боку Сергія Омеляновича повсякчас відчувають і його підлеглі аж у трьох північних районах області.

Сергій ЦЮРИЦЬ.

Володимир ПРИХОДЬКО.









На фото авторів: на поштовому відділенні с. Річиця ~ у центрі Жанна Калінчик; Тетяна Шинкарук із донькою Діаною; Володимир Приймачук разом із Оксаною Штик; медсестра Леся Полівода; голова Самарівської ОТГ Микола Маргес. 




  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

Ефективна протидія смертоносній інфекції. (4) - 6.6%
Нездатність адекватно реагувати на загрози. (15) - 24.6%
Відволікання уваги від чогось важливішого. (31) - 50.8%
Мене це не стосується. (5) - 8.2%